Любов, дружба й поезія були для Пушкіна головними цінностями людського життя. Але якщо любов і поезія належать насамперед миру інтимних, особистих переживань, то дружба - почуття, що вимагає відкритості до іншої людини, постійного діалогу. Як відомо, у долі Пушкіна дружба з отрочного років відігравала особливу роль. Підліток, позбавлений сімейного тепла, знайшов заміну родовому вогнищу в іншій сім’ї - ліцеї

Тут життя подарувало Пушкіну радість щиросердечної, людської близькості, розуміння й співчуття. Слово «братерство» не раз зустрічається в лірику поета - воно дуже точно передає пушкінське відчуття сформованих відносин. Тому ліцейська тема здобуває в Пушкіна особливий характер; це діалог, але діалог не із читачем, а із близькими людьми

Ліцейське коло для Пушкіна було насамперед миром внутрішньої волі, розкріпачення особистості. Тут людина може бути самим собою, не побоюючись ні нерозуміння, ні осуду. Повага до особистості товариша - головна риса ліцейського братерства

Приймаючи й розуміючи один одного, люди втрачають здатність до заздрості, учаться дорожити іншою людиною й довіряти йому. Звідси искреннее бажання щастя своїм друзям, що постійно зустрічається в лірику Пушкіна, - мова йде про тих, хто й сам бажає щастя іншому. І все-таки ще більш характерні для ліцейської теми два протилежних почуття: радість і сум. Пушкіна щасливий тим, що знайшов у своєму житті вірних товаришів, - і він же постійно тривожиться, що доля розведе їх у різні сторони. «Розлука чекає нас у порога, кличе нас світла далекий шум…» - пише Пушкін перед випуском. Але при цьому його не залишає впевненість у тім, що друзі зуміють зберегти вірність своєму братерству Вже тоді тема ліцейських річниць виникає в нього творчості

«Усякий рік» клянеться Пушкін згадувати ліцей. Це обіцянка поет стримала й не раз відзначила ліцейську річниць)’ - день 19 жовтня - не тільки зустрічами із дрчзьями, але й прекрасними віршами. Ішли роки. Ніщо з духовного запасу, копіювання заборонене © 2005 накопиченого в Ліцеї, не зникло з душі поета. Як і раніше шість років, прожитих у Царському Селі, залишалися для Пушкіна «прекрасними».

Вірність дружбі, искреннее бажання щастя старим товаришам знову й знову зустрічаються в його лірику. Але усе сильніше стає відчуття нещадної сили часу, поступово руйнуючий братній сполучник. Смерть, посилання, щиросердечне охолодження - постійні «вісники» цього руйнування. «На жаль, наше коло година від години рідіє, - пише поет в 1825 році й з гіркотою викликує: - Кому ж з нас на старість день Ліцею тріумфувати прийде одному?

» Поступово, із часом, Пушкін осмислить що відбувається як «долі закон», закон, що безглуздо засуджувати. Таке життя, і в поета вистачає мужності прийняти її «умови». Але чи значить це, що він покоряється долі, що він готовий «віддати» їй ліцейську дружбу? Ні, Пушкін до кінця зберігає віру в те, що й він, і його товариші зуміють відстояти перед особою життя «прекрасного років первісні вдачі». Ліцейське коло залишається для нього «островом» людяності, порядності й доброти у світі егоїзму

У цьому колі святе слово «честь», тут уміють зберігати те краще, що дарує людині пора юності. І не випадково у своєму поетичному заповіті він пише про «добрі почуття» як про одній з головних заслуг своєї поезії. Ліцейська тема назавжди залишилася однієї із самих «світлих» у творчості Пушкіна, темою шляхетності душі й радості людських відносин