Для любовної лірики Тютчева характерний опис подій у минулому часі (“Я очі знав, про, ці очі!”, “Я зустрів вас і все колишнє…”). Це означає, що поет усвідомлює почуття любові як давно збігле, тому сприйняття його трагично. У вірші “К. Б.” трагізм любові виражається в наступному. Час закоханості рівняється з осінню: Як пізньої осені порию Бувають дні, буває година, Коли повіє раптом весною И щось стрепенеться в нас… У даному контексті ця пора року є символом гибельности й приреченості високого почуття. Те ж відчуття наповнює вірш “ПРО, як убийственно ми любимо!

” (1851), що ввійшло в “Денисьевский цикл”. Ліричний герой міркує про те, до чого ж може привести “двобій фатальний двох серць”: ПРО, як убийственно ми любимо! Як у буйній сліпоті страстей Ми те всього вірніше губимо, Що серцю нашому милею!.. Трагізм наповнює й вірш “Остання любов”’(1854). Ліричний герой і тут усвідомлює, що любов, можливо, буде згубною: “Сіяй, сіяй, прощальне світло любові останньої, зорі вечернею!

”. І проте відчуття приреченості не заважає ліричному героєві любити: “Пускай бідніє в жилах кров, але в серце не бідніє ніжність…” В останніх рядках Тютчев лаконічно характеризує саме почуття: “Ти й блаженство, і безнадійність”. Однак любовна лірика Фета теж наповнена не тільки почуттям надії й сподівання. Вона глибоко трагична.

Почуття любові дуже суперечливо; це не тільки радість, але й борошна, страждання. Вірш “На зорі ти її не буди” усе наповнено двояким змістом. На перший погляд, показана безтурботна картина ранкового сну ліричної героїні, але вже другий чотиривірш повідомляє напруга й руйнує цю безтурботність: “И подушка її гаряча, і гарячий стомлюючий сон”. Поява епітетів, таких, як “стомлюючий сон”, указує не на безтурботність, а на хворобливий стан, близьке кбреду.

Далі порозуміються причина цього стану, вірш доводить до кульмінації: “Усе блідни ставала вона, серце билося больней і больней”. Напруга наростає, а останні рядки зовсім міняють всю картину: “Не буди ж ти її, не буди, на зорі вона солодко так спить”. Фінал вірша представляє контраст із серединою й повертає читача до гармонії перших рядків. Таким чином, сприйняття ліричним героєм любові подібно для обох поетів: незважаючи на трагізм цього почуття, воно вносить у життя зміст

Ліричному героєві Тютчева властив трагічна самітність. У вірші філософського характеру “Два голоси” (1850) ліричний геройпринимает життя як боротьбу, протистояння. І “хоч бій і нерівний, боротьба безнадійна”, важливий сам двобій

Це прагнення до життя пронизує весь вірш: “Мужайтеся, боріться, про хоробрі други, як бій ні твердий, ні завзята боротьба!”. Тим же настроєм перейнятий вірш “Цицерон” (1830). У вірші “Зпегшит” (1830), що зачіпає тему поета й поезії, ліричний герой розуміє, що не завжди буде прийнятий суспільством: “Як серцю висловити себе? Іншому як зрозуміти тебе?”. Важливим тут виявляється мир щиросердечних переживань героя: “Лише жити в собі самому вмій їсти цілий мир у душі твоєї”.

У ліричного героя Фета світосприймання не настільки трагично. У вірші “Одним поштовхом зігнати туру живу” (1887) ліричний герой відчуває себе частиною Всесвіту: “Дати життя подих, дати насолода таємним борошнам, чуже вмить відчути своїм”. Протиріччя з навколишнім світом тут тільки зовнішнє (оксюморон “невідомим, рідним”).

“Квітучі береги” і “життя інша” - опис того таємничого ідеального миру, з якого приходить до поета натхнення. Раціонально цей мир непізнаваний, тому що він “невідомий”; але, зустрічаючись із проявами його в повсякденності, поет інтуїтивно відчуває споріднення з “невідомим”. Витончена сприйнятливість поета стосовно явищ зовнішнього миру не може не поширитися й на чужу творчість

Здатність до творчого співпереживання найважливіша риса щирого поета. У вірші “Кіт співає, ока прищуря” (1842) Фет не зображує предмети й щиросердечні переживання в їхньому причинно-наслідковому зв’язку. Для поета завдання побудови ліричного сюжету, що розуміється як послідовність щиросердечних станів ліричного “я”, переміняється завданням відтворення атмосфери. Єдність світосприймання мислиться не як повнота знань про світ, а як сукупність переживань ліричного героя: Кіт співає, ока прищуря, Хлопчик дрімає на килимі, Надворі грає бура, Вітер свище надворі. Так, ліричний герой Фета й ліричний герой Тютчева сприймають реальність по-різному.

У ліричного героя Фета світовідчування більш оптимістично, і думка про самітність не висунута на перший план. Отже, ліричні герої Фета й Тютчева мають як подібні, так і різні риси, але в основі психології кожного лежить тонке розуміння миру природи, любові, а також усвідомлення своєї долі вмире.

Pages: 1 2