Кароліна Карлівна Павлова Кароліна Карлівна Павлова. Кароліна Карлівна Павлова (Яниш) народилася 10 липня 1807 р. у Ярославлі, але дитинство провела в Москві, куди переїхали її батьки. Батько поетеси Карл Іванович Яниш - німець, по утворенню лікар забезпечив дочки прекрасне домашнє виховання. Дуже здатна, Кароліна превосходно володіла іноземними мовами, добре знала російську й світову літератури, непогано малювала. Вірші початку писати рано. Із середини 20-х рр. молода Яниш - часта гостя в салонах Елагиной і Волконській. Домашній альбом дівчини заповнений присвятами Баратинського, Язикова, В’яземського, Пушкіна. Ці роки - сама щаслива й у той же час сама смутна пора в житті Яниш.

Адам Міцкевич - людин виняткових дарувань, блискучий співрозмовник зробив на Кароліну сильне враження, що незабаром перейшло у взаємну любов. Поет зробив своїй учениці речення. Але зненацька виникла непереборна перешкода: богатий дядько, від якого залежало майбутнє всієї сім’ї Яниш, рішуче став проти шлюбу. Наприкінці 1827 р. Міцкевич виїхав у Петербург. Ішли довгі місяці розлуки. У квітні 1829 р. відбулася остання зустріч поета з Кароліною. На прощання Міцкевич вписав в альбом дівчини присвята:

Коли пролітних птахів несуться низки

Від зимових бур і хуртовин і стогнуть у височині,

Не засуджуй їх, друг!

Навесні повернуться птахи

Законним їм шляхом до бажаної сторони

Але, чуючи голос їх сумний, згадай друга!

Ледь надія знову блисне моїй долі,

На крилах радості примчуся я швидко з півдня

Знову на північ, знову до тебе!

Кароліна Карлівна згодом створила кілька віршів, присвячених її взаєминам з Міцкевичем і особливо 10 листопада - знаменній даті їхнього освідчення в коханні. Серед них «Дума» (1840), «10 листопада 1840» (1840), «На 10 листопада» (1841), «Оповідання» (1842).

До тебе тепер я думу обертаю,

Безгрішну, хоч смутну, - до тебе!

Несуся душею до далекому мені краю

И к відчуженої мені давно долі

Так багато років пройшло, - і дні негоди,

И радості зустрічалися дні не раз;

Так багато років, - і більш, ніж роки,

Події перемінили нас

Не такі розсталися ми з тобою!

Розсталися ми, - ти чи пам’ятаєш, поет?

А щастя дарунок запропонований був судьбою;

Так, може бути, а може бути - і немає!

Так був підведений підсумок мелькнувшим на зорі її життя надіям. Першим друкованим виступом Кароліни Яниш був опублікований в 1833 р. у Німеччині збірник «Північне світло». А через шість років у Парижі вийшов ще один збірник перекладів поетеси - «Прелюдії». Тут були представлені не тільки росіяни, але й німецькі, англійські, італійські й польські поети в перекладі на французьку мову, а також кілька віршів самої перекладачки

Діяльність перекладачки й пропагандиста російської поезії за рубежем одержала високу оцінку Бєлінського. Кінець 1820-х і 1830-иі рр. - час формування Кароліни Яниш як поетеси. Поезія Кароліни Павловой тісно пов’язана з російською романтичною школою, із творчістю Язикова, Баратинського, Лермонтова. Поетеса розробляла жанр послання й елегії (думи), своєрідну форму «оповідання у віршах». Такі, наприклад, «Баба», «Чернець», «Рудокоп», «Вогонь» і «Три душі». Найважливіші з тем у творчості Кароліни Павловой - людина й мир, поет і суспільство

Ні, не їм твій дарунок священний!

Ні, не їм твій чистий вірш!

Ні, не ти з піснею натхненної

Не підеш на ринок їх!

Заглушиш ти дум відкликання,

И не даси безумцям ти

Обмовляти твої мрії!

Лірика московської поетеси містила в собі широке коло питань: суперечка поколінь, строгі уроки життя, «жіноче питання».

Так, багато було нас дитячих подруг,

На дитячому святі зійдемося ми, бувало,

И нашою радістю гриміла будинку залу,

И с дзвінким реготом наш розставалося коло

И ми не вірили ні смутку, ні лихам,

Назустріч життя йшли толпою светлоокой;

Блищав перед нами мир розкішний і широкий,

И все, що було в ньому, належало нам

Так, багато було нас - і де той світлий рій?..

ПРО, кожна з нас довідалася життя тягар,

И небилицею те називає час

И пам’ятає про себе, начебто очужой.

В 1856 р. Павлова їде подорожувати за кордон, 1858 р. залишає Росію назавжди. Вона влаштувалася в Дрездене й тут напружено працювала, перекладала на німецьку мову вірші й драми А. К. Толстого «Смерть Іоанна Грозного», «Цар Федір Иоаннович», поему «Дон Жуан». Останнім оригінальним добутком поетеси, виданим на батьківщині, був уривок зі спогадів, опублікований у журналі «Російський архів» (1875). Свою самотню старість Павлова доживала біля Дрездена, у містечку Хлостервиц. Умерла вона 2 грудня 1893 р. Але в Росії не забули чудову поетесу. У свій час Мов в одній із присвят Павловой, пророкуючи їй безсмертя, прозорливо писав:

Багато вам туги й нудьги!

Дай же бог вам довго жити

Мир розумніє: наші онуки

Будуть вас боготворити

Збережи - » Лірика Кароліни Карлівни Павловой . З'явився готовий твір.