Одним з визначальних моментів у житті Латинської Америки XX століття стала економічна, політична й духовна експансія Сполучених Штатів проти латиноамериканських народів. Ця експансія, про ,небезпеки якої попереджав ще Хосе Марта, значною мірою визначає антиімперіалістичну спрямованість прогресивної суспільної думки континенту й знаходить яскраве відбиття в багатьох произ-иедениях художньої літератури, зокрема в антиімперіалістичному романі

Регіональна спільність літератури Латинської Америки не позбавляє кожну із цих літератур її національної своєрідності, специфічних рис, що одержують у кожному окремому випадку неповторне тематичне і язикове фарбування

Серед селянських мас, що прийшли в рух, одержали широке поширення традиційно мексиканські форми народної поезії, що наповнювалася революційним змістом: коплас (куплети ), кансьонес (пісні) і особливо «корридо» 1. Розквіт цих форм у період революції вплинув на всю наступну мексиканську поезію. Модерністська поезія була явно неспівзвучна бурхливій епосі. Революція висунула свою власну, зовсім нову плеяду письменників і художників. Діяльність цієї плеяди одержала назву «Мексиканське Відродження». Оиа розгорнулася з особою силою в 20-30-і роки й торкнулася всіх сторін культури, насамперед образотворче мистецтво (настінний монументальний живопис), що вперше дав справді національні, мексиканські зразки в утворах Диего Ривери, Хосе Клементе Ороско й Давида Альфаро Сйкейроса. Значними були досягнення й в області літератури, особливо художньої прози. Яскравим вираженням національного духу, літературою воістину новаторської як з погляду змісту, так і форми став мексиканський «роман про революції». Мексиканські прозаїки відгукнулися на недавні події цілою серією добутків, що жваво зображували атмосферу й конкретних героїв революційної епохи. Першим і дотепер неперевершеним романом про революції, написаним по гарячих слідах подій ще в 1916 році, став роман «Ті, хто внизу» Мариано Асуэли (1873-1952). У ньому зображена доля - виникнення, подвиги й розгром - одного із численних селянських загонів, що приймали участь у революції. Художнім матеріалом для роману послужив власний революційний досвід Асуэли як лікар одного з підрозділів партизанської армії Фран-сиско (Панчо) Вильи.

Дійсність у романі відбита у всій своїй суперечливості й складності. 1 ак або інакше роман торкається маси національних і суспільних проблем, будить думку. Його лейтмотивом є ідея про те, що темний і неосвічений, але в той же час інстинктивно мудрий і здатний до шляхетних поривів народ - «ті, хто внизу»,- завжди був і залишається іграшкою в руках утворених політиків, «барчуков», багатіїв, словом, усіх, хто по тимі або інших причинах виявився «нагорі». При цьому Асуэла - і це характерно - ніде не підкреслює їхньої класової приналежності. Для нього важливо те, що вони «нагорі». У романі «Ті, хто внизу» немає багатьох елементів традиційної сюжетної побудови: немає експозиції, слабко виражена зав’язка, кульмінація, по суті, збігається з розв’язкою. Крива дії, стрімка й відносно плавна, трагічно обривається із загибеллю загону

Іншим новим моментом була відсутність головного героя. Командир загону Деметрио Масиас не виділяється серед своїх товаришів по глибині психологічної розробки й по” ролі в оповіданні. Справжнім героєм Асуэли став партизанський загін, народ Мексики, тобто герой колективний

Другим по значимості прозаїком нового покоління після Мариано Асуэли був Мартін Луїс Гусман (род. в 1837 р.), син полковника порфиристской армії, офіцер штату Панчо Вильи, згодом політичний діяч ліберальної користі, довгі роки проведший в еміграції в Іспанії й США. У своєму першому романі, вірніше, беллетризованной хроніці «Орел і змія» (1928) Гусман розповів, ґрунтуючись на особистих враженнях, про революційні події на Півночі Мексики в 1913-1915 роках і створив образи, що запам’ятовуються, Вильи і його найближчого оточення. «Орел і змія», так само як і знаменитий роман Асуэли, фрагментарний, являє собою серію випадних, але дуже виразних замальовок і портретів. Але на відміну від «Тих, хто внизу», у добутку Гусмана є головний герой, що придушує своєю особистістю народну стихію, піднімаючись над усіма. Це легендарний Панчо Вилья; його образ як би зв’язує воєдино розрізнені епізоди оповідання. Для Асуэли головне - народ; для Гусмана - його керівник. Належачи до ліберально-поміщицького блоку, що возглавили революцію, Гусман побоювався народу й звик дивитися на нього з деякою жалістю й презирством. Тому я Вилья, побачений очами письменника, сильний і великий не Своїм зв’язком із селянською масою, а сугубо особистими, у відомій мері «надлюдськими» якостями. Часом сам Вилья, як людина з народу, викликає в нього не. тільки страх, але й жаль своєю наївністю й беззахисністю перед підступами ворогів

