Ліричний пейзаж Жуковського. У самих джерел російського романтизму стояв один з ярчайших літераторів початку XIX століття Василь Андрійович Жуковський. Він є своєрідним “літературним Колумбом Русі”, що открыли “Америку романтизму”, як назвав його Бєлінський. Сама природа подбала створити в особі поета “російська луна” для західноєвропейського романтизму. Але він не тільки писав прекрасні, продиктовані вільним вдохнове-нием добутку, але й жив натхненно, поетично.

Тому вся творчість Жуковського пронизано природними й немудрими інтонаціями життя й природи Жуковський виступила як перший творець ліричного пейзажу в російській літературі, і в цьому він указав дорогу іншим поетам. В образах сільської природи поет шукав відбиття своїх мрійливих і замислених переживаі-ний: Місяці збитковий лик встає через пагорби… Про тихе небес замислених світило, Як зыблется твій блиск на сутінку лісів!

Як блідо брег ти озлатило! (”Вечір” 1806 р.) Для вираження своїх ідей і фантазій Жуковський шукав у пейзажі певні фарби й риси. Це допомогло йому знайти в природі такі легкі переходи й тонкі відтінки, які до Жуковського не використовувалися в російської поезії. Відхід у мирне життя села, ідеалізація простоти й тиші життя саме ці настрої поета визначали значною мірою його сприйняття й розуміння сільської природи

Він не шукав у ній нічого величний і грандіозного: поет цінував у природі спокій, тишу, безтурботність. Тому він малював природу російської півночі такою, який вона буває влітку або ранньою осінню, тихим ранком або ясним вечором без бури й негоди: Все тихо: гаю сплять; в околиці спокій; Простягшись на траві під вербою нахиленої, Слухаю, як дзюрчить, сливаяся з рікою, Потік, кущами осінений. У цьому вірші поет лише зрідка прибігає до уособлення природи (”гаю сплять”, “лик (місяця) встає”), до емоційних епітетів (”солодко… струменів плесканье”, “небес замислених світило”).

Сила його зображальності в умінні вловити найтонші переливи фарб, шерехи, трепети, відблиски гаснучого вечора. Майже у всіх картинах природи, які малює Жуковський, є присутнім сприймаюча її людина. Він і природа показані в поета в якімсь єдності

Описуються не стільки явища природи, скільки щиросердечний стан людини. От чому пейзажі Жуковського називають “пейзажами душі”. “Життя душі” і є справжній предмет елегії поета

Він використовує опис природи для безпосередній-ного вираження ліричних переживань героїв. Прикладом цього твердження може послужити балада “Эолова арфа” (1814р.), у якій пейзаж служить засобом для створення романтичного настрою: На темні зводи Багряним щитом покотився місяць; И озера води Струмистим сияньем покрила вона… Творчість же зрілого Жуковського пронизує романтична ідея двох мирів: миру явищ і миру таємничого, потойбічного. Зовнішня точність опису заважає осягнути таємниці світобудови, доступної тільки інтуїції, миттєвому поетичному осяянню й моральному почуттю

Жуковський тому й зосереджений на почуттях душі, що на них відгукується “незрима душа” природи: Мій слух у цій тиші приветный голос чує… Як би невидиме дихає… Душу незрима подъемлет голос свій З моєї розмовляти душою.

(”Слов’янка”, 1815 р.) Ще один приклад вірша “пейзажу душі” -елегія “Море” (1822 р.), що високо оцінив А. С. Пушкіна. І дійсно, елегія є зразком романтичної пейзажної лірики: Безмовне море, блакитне море, Коштую зачарований над безоднею твоєї. Ти жваво; ти дихаєш; збентеженою любов’ю, Тревожною думою наповнене ти. У порівнянні з елегією “Вечір”, в “Море” Жуковський відступає від свого стилю й прибігає до уособлення природи. Поет зображує море “живим”, “дихаючої”, наповненим “тривожною думою”. Невтримна стихія “б’ється”, “виє”, “рве й терзає ворожу імлу”.

Енергійний початок двох героїв добутку моря й неба підкреслюють активні форми дієслів. З інших художніх засобів необхідно виділити достаток емоційних епітетів (”сладостный блиск”, “светозарная лазур” і так далі), метафори (”сум’яття моря”), епітети, що підкреслюють стани моря (”безмовне море”, “перелякані хвилі”), стан неба (”таємниче, сладостное, повне життя”). all so ch. ru 2001 2005 Романтичес-Кая ідея двох мирів в елегії відбивається протиставленням море-небо

Картини стану моря пов’язані з настроєм, миром емоцій і почуттів людини (повні “тривожної думи”). Риторичні питання, що задаються морю (”Що рухає твоє неосяжне лоно? Чим дихають твої напружені груди?

“), зв’язують картини природи з філософськими роздумами про сенс життя: Безмовне море, блакитне море, Відкрий мені глибоку таємницю твою… Иль тягне тебе із земныя неволі Далеке світле небо до себе?.. Таким чином, всі наступні спроби зображення ліричного пейзажу в російській літературі були продовженням поезії Жуковського. Він “відкрив російської поезії душу людську” (Г. А. Гуковский).

Те, що колись уважалося надбанням розуму, у Жуковського стало частиною щиросердечного життя, що додало особливий ліризм його поетичній творчості. Не тільки любов і дружба, але сприйняття й опис природи, пейзажу, з’явилися предметом внутрішніх переживань поета