Іншим найважливішим внеском ассирийцев в історію світової культури є розробка літературно-історичного жанру. Царські написи, що оповідають про події того або іншого царювання, мали в Месопотамії багатовікову традицію, але тільки ассирийци перетворили їх у теперішню літературу. Хоча ці написи прийнятий називати “анналами”, тобто літописами, у дійсності вони ними не є. Це літературні композиції, у яких історичні події певним чином “аранжовані”, щоб оповідання виглядало більше барвистим, а його головний герой - цар - більше мудрим, доблесним і могутнім. Тому “аннали” містять нерідко сильні перебільшення (числа вбитих ворогів, розмірів видобутку й т.п.) і разом з тим багато про що умовчують (переважно, зрозуміло, про невдачі). Сюди ж ставляться й так звані “листи богові Ашшуру” - своєрідні “рапорти” царя богові й жителям міста Ашшура про військові походи, їхніх причинах, плині й результатах. Ці тексти в літературному відношенні ще цікавіше “анналов”. Так, в “Листі Саргона II богові Ашшуру” ми вперше у світовій літературі зустрічаємо опису пейзажів. Там же зустрічаються цитати з “класичної” літератури, наприклад з “Епосу про Гильгамеше”. Хоча й “аннали”, і “листа”, подібно рельєфам, нерідко компонуються зі стандартних деталей (особливо в описі повторюваних подій), їх енергійний і барвистий стиль, яскрава, хоча часом і грубувата, образність роблять їхнім захоплюючим читанням. Ассірійські історики всіляко намагалися показати свою вченість: рясно цитували стародавні тексти, намагалися писати на “гарному” аккадском мові, тобто на літературному вавилонському діалекті. Особливості ассірійських анналов, звичайно, сильно утрудняють їхнє використання як історичне джерело, але зате підвищують їхню літературну цінність (хоча й історичній цінності їх величезна).

Що ж стосується інших літературних жанрів, то добутку на аккадском мові з початку I тисячоріччя до х.е., на відміну від II тисячоріччя до х.е., майже не створюються, а тільки листуються й коментуються - як в Ассирії, так і у Вавилонии. За винятком уже згадуваних “анналов”, “листів” і хронік, відомі нам нові літературні твори цього часу нечисленні. Але серед них є дуже цікаві псалми, гімни богам і навіть ліриці. Особливо слід зазначити оповідання про подорож якогось царевича в Царство мертвих і про те, що він там побачив. Це - саме раннє відоме нам у світовій літературі твір того своєрідного жанру, вершиною якого став через два тисячоріччя “Пекло” Данте. Занепад аккадской поезії, однак, сильно помітний. Видимо, це пов’язане зі швидко, що розвивався процесом, витиснення з розмовної практики аккадского мови арамейським і з появою нової літератури арамейською мовою. Про цю літературу на її початковій стадії ми знаємо поки дуже мало, тому що по-арамейски писали звичайно на папірусі й інших недовговічних в умовах Месопотамії матеріалах (хоча й відомі нечисленні тексти, написані клинописом по-арамейски). Арамейська література, видимо, і послужила свого роду “мостом” від літератур ранньої стародавності до більше пізнього. Прикладом тут може служити так званий “Роман про Ахикаре”, як передбачається, ассірійського походження, що дійшов до нас арамейською мовою (найдавніший список з єгипетської елефантини, V в. до х.е.). “Роман про Ахикаре” був дуже популярний у стародавності й у середні століття: відомі його грецька, сірійська, ефіопська, арабська, вірменська й слов’янська версії. На Русі він був відомий за назвою “Сказання про Акире Премудрий”. Це цікаве й одночасно повчальне оповідання про мудрого радника пануючи Синаххериба Ахикаре і його невдячному прийомному сині, оклеветавшем і ледь що не погубив свого благодійника. Зрештою, однак, справедливість тріумфує. Благі ради й докору Ахикара, адресуемие їм своєму вихованцеві, виражають етичні погляди, що панували на Близькому Сході в I тисячоріччі до х.е. Недавно було встановлено, що Ахикар - історична особа. З Єгипту ж відбувається й інший, недавно опублікований дуже цікавий текст - так званий “Роман про Ашшурбанапале й Шамаш-Шум-Укине”, своєрідна художня інтерпретація відомих історичних подій. Текст написаний арамейською мовою єгипетським демотическим листом (такі тексти надзвичайно рідкі) і оповідає про суперечку двох братів за верховну владу й про безуспішні спроби їхньої сестри помирити їх. Видимо, і цей добуток сходить до ассірійського часу або дуже близько до нього. Треба сподіватися, що нові знахідки дозволять істотно розширити наші знання про арамейську літературу на ранньому етапі її існування. В області літератури, науки й мистецтва ассирийци в II тисячоріччі до х.е. не створили майже нічого оригінального, повністю перейнявши вавилонські й частково хуррито-хетські досягнення. В ассірійському пантеоні на відміну від вавилонського місце верховного бога займав Ашшур (”батько богів” і “еллиль богів”). Але Мардук і інші боги общемесопотамского пантеону теж досить шанувалися в Ассирії. Особливо важливе місце серед них займала грізна богиня війни, плотської любові й родючості Иштар у двох своїх іпостасях - Иштар Ниневийской і Иштар Арбельской. В Ассирії Иштар грала ще й специфічну роль покровительки пануючи. У хетів і, імовірно, митаннийцев був запозичений літературний жанр царських анналов, але найбільший розвиток він одержав в I тисячоріччі до х.е.

