Розглядається лірика Б. Чичибабіна з комунікативної точки зору. Наголошується на особливостях художнього мовлення, образу ліричного співбесідника, жанрової орієнтації творчості митця. Досліджується еволюція комунікативної структури віршів відповідно до періодизації творчості поета.

Творчість Бориса Олексійовича Чичибабіна – це діалог поета з народом, який потрапив на перехрестя історії. Російськомовний поет увібрав у себе дві культури: українську й російську. У творчості для нього ідеалом були два письменники: О. Пушкін був для нього Богом, а Т. Шевченко – справжнім народним поетом. Кожен вірш митця є зверненням, закликом до об’єднання думки автора й читача заради духовного відродження. Б. Чичибабін був переконаний у рятівній функції поетичного слова: «А у меня такая мания, что мир поэзия спасет».

Головна мета цієї роботи – дослідження динаміки комунікативного фактору у взаємозв’язку з періодизацією творчості поета.

Незважаючи на значну кількість досліджень, що з’явилися останнім часом про Б. Чичибабіна, проблема комунікативної організації віршів митця не розкрита повною мірою. Аналіз комунікативної структури лірики та жанрово-стильова своєрідність його творчості не були об’єктом спеціального дослідження. В Україні, Росії й інших країнах дослідженням спадщини письменника займаються науковці, серед яких варто відзначити М. Алекян, М. Богославського, А. Емірову, К. Нестеренко, І. Лосієвського, В. Мацапуру, Є. Мірошниченка, Ю. Ми-лославського, О. Ніколенко, Н. Оглобліну, І. Остапенко, Л. Фрізмана, Г. Ходос та ін. Методика аналізу лірики з комунікативної точки зору описана в працях М. Бахтіна, Ю. Лотмана, М. Гаспарова, Ю. Левіна, І. Романової та ін.

Комунікативний тип віршів Б. Чичибабіна вказує на особливості поетичного світу поета. Засоби створення комунікативної стратегії у поезії Б. Чичибабіна структуруються за такими критеріями: художня мова і мовлення як особливе місце в поетичному світі, створення образу ліричного співрозмовника, жанрова орієнтація творів (вірші-послання, елегії та ін.), експресивні та комунікативні функції (синтаксичні фігури і синтаксичний перенос).

Значущим для характеристики комунікативної структури митця є мовне оформлення художнього світу, тобто особливості поетичної мови письменника. Вірші Б. Чичибабіна розраховані на напружене сприйняття читача. Автор використовує принцип асоціативності, орієнтується на почуття причетності людини до Космосу, Всесвіту. Принцип асоціативності є визначальною рисою поетичного мовлення Б. Чичибабіна, що дає йому змогу змінювати картини дійсності, як кінокадри, пов’язувати різні предмети, створюючи один образ, виявляти приховані смислові зв’язки. У сонеті «Великая любовь душе моей дана…» поет наче переміщує свій погляд з душі людини, з її почуттів на суть творчості. В одному асоціативному ряду опинилися різні поняття: любов, прагнення до відродження Божого прообразу, акт творення:

Великая Любовь Душе Моей Дана.

Ей радостью такой Дано Воспламениться,

Что В Пламени ее рассыпались страницы,

Истлела волчья Шерсть И Стала Высь Видна [3, 137].

У низці творів зрілої творчості Б. Чичибабіна ліричний герой-поет звертається до себе («И как мне быть? И что ты можешь сделать?» [3, 137], «Куда мне бежать от бурлацких замашек?» [3, 132] та ін.). Проте й в такому разі читач враховується. Про це свідчать питальна інтонація, інтимізуючий займенник наш («Рай нашей жизни хрупок и громоздок» [3, 133]), який сигналізує про єдність ліричного героя й читача. У циклі «Сонеты любимой» твори оформлені як послання, де адресатами є такі категорії, як «ты» – кохана жінка, «Лина» – дружина поета, Бог, «мы» – народ. Вірші Б. Чичибабіна часто завершуються зверненням у формі риторичного запитання до читача («Ну как же вы не видели Иисуса в лесах Литвы?» [3, 157]) або молитвою за народ («О Господи, подай нам всем подохнуть за год /до часа, как Китай навалится на Запад» [3, 160], «…Помилуй, о Боже, родную страну…» [3, 162], «Скорей бы, Господи, скорей…»[3, 270]). Увагу читача активізують оклики, імітації внутрішнього діалогу із самим собою, молитви, ніби єднаючи в спільному переживанні автора й читача.