Самою великою завбільшки поезії післяреволюційної епохи був поет старшого покоління Энрике Гонсалес Мартинес (1871 — 1952), що зробив глибокий вплив і на сучасну поезію Мексики. У перших збірниках віршів («Прелюдії», 1903; «Ліричне», 1907; «У мовчанні», 1909) поет віддав данину модернізму й уже тоді завоював широке визнання. Однак незабаром починається його розрив з модерністськими принципами. У збірнику «Таємні тропи» (1911) він публікує сонет «Згорніть шию лебедеві», що був сприйнятий багатьма латиноамериканськими поетами як похоронний акорд модернізму, як маніфест нового, антимодерністського напрямку в поезії. Тонкий лірик, що шукав у поезії насамперед вираження споконвічних загальнолюдських початків, невловимих рухів душі, Гонсалес Мартинес в 20-30-і роки був далекий від політики, не відгукнувся на революційну буру й наступні події, сприймаючи їх як минущі й навіть випадкові явища. Його збірники «Смерть лебедя» (1915), «Книга сили, доброти й мрії» (1917), «Слово вітру» (1921), «Сховані знаки» (1925), «Зникнення й пісня» (1937) і інші, що відбили біль особистих втрат і переживання поегта, відрізняються глибоким ліризмом, інтимністю й досконалістю форми. Лише через багато років, у роки другої світової війни й у наступний період поезія Гонсалеса Мартинеса здобуває виразне соціальне звучання; поет немов прозріває, поступово намацуючи зв’язок між загальнолюдськими ідеалами й політичною боротьбою. Він виступає проти гітлеризму. До останніх років життя ставляться збірники «Друге пробудження» (1945), «Пухнув по вітрі» (1948), а також поема «Вавилон» (1949), у якій він засудив, війну й виразив мрію про прийдешнє братерство людей

Ще далі по шляху розриву з модернізмом пішов інший мек- сиканский поет, молодший сучасник і учень Гонсалеса Марти-неса — Рамон Лопес Веларде (1888—1921). У своїх віршах (збірники «Набожне серце», 1916; «Тривога», 1919; «Биття серця», 1932, посмертно) він оспівував головним чином мексиканську провінцію, однак зумів додати цій темі загальнонаціональне й глибоко патріотичне звучання. Його вірш «Мила Батьківщина» стало

У композиційному відношенні «Роза вітрів» продовжує традицію «роману про революції»: у романі відсутня інтрига, події показані через сприйняття парубка, учасника революції (багато в чому близького самому Мансисидору); оповідання розпадається на ряд не зв’язаних епізодів. Новаторської була спроба створити образ позитивного героя, селянського ватажка Кан-теадо, революційна свідомість якого протиставляється анархічній і політичній сліпоті Деметрио Масиаса - героя роману Асуэли. На сторінках книги Мансисидора діє також і представник інтелігенції - професійний революціонер Леон Кардель, і представник робітничого класу - Рата, однак, незважаючи на ряд удалих штрихів в окресленні цих образів, вони в цілому схематичні, декларативні

В 30-х роках, у міру того як революційні події відходили в минуле, поряд з «романом про революції» з’явився новий тип роману, що одержав умовну назву «соціального». Характерною рисою мексиканського «соціального роману» - різновиду роману критичного реалізму, що малює післяреволюційну дійсність,- є його різкий критицизм, викликаний розчарованістю в результатах революції; ця розчарованість, у свою чергу, часто приводить письменників до сатиричного зображення дійсності, до гротеску й карикатури. Предметом зображення стає політична корупція, розтління людської особистості, безжалісна експлуатація народних мас, трагедія «маленької людини» в умовах перемігшого буржуазного укладу

Pages: 1 2