У спеціальній записці, призначеної для передачі братові пануючи, він розкривав головну причину військових невдач: «У Росії, настільки могутньою своєю матеріальною силою й силою свого духу, немає війська; є юрби пригноблених рабів, що коряться злодіям, що гнітять найманцям і грабіжникам…» Але звертання до високопоставленої особи не могло допомогти справі. Товстої вирішив розповісти російському суспільству про згубне положення Севастополя й всієї російської армії, про нелюдськість війни. Свій намір Толстої виконав, написавши оповідання «Севастополь у травні» (1855).

Толстой малює війну як божевілля, що змушує засумніватися в розумі людей. В оповіданні є разюча сцена. Оголошено перемир’я, щоб забрати трупи. Солдати воюючих між собою армій «з жадібною й прихильною цікавістю прагнуть одні до іншим». Зав’язуються бесіди, чуються жарти, сміх. А тим часом десятилітня дитина бродить серед убитих, збираючи блакитні квіти. І раптом з тупою цікавістю він зупиняється перед обезголовленим трупом, розглядає його й у жаху біжить ладь. «І ці люди - християни…- викликує автор,- не впадуть із каяттям раптом на коліна… не обіймуться, як брати? Немає! Білі ганчірки заховані, і знову свистять знаряддя смерті й страждань, знову ллється чесна, безневинна кров і чуються стогони й прокльони». Товстої судить про війну з моральної точки зору. Він оголює її вплив на людську мораль

Наполеон заради свого честолюбства губить мільйони, а який-небудь прапорщик Петру-ков, цей «маленький Наполеон, маленький нелюд, зараз готовий затіяти бій, убити людина сотню для того тільки, щоб одержати зайву зірочку або третину платні». В одній зі сцен Толстої малює зіткнення «маленьких нелюдів» і просто людей. Солдати, поранені в тяжкому бої, бредуть у лазарет. Поручик Непшитшетский і ад’ютант князь Гальцин, що спостерігали за боєм видали, переконані, що серед солдатів багато симулянтів, і вони соромлять поранених, нагадують їм про патріотизм. Гальцин зупиняє високого солдата. «- Куди ти йдеш і навіщо? - закричав він на нього строго.- Його…- але в цей час, зовсім впритул підійшовши до солдата, він помітив, що права рука його була за обшлагом і в крові вище ліктя. - Поранений, ваше благородіє! - Чим поранений? - Сюди-те, повинне, кулею,- сказав солдат, указуючи на руку,- а вже тут не можу знати, чим голов-те прошибило,- і він, нагнувши її, показав закривавлені злиплі волосся на потилиці. - А рушниця інше чиє? - Стуцер французький, ваше благородіє, відняв; так я б не пішов, каби не евтого солдатика проводити, а те впаде нерівно…»Отут навіть князеві Гальцину стало соромно. Втім, сором його мучив недовго: уже наступного дня, гуляючи по бульварі, він хвастав своїм «участю в справі»… Третій з «Севастопольських оповідань» - «Севастополь у серпні 1855 року» - присвячений останньому періоду оборони. Знову перед читачем буденний і тим більше страшний лик війни, голодні солдати й матроси, змучені нелюдським життям на бастіонах офіцери, а подалі від бойових дій - злодії-інтенданти з дуже войовничою зовнішністю

З окремих осіб, помислів, доль складається образ героїчного міста, пораненого, зруйнованого, але не сдались. Робота над життєвим матеріалом, пов’язаним із трагічними подіями в історії народу, спонукала молодого письменника визначити свою художню позицію. Оповідання «Севастополь у травні» Толстої закінчує словами: «Герой же моєї повісті, якого я люблю всіма силами душі, якого намагався відтворити у всій красі його і який завжди був, є й буде прекрасний,- правда». Останнє севастопольське оповідання було дописано в Петербурзі, куди Толстої приїхали наприкінці 1855 року вже прославленим письменником

Pages: 1 2