Ключем до розуміння спілкування Б. Чичибабіна з читачем у пізній ліриці може бути діалектика сакрального і профанного. У поняття сакрального в ліриці Б. Чичибабіна входить виразно окреслена духовна вертикаль, яка для ліричного героя пов’язана з настановами автора на надприродне, святе. Ключовим, центральним моментом ліричних режимів функціонування мови є сам мовець – «я-суб’єкт», тобто особа автора, який цілеспрямовано передає своє відчуття Бога, свою експресію. Усі твори «власне авторського» плану задумані Б. Чичибабіним як сповідальні. Задля того, щоб повноцінно відтворити нюанси й риси тої патетики, яка б відповідала пафосові подібних творів, автор часто звертався до стилістичних фігур, серед яких домінували ті, що давали змогу поетові виразити почуття, ангажуючи адресата до співпереживання образів своєї поезії. Для посилення емотивної інтенційності переживання ліричного суб’єкта митець часто вдається до риторичних запитань, загострюючи проблему правильного сприйняття його творів, у яких закладена настанова на відповідну комунікацію автора з приводу християнських цінностей у конкретній суспільній ситуації. Риторичність поетики збірок

«Колокол» (1989), «Выбрал сам» (2000) зумовлена частими звертаннями ліричного героя до душі. Збірки Б. Чичибабіна є багатотемними, різноманітними з ритміко-інтонаційного погляду. Поет діалектично розгортав тему переборення смутку, відчаю, безнадії, прагнення до дії, розвінчував пасивність суспільства, розробляв лейтмотив духовних мандрів. Постаттю, яка уособлює єдність земного й небесного, тілесного й духовного, є для автора образ дружини Лілі. Загалом лірика Б. Чичибабіна є моделлю духовного світу поета-поводиря.

Мой Бог – добро, Принявшее твой облик,

С которым Я, Изранив Душу об Век,

Как С чудной вестью, По миру Иду.

Душе не Надо лучшего Молебна.

Как Целовать отрадно и целебно

Твое лицо В Исусовом саду [3, 138].

Ліричному героєві Б. Чичибабіна, на відміну від європейських романтиків, не притаманні почуття світової скорботи, відчуженості. Навпаки, його герой відчуває спорідненість зі світом, із народом, тільки в єдності з ними він усвідомлює сенс свого існування. Образ ліричного героя Б. Чичибабіна поданий у динаміці. На початку твору «Живу на даче» (1966) його вабить краса життя, він перебуває у своєму мікросвіті, але великий світ владно входить у життя головного героя, і він відразу опиняється у вирі кривавих подій – переслідувань, ув’язнень, допитів, страт. Його огортає невимовна печаль, туга, однак у фіналі він доходить важливого висновку, що задля світової гармонії потрібно дбати про чистоту людських душ, про духовність. Ліричний герой уособлює в собі розуміння Б. Чичибабіним свого призначення на Землі як рятівника людських душ, проповідника Слова Божого:

Не Зря грозой ревет Господь

В Глухие уши:

– Бросайте Все! Пусть гибнет Плоть.

Спасайте души! [3, 115].

Ліричний герой Б. Чичибабіна є виразником духовних прагнень народу, тому його турбує роль поета і поезії. У вірші «К другу-

Стихотворцу» яскраво простежується злиття індивідуального і загального, суб’єктивного й об’єктивного в образі поета. Визначаючи місце творця поетичного слова в одвічній системі цінностей, ліричний герой розмірковує про зв’язок мистецтва й народу, про роль поезії як просвітницьку ще з часів античності:

Смотрели Все Гомеру В рот, а Был Он Белый, Как береза, Но – Кто поэт и кто Народ – Никто поди Не Разберется [3, 44].

Письменник відмовляється від естетського відмежування від життя, від незрозумілих символів та алегорій, від поетики уривчастих вражень і романтичного протистояння світові. Художник, навпаки, прагне злитися з усім, що є на землі, він намагається його осмислити настільки, наскільки є багатогранним буття:

Я – не в Стихах, Я – наяву Еще,

Я, как геолог, Бородат,

Я – Работающий, Я – Воюющий,

Меня Подруги Бередят.

На кой мне ляд писать Загадочно,

Чужую Лиру Брать Внаем?

Россия, Золотко, Цыганочка,

Звени В Дыхании моем! [3, 22].

Pages: 1 2

Збережи - » Лірика Бориса Чичибабіна з комунікативної точки зору . З'явився готовий твір.