Досить цікавим культурно-історичним і побутовим пам’ятником епохи є так звані “Среднеассирийские закони” (скорочено САЗ), які являють собою, швидше за все, не закони держави, а свого роду “наукову” компіляцію - звід різних законодавчих актів і норм звичаєвого права Ашшурской громади, складений для навчання й для практичних потреб. Усього збереглося 14 табличок і фрагментів, які прийнято позначати прописними латинськими буквами від А до О. Схоронність їх різна - від майже повної до дуже поганої. Деякі фрагменти були спочатку частинами однієї таблички (B+O+G). Вони датуються XIV-XIII вв. до х.е., хоча сам текст, видимо, трохи старше.

Своєрідність САЗ проявляється в тім, що вони з’єднують у собі як риси досить архаїчні, так і серйозні нововведення

До останнього ставиться, наприклад, метод систематизації норм. Вони групуються відповідно до предмета регулювання в дуже великі “блоки”, кожному з яких присвячена особлива табличка (у ЗХ угруповання значно більше дробова), тому що “предмет” розуміється в САЗ надзвичайно широко. Так, Табл. А (п’ятдесят дев’ять параграфів) присвячена різним аспектам правового положення вільної жінки - “дочки людини”, “дружини людини”, удови й т.п., а також блудниці й рабині. Сюди ж входять різні правопорушення, доконані жінкою або проти її, шлюб, майнові відносини подружжя, права на дітей і т.п. Іншими словами, жінка виступає тут і як суб’єкт права, і як його об’єкт, і як злочинниця, і як потерпіла. “Заодно” сюди ж віднесені дії, чинені “жінкою або чоловіком” , а також справи про мужолозтво Таке угруповання, зрозуміло, значно зручніше, ніж у ЗХ, але і її недоліки очевидні: злодійство, наприклад, виявляється у двох різних табличках, неправдиві обвинувачення й помилкові доноси теж попадають у різні таблички (А и N); така ж доля осягає й норми, що стосуються спадкування Втім, ці недоліки очевидні лише з нашої, сучасної точки зору. Новим, у порівнянні із Законами Хаммурапи, є також надзвичайно широке застосування публічних покарань - пороття й “царської роботи”, тобто свого роду каторжних робіт (крім грошової компенсації потерпілому). Таке явище для настільки ранньої стародавності унікально й може пояснюватися як надзвичайно високим розвитком правової думки, так- і збереженням общинної солідарності, що розглядала багато правопорушень, особливо в області земельних відносин або проти честі й достоїнства вільних громадян, що як зачіпають інтереси всієї громади. З іншого боку, САЗ, як ми вже відзначали, містять і риси архаїчні. До них можна віднести В + ПРО, згідно яким убивця видається “хазяїнові будинку”, тобто главі сім’ї вбитого. “Хазяїн будинку” може надійти з ним за своїм розсудом: убити або відпустити, взявши з його викуп (у більше розвинених правових системах викуп за вбивство не допускається). Таке змішання архаїчних рис із рисами порівняно високого розвитку характерно й для самого среднеассирийского суспільства, як воно відбито ВСАЗ.

Pages: 1 2