Реальний план теми відродження, істотно коректує ідеальний. Элиот дає читачеві зрозуміти, що все благе у світі знаходить протилежний, лиховісний зміст. Герой проходить стадію відродження. Він умирає для свого колишнього життя й знаходить нове існування в і іншій якісній формі. Однак смерть героя, поетично відтворена Элиотом, повністю втрачає вищого змісту. Вона являє собою природний, несвідомий процес, що властивий органічній природі. Читач бачить не відродження до справжнього життя, не злиття з божественним початком. Він стає свідком зовнішніх змін, що відбуваються сгероем.

Так в IV главі поеми («Death By Water») Элиот описує смерть Флеба - финикийца, де метаморфоза зачіпає лише вигляд героя: ніколи він був гарний і юний, тепер від нього залишилися лише кості. Сутність його экзистенции не змінилася, тому що земне життя Флеба, підпорядкована ефемерним, корисливим цілям, анітрошки не відрізняється від його існування «під водою» у вигляді розрізнених костей

Одна форма смерті-у-життя поміняє іншу, і відбувається в - смерть. Ідея повторюваності різних форм смерті визначає розуміння Элиотом історії людства. Остання з’являється в поемі як нескінченний процес чергування різних форм життю-життя-смерті-у-життя. Вирватися із цього кола дурної нескінченності людині не дає його гріховність, його нездатність визнати, що вищі цінності існують поза його «я».

В остаточному варіанті «The Waste Land» гріховна інтенція суб’єкта очевидна в сцені любовного побачення в Гіацинтовому саду, що завершується втратою почуттєвих здатностей індивіда:

I could not speak, and my eyes failed, I was neither Living, nor dead, and I knew nothing, Looking into the heart of light, the silence.

Вона виникає й наприкінці першого розділу, де герой побоюється собаки, що може відкопати труп

Прагнення перебороти свою ізольованість від миру (відродитися) вихлюпується у великосвітської дами (глава «A Game Of Chess») в імпульсивний порив: «What shall I do?/ I shall rush out as I am/ walk the street with my hair down». Глибинний зміст, закладений у цій фразі, легко пояснити в контексті іншої цитати з фіналу поеми:

…. I have heard the key Turn in the door once and turn once only We think of the key, each in his prison Thinking of key, each confirms a prison.

Обидві цитати мають внутрішню тотожність. Гіпертрофована пристрасть, що проявляється в спробі людини внутрішньо звільнитися (відродитися), лише збільшує його страждання. Почуттєва (гріховна) по своїй природі пристрасть до відродження виявляється причиною ще більшої замкнутості, життю-життя-смерті-у-життя: думаючи про ключ (тобто про звільнення), суб’єкт, згідно Элиоту, сам будує собі в’язницю

Отже, розглянуті вище дві центральні теми «The Waste Land», що відбили християнське мировидение Элиота, визначили художній принцип відтворення вигляду сучасної людини в поемі, ліричний герой Элиота в міру творчої еволюції поета з’являється усе більше й більше деиндивидуализированним. «The Waste Land» з усією очевидністю підтверджує ця думка

«The Waste Land» - це набір голосів, що часом не мають конкретних суб’єктів, які переходять друг у друга, зливаються з подіями й предметами. Людина, що живе не справжньою емоцією, а емоцією юрби, перетворюється у функцію й займає місце у світі, рівноправне стосовно бездушних предметів, які його оточуються

Необхідно відзначити, що в процесі роботи над поемою Элиот сам прагнув до граничної деперсоналізації своїх персонажів. Він погодився з редакцією Эзри Паунда, що викреслював з «The Waste Land» все те, що давало б читачеві можливість сприймати кого-небудь із діючих осіб як цільну особистість, тобто Паунд вилучав з тексту ті шматки, де дається характеристика героя або опис обставин його життя

Багато дослідників творчості Элиота прагнуть ідентифікувати оповідача, зв’язати його роль із якимось конкретним персонажем у поемі. Найчастіше функції оповідача й головного героя приписуються Тиресию, персонажу давньогрецької міфології, сліпому віщунові, що з’являється в III главі поеми («The Fire Sermon»). Фігура Тиресия дійсно важлива для розуміння поеми в цілому, тому варто зупинитися на ній трохи докладніше.

