Може бути, я вже не заплачу, Але не бачити б мені на землі Золоте клеймо невдачі На ще безтурботному чолі. А. А.Ахматова Подання про удачу поета в Ганни Ахматової було неординарним. Коли вона довідалася про суд над Бродс-Кім, про образливе обвинувачення в дармоїдстві й при-говорі - 5 років в’язниці - вона викликнула: «Яку био-графию роблять юнакові!» У перекрученому світі советско-го Зазеркалья благополуччя викликало підозру в не-знаючих, презирство в знаючих. Пішовши в 15 років зі шко-лы, Бродський прийшов на завод, був фрезерувальником

До заводу примикали Хрести - знаменита пітерська в’язниця, у якій пізніше сидів «підслідний Брід-Ский». В’язниця, висилка, «отеческие покарання у воспи-тательных цілях»… Що міг відповісти Бродський государ-ству? «Чому ти не працюєш чесно?

» - «Я працюю. Я пишу вірші». Бродський не автобиографичен всочинениях.

Факти, події наростають на ту основу, у якій непостижи-мым образом цельно й незалежно живе його індивідові-альность, його душу. Він «відстороняється» від системи, до-торая ламала більшість. Він не бореться, він іде, «не снисходя» до принизливої штовханини. Ідучи від го-сударства, він поринає в культуру. Мова - його хліб, повітря, вода

Російський мова - і Питер: Я хотів би жити, Фортунатус, у місті, де ріка Витикалося з-під мосту, як з рукава - рука И що вона впадала в затоку, розчепіривши пальці, Як Шопен, нікому не показав кулака… Бродський - другий російський поет, що побачив у Петер-Бурге не ріку, а ріки, дельту. Першим була. Ахматова. Бродський дивно вільно звертається з поэти-ческими розмірами, дуже любить розривати предложе-ния, іронічно й зненацька наголошуючи на сло-вах, що начебто не несуть основного значеннєвого навантаження: Полудень вкомнате.

Той спокій, Коли наяву, як у Сні, поворухнувши рукою, Не змінити нічого. Але він наскрізь ритмічний, ритм його сухий і чіткий, як метроном. Бродський безцеремонний із простором, але всі його вірші - організація й наповнення змістом вре-мени, це жах і насолода, і азарт війни, і мудра смиренність перед тим, чим не можна опанувати й чому невіз-можна здатися: «Мені однаково - де, має сенс - коли».

Був час, поки «де мало гостроту новизни або гостроту ностальгії: Ні країни, ні цвинтаря Не хочу вибирати, На Васильевский острів Я прийду вмирати. Але послідовність простору, його площина, що марне прагне до вертикалі, побеждается обсяг-ностью часу. Бродський - поет не стільки емоцій, скільки думок. Від його віршів відчуття несплячої, неостанавливаю-щейся думки

Він дійсно живе не де, а коли. І хоча в його віршах Древній Рим виникає не рідше, ніж радянський Ленінград або Америка, «коли» Бродс-Кого завжди сучасно, сиюминутно. Він іде в про-шлое, щоб ще раз знайти сьогодення. Так, в «Листах римському другові», що мають підзаголовок «З Марциала», шумить Чорне море, що зв’язує засланця Ови-Дия Назона й вигнанця Бродського десь у вічності, з якої заручені всі поети, як венеціанські дожі - з Адріатикою: Нині легковажно, і хвилі сперехлестом.

Незабаром осінь. Усе зміниться в окрузі. Зміна фарб цих трогательней, Постум, Чим убрання зміна в подруги

Людина, що пожила у двох гігантських імперіях, згідно посміхається римлянинові: Якщо випало в імперії народитися, Краще жити в глухій провінції в моря. У просторі існує мертва матерія. У вре-мени вона живе: Четвер

Сьогодні стілець був не при справах. Він не перемістився. Ні на крок. Ніхто на ньому сьогодні не сидів, Не рухав, не накидав піджак. Стілець напружує весь свій силует. Тепло; годинники показують шість

Все виглядає, начебто його ні, Тоді як він у дійсності є! Окрема тема - Бродський і християнство. Її не можна стосуватися мимохіть, поверхово. Вражає на-пряженное, дуже особисте переживання поетом библей-ских і євангельських сюжетів: жертвопринесення Ав-Раама, Стрітення, але особливо наполегливо повторює-ся - Віфлеєм, Різдво: У Різдво всі небагато волхви

Біля булочної - сльота й тиснява. Через банку турецької халви Роблять облогу прилавка… Багаті волхви принесли чудесні дарунки дитині, що спить вяслях.

Бедные пітерські волхви несуть слу-чайні дарунки своїм дитинам. Що загального? …дивишся в небо - і бачиш: зірка. Бродський не повернувся на Васильевский.

«Де» оказа-лось несуттєвим. Він повернувся вчасно, у наше «коли». Тому що «як співрозмовник книга бо-леї надійна, чим приятель або кохана», як ска-зал він у нобелівській лекції. У ній же він назвав тих, чиєю «сумою я здаюся собі - але завжди меншої, чим кожна з них окремо».

Це п’ять імен. Три - при-належать російським поетам: Осип Мандельштам, Марина Цветаева, Ганна Ахматова. Рядками Ахматової, благо-словившей Бродського на високу удачу, хочеться закон-чить твір: Іржавіє золото й зотліває сталь, Кришиться мармур. До смерті все готово. Усього Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч.

ру прочнее на землі - сум. І долговечней - царствене слово