У ліричних драмах Олександра Олеся та В. Б. Єйтса ліричний первень «працює» на сакралізацію зображеного і покликаний протиставляти його прозово-збіднілому, приземленому, одноплановому матеріалу, незабарвленому лірично. Організована циклічність мотивів, образів, сюжетів, перенесених у драму з лірики поетів, формує самобутню драматичну структуру, подібну до музичної, де є своя система лейтмотивів, семантично акцентованих ситуацій, які вирізняються своєю «вагомістю» у всіх сферах творчої діяльності автора. Виникає складний інтонаційно-ритмічний малюнок, підтекст значень, що створює музичну й поетично-образну організацію мови. Лірично налаштована свідомість автора у драмах Олександра Олеся та В. Б. Єйтса надає драматичній структурі додатковий і вагомий змістовий вимір: цінність суб’єктивного сприйняття світу, зосередженість на духовному, внутрішньому, що є сутністю світу і людини в ньому. Родовий синтез лірики і драми – найважливіша риса поетики символістського тексту, яка відображає бажання всеосяжно-цілісного відображення дійсності, нові принципи театрального мислення.

Методологічні пошуки кінця ХІХ – початку ХХ ст. вели до мистецьких відкриттів. Сам дух часу надихав митців на новаторське, оригінальне світовідчуття. Олександр Олесь та В. Б. Єйтс включилися в потік модерної літератури передусім саме процесом змішання видів та жанрів, що є прикметною ознакою модернізму. Жанрова система творів Олександра Олеся та В. Б. Єйтса, ввібравши традиції фольклору, розширила художні можливості жанру драми, модифікувала її й вивела на новітні рубежі розвитку літератури, ввівши в контекст нової літературної доби. У поетичній драмі поглибився драматизм і ліризм, завдяки чому жанр показу дії модифікувався і в скеруванні змішання родів. Так, у символістській драматургії Олександра Олеся та В. Б. Єйтса привертає увагу нервова напруженість ритму, багатогранна поетична насиченість тексту автором, який є незалежним і глибоко суб’єктивним виконавцем, філологічним «гурманом», посередником, що через особисті уподобання та інтимні переживання вміє висловити «всесвітню тугу.» Проте у розвитку драми в Ірландії та Україні є суттєві відмінності: Єйтс, як відомо, починав на «порожньому місці»: в Ірландії не існувало ніякої театральної традиції. Як справедливо зауважив Т. Еліот, «в Єйтса не було нічого, а в нас є Єйтс» [20, 6]. В українській літературі традиції віршованої драми сягають ХVІІ ст.: такі драматичні твори, як

«Переяславська ніч» (1841) М. Костомарова, «Сон князя Святослава» (1895) І. Франка, «Смерть поета» (1905) О. Плюща та ін., наділені багатьма рисами драматичної поеми. Однак дослідники вважають, що лише завдяки Лесі Українці жанр драматичної поеми остаточно утвердився на українському ґрунті. Як стверджує Б. Мельничук, «Леся Українка утвердила в нас жанровий різновид драматичної поеми-казки, а такими творами початку ХХ ст., як «Одержима», «Вавилонський полон», «На руїнах» … та ін. – жанр драматичного етюду. Традиція драматичної поеми-казки знайшла продовження в творах Олександра Олеся «Над Дніпром» (1911) і «Ніч на полонині» (1941)…» [ 6, 157].

В українського та ірландського митців домінують драматичні твори - поеми, поеми-казки та етюди, які вносять новаційний струмінь у драматичну поетикально-жанрову різнопластовість.

У драматургічній творчості Олександра Олеся та В. Б. Єйтса наявна жанрово-стилістична взаємодія (модифікація жанру драматичної поеми в неоромантичну, символістську), оскільки звернення письменників до драматичної поеми зумовлено необхідністю змалювання яскравої, непересічної особистості, що є притаманною рисою романтизму, але у своїх п’єсах автори по-новому осмислюють проблему драматичного характеру і саму концепцію людської особистості. Це вже був новий крок романтичної у своїй основі драматургії, який кардинально різнився від принципових положень романтизму початку ХІХ ст. Романтичні основи драматургії українського та ірландського символістів можна описати за допомогою таких категорій, як «захоплення фантазіями», «пошуки краси», «панестетизм», «двоїстість світів», «му-зичність», «сугестивність», «езотеризм» (у В. Б. Єйтса). Ці компоненти творчого методу по-різному поєднуються в творах представників символізму, але їх наявність, панівне становище змушують компонувати типологічні схеми лише відповідно до згаданих загальнокультурних домінант. Світ драми Олександра Олеся та В. Б. Єйтса стає конкретнішим, увиразненим середовищем, якому хоч головний герой і протистоїть, але одночасно він є його часткою, вихідцем з неї. Наприкінці ХІХ ст. вже неможливе було створення героя «нізвідки». Можна зробити висновок, що символістська драматургія заявила про себе самостійно і як програмне явище (естетика й поетика драми), – найпоказовіше у творчості М. Метерлінка, і як фактор еволюції, в межах якої поєднуються елементи романтизму, неоромантизму,