Элиот дає характеристику своєму героєві в коментарях: «Tiresias, although a mere spectator and not indeed a ‘character’, is yet the most important personage in the poem, uniting all the rest. Just as the one-eyed merchant, seller of currents, melts into the Phoenician Sailor, and the latter is not wholly distinct from Ferdinand of Naples, so all the women are one women, and the two sexes meet in in Tiresias. What Tiresias sees? In fact, is the substance of the poem».

При всій розмаїтості дослідницьких трактувань їх, як можна зрозуміти, поєднує загальний недолік. Элиотоведи залишають без уваги те, що даний епізод несе в собі іронічний підтекст. Дійсно, саме по собі комічно вже те, що свідком банальнейшей любовної сцени виявляється не який-небудь лондонський зевака, а мудрий віщун. Перед Тиресием ніколи тріпотіли навіть могутні царі. Саме він розгадав страшну таємницю Эдипа. Навіть після смерті, у Гадесе він не втратив свою силу й пророчив Одиссею його долю. У поемі читач бачить, що минуле Тиресия іронічно протипоставлене його сьогоденню. У самому тексті «The Fire Sermon» спогаду віщуна виділені синтаксично й стилістично: вони укладені в дужки й передані піднесеним складом:

«And I Tiresuas have foresuffered all Enаcted on the same divan or bed; I who have said by Thabes below the wall Or walked among the lowest in the dead».

Тиресий в «The Waste Land» не позбавлений здатностей віщуна. Але він проте - мешканець сучасного миру, залучений у круговорот життя/смерті й смерть^-смерть-відродження-у-смерть. Проникнути в сутність миру, тобто піднятися над миром, Тиресию не дано. Він, подібно іншій віщунці, героїні «The Waste Land», шарлатанці мадам Созострис, бачить тільки зовнішні форми життя. Тому представляється неправомірним розглядати його як пророка, якому відкрита вища істина

Образ Тиресия складний ще й тому, що він виконує а поемі чисто формальну функцію. З одного боку, переді нами - як би карикатура на недосвідченого читача, що губиться в лабіринтах «The Waste Land», з іншого боку - додатковий рівень тексту - конвенція між поемою і її читачем

Одним з найважливіших факторів, що зіграли немаловажну роль у тім, що поема сприймалася як реальне відтворення переживання людини, був її автобіографізм

Зовнішній план оповідання найчастіше відбиває особистий досвід поета. Юрби людей, що переходять Лондонський міст і зображені у фіналі «The Burial of the Dead», - один із самих яскравих спогадів Элиота про його життя другої половини 1910-х років. Будучи клерком банку Ллойда в ті роки, він міг щодня о дев’ятій годині ранку спостерігати, як однаково одягнені клерки поспішають по Лондонському мосту в Сіті, щоб зайняти свої місця вконторах.

Розмова неврастеничной дами з її приятелем («A Game OF Chess») багато в чому, як установили біографи Элиота, передає складний характер взаємин самого Элиота з його першою дружиною Вивьен. Зустріч оповідача з містером Евгенидом («The Fire Sermon») - реальний епізод з життя самого Элиота, до якого один раз на вулиці пристав якийсь комерсант із Сирії

Уже не раз відзначалося, що «The Waste Land» стала підсумком ранньої творчості Элиота. Поема синтезувала відкриття в області поетичної форми, зроблені їм у першому й у другому віршованих збірниках

Насамперед, у поемі я спостерігається граничне посилення рефлексії, що тепер здобуває у творчості Элиота тотальний характер. Поет реконструює різні способи бачення миру (із цим зв’язане поділ оповідача на безліч масок і голосів), язикові й эстетические практики, що представляють різні ментальности. При цьому він охоплює всю європейську культуру, починаючи з її джерел. Элиот оголює генезис різних форм ментальности, експлікує їх внутрішні інтенції

Способи язикового освоєння миру, що відповідають різних культурним епохам, представлені в поемі у вигляді численних цитат, алюзій, ремінісценцій з добутків авторів, що належать цим епохам. Интертекстуальность, що припускає ситуацію «текст^-текстові-тексту-тексті-у-тексті», стає відмінною рисою поетики Элиота.

Збережи - » Ліричний герой поеми Элиота «The Waste Land» . З'явився готовий твір.