Гора Аю-Даг (Ведмідь-Гора). Аю-Даг - гора на Південному березі Криму. Її назва походить від татарського «аю» - ведмідь і турецького «даг» - гора. Своїм зовнішнім виглядом гора нагадує ведмедя, що п’є воду з моря. Це класичний лаколит - грибоподібна інтрузія, що утворилася при проникненні магми між шарами осадових гірських порід. Останні куполоподобно піднялися, а верх придбав опуклу форму. От як про цей процес розповідає легенда. У сиву давнину Південний берег Криму був покритий дрімучим лесом, у якому жили люди. Важко було їм жити серед суворої дикої природи - на кожному кроці їх підстерігала небезпеку. І налякані люди зверталися до бога, молячи в захисті й допомозі. Ішли роки.

Люди розчищали дрімучий лес, звільняли від каменів схили гір, обробляли землю, саджали дерева й виноградники. Відступили перед людиною лісові хащі, скорилися гори, стало ласкавим море. І відчули тоді люди свою силу й перестали поклонятися своєму богові. Довідався про це бог і страшно розсердився. Полетів він на північ, де лежав величезний ведмідь, величезними льодами й міцними ланцюгами скований. Розсунув бог величезні льоди, зняв з ведмедя міцні ланцюги й велів плисти в південну країну, щоб покарати непокірливих. Зрадів ведмідь волі й поплив по морях і океанам.

У тім місці, де лежало село Форос, наблизився він до кримського берега, вийшов із глибин і піднявся на сушу. І була геть така величезна, важка й страшний, нібито неосяжна грізна гора, а густа вовна на ньому була, як дрімучий ліс. Могутні лабети ведмедя ступили важко на кримську землю, і могутня спина його дістала до хмар. І піднялися від виходу ведмедя з води такі хвилі, що кілька сіл було змито в море. Вийшов з води величезний ведмідь і пішов уздовж берега. Своєю важкою вагою геть руйнував усе на своєму шляху. Страшні лабети його роздавлювали все, що під них попадало.

Гострі пазурі підривали землю величезними борознами, залишаючи після себе ряди глибоких ярів і ущелин. Під вагою ведмежого тіла поповзла земля зі схилів кримських гір, оголилися тверді кам’яні надра. Але й камінь не встояв перед небувалою вагою, і руйнувалися з гуркотом скелі й цілі гори, розсипаючи навколо себе купи уламків. На тім місці, де нині простирається місто Ялта, велике ведмідь пустив у хід всю свою силу. Він бив важкими лабетами, розлютоване вив і все роздирав пазурами. І відсунулися високі гори далі від берега, утворилися глибокі долини й широкі западини там, де колись були високі пагорби й пологі скелі.

Так добрався ведмідь до цього місця, де очам його відкрилася квітуча Партенитская долина, що пестить погляд невисокими пагорбами, розкішними садами й виноградниками, соковитою зеленню лугів, водоспадами, які блищать на сонце. Подивився ведмідь на гарну долину й побачив, що немає кращого місця в Криму, а може, і на всій землі И здригнулося зле серце ведмедя. Ні, не буде він більше руйнувати цей чудесний край. Він сам залишиться тут жити, щоб вічно любуватися прекрасною природою, дихати гірським повітрям, купатися в теплих водах Чорного моря. Він не бажає більше вертатися на північ, де чекає неволя в льодовому лігвищі. Позіхнув ведмідь пересохлою пащею так, що гори затремтіли, і сповз до моря води напитися. Опустився він на коліна, занурив у блакитну вологу свою страшну пащу й став довго й жадібно пити. Грізно вирувало море в пащі, високі хвилі ходили по всьому узбережжю від важкого подиху звіра. Побачив бог, що ведмідь перестав слухатися його, і виговорив слова заклинання:

- Залишайся ж навіки на цьому місці!

И стало кам’яніти величезне тіло ведмедя. Могутні боки перетворилися в страшні стрімкі кручі, висока спина стала округлою вершиною гори, голова зробилася гострою скелею над морською безоднею, густа вовна перетворилася в непрохідну дубову хащу. Великий ведмідь став Ведмідь-Горою. Лише Чорне море продовжувало вирувати біля пащі ведмедя, нібито він усе ще пив воду