Неокласицизму, імпресіонізму і, звичайно, символізму – В. Б. Єйтс (рання творчість), Олександр Олесь (у середині творчого шляху). Крім того, як доречно зауважують дослідники, «існує» й власне театральний вимір символізму. Тут уже символізм – антипод натуралізму і життєподібності. Він виступає за докорінну реформу театру, за яскраву театральність, в основі якої - не лише п’єса, а і її бачення режисером, «театр Душі», «уяви» [3, 180]. Відповідно, емоційно насиченими «драмами душі», в яких автор зображає «еволюцію душі» героя, її вивищення, пошук істинного життя, можна назвати драми «На свій шлях», «По дорозі в казку», «Трагедія серця», «Місячна пісня» Олександра Олеся та «Країна душевних бажань» («The Land of Heart’s Desire»), «Катлін-ні-Гуліган» («Cathleen ni Houlihan»), «Тіняві води» («The Shadowy Waters»), «Графиня Катлін» («The Countess Cathleen») В. Б. Єйтса. Автор-поет, «залучаючи» свою лірично налаштовану свідомість, яка є основою, константою його творчого мислення, насичує драматургічний текст матеріалом, украй складним для виконання на сцені. Спільною рисою драм письменників-символістів є виправдана і вже закріплена у символістській драмі надмірна метафоричність мови персонажів. Таку рису поетики можна назвати чи не найбільш виразним і виправданим способом вираження ліричної свідомості поета в драмі. Як зауважує В. А. Ряполова, «майже кожна п’єса Єйтса є розгорненою метафорою; в конфлікт вступають не люди, не характери, а протилежні елементи, ідеї, принципи» [14, 108]. Сам Єйтс говорив, що і в японських п’єсах, до яких він звернувся наприкінці своєї творчої діяльності, його приваблювало «обігравання одиничної метафори» [5, 225]. Угледіти ці метафори нескладно: часто вони винесені автором у саму назву п’єс. Наприклад, «The Land of Heart’s Desire» («Країна душевних бажань»), «Time and the Witch Vivien» («Час і чаклунка Вів’єн»), «The Shadowy Waters» («Тіняві води»); до подібних метафор можна віднести «Танець життя», «По дорозі в Казку», «Трагедія серця», «Місячна пісня» Олександра Олеся. Метафора у заголовку зазвичай несе в собі й основну ідею, якою «насичена» вся п’єса. Ця ідея відчутна на рівні атмосфери, тексту і підтексту, сюжету й образної системи. Витонченість метафоричного письма, що є одним з найефективніших способів змістопродукування, виправданим засобом зображення духовного, емоційного життя людини, її внутрішніх

Переживань, засвідчують у своїх творах обидва поети - Олександр Олесь та В. Б. Єйтс.

Метафорично виписані і ремарки п’єс. Більшою мірою це стосується драм Олександра Олеся. Оригінальність Олесевої композиційної побудови драми полягає в тому, що пластичні, мальовничі образи природи оживають, «мають власне життя» у ремарці. Помітно, що Олесеві ремарки зовсім недраматичні з погляду традиційної драми і, що важливо, принципово «знеособлені», неінформативні для «не спокушеного» в ліриці, в естетиці символізму читача. На відміну від Олександра Олеся, драми Єйтса не насичені поетично-метафоричними ремарками, за винятком поодиноких випадків. Його ремарки можна назвати не літературними, а дійсно театральними – чіткими, «предметними», що описують сценічну дію актора й лаштунки на сцені. Це пояснюється тим фактом, що автор був одночасно і режисером своїх п’єс. Проте ліризм драматичних поем Єйтса дає про себе знати через інші компоненти драми: поетичні інтродукції, прологи, передмови, посвяти, якими рясніє кожна його п’єса.

Pages: 1 2 3