1. Коротка біографія Ламарка.

Ламарк, чиє повне ім’я звучить у такий спосіб - Баптист-Пьер-Антуан де Моне, шевальє де Ламарк народився 1 серпня 1744 року в Базентин-Ле-Петит. Його батько носив баронський титул і був лейтенантом піхотних військ, майбутній основоположник нового еволюційного навчання став одинадцятою дитиною в родині.

Його батько хотів, щоб син став священиком і тому в молодості Ламарк був посланий в Амьен, у єзуїтську школу. Але коли його батько вмирає в 1760-м року, Ламарк відмовляється від богословської кар’єри й записується в армію. Він служив протягом 7-мі років, до 1768 року. Коли його полк тривалий час стояв у Рив’єрі, Ламарк зацікавився рослинами. Тому, звільнившись у віці 25-ти років з армії, він починає вивчати медицину й ботаніку. Незабаром він повністю присвячує себе вивченню ботаніки й стає служащим королівського ботанічного саду.

Через дев’ять років, на основі великої колекції, зібраної їм, Ламарк видає тритомна праця за назвою “Французька Флора” (1778) . Ботаніка в цей час ставала дуже популярною серед широкої публіки, праця Ламарка, по суті визначник, що представляє із себе, рослин, що виростають у Франції, завоював йому широку популярність. Завдяки тому, що в “Французькій Флорі” утримувалися деякі нові ідеї щодо систематики рослин, Ламарк був обраний у члени Французької Академії, у якій у той час могло бути тільки строго 42 члена. У плині наступних 2-х ле Ламарк подорожує по Центральній Європі, збираючи нові зразки рослин і відвідуючи ботанічні сади й навчальні заклади. До 1789 року він працював головним доглядачем королівського гербарію, а також становив стати дотичні ботаніки для знаменитої Енциклопедії.

В 1789 році відбулася революція й королівська естественноисторическая колекція припинила своє існування. Ламарк звернувся до Національних Зборів з мовою. Він заявив, що існуючі в той час музеї, що представляють із себе кабінети, де у випадковому порядку були зібрані різні дивини, зібрані заможними аматорами, незважаючи на кращі спонукання творців таких музеїв, не відбивають досягнень науки того часу й не сприяють її розвитку. Він призвав Збори сприяти створенню великого національного естественноисторического музею.

На думку Ламарка, такий музей не повинен бути схожий на старі, де камені, опудала тварин і рідкі рослини були представлені в повнім безладді. Він запропонував розбити всі музейні об’єкти на групи: мінерали, рослини, тварини. Кожна із цих груп повинна була бути розбита на класи, порядки, сімейства й роду, близькі систематичні групи повинні бути представлені поруч один з одним. Всі об’єкти в систематичному порядку повинні були бути внесені в спеціальний каталог, а сам музей повинен бути важливою підмогою для систематиків і біологів. Таким чином, Ламарк став одним з основоположників сучасної музейної системи, коли всі об’єкти розташовані в строгому систематичному порядку, а нагляд над колекцією, і її відновлення здійснює кваліфікований фахівець.

В 1793 році був заснований Національний Музей Природної Історії. У цьому закладі Ламарк одержав посаду глави роздягнула безхребетних, основою експозиції стала зібрана їм до цього колекція. Він був першим, хто помістив деякі живучі зараз і копалини організми в одні систематичних груп.

Розвиток науки в кінці 18 століття підійшло вже до того щабля, коли такі дисципліни як хімія, фізіологія, ботаніка й. т. п. досягли такого розвитку, що стали у всій своїй повноті доступні лише фахівцям. Ламарк розумів, що стан науки 18 століття, коли кожна освічена людина могла знати абсолютно всі, відоме людям у галузі науки проходять.

Намагаючись запобігти розпаду науки на окремі галузі й втрату зв’язку між ними, він пише ряд праць, присвячених створенню узагальненого погляду на фізику, хімію, біологію, геологію й. т. п.

Перша з таких робіт присвячена міркуванням про природу матерії й енергії й зветься “Дослідження причин основних фізичних явищ, особливо дотичні горіння” (1794) , за якої пішла “Спростування пневматичної теорії або нова доктрина сучасної хімії” (1796) . Однак у цих роботах, заснованих скоріше на філософських міркуваннях, чим на емпіричних дослідженнях, Ламарк не висунув нічого нового, крім деяких помилкових положень.

У своїй праці “Гідрогеологія” (1802) Ламарк представляє історію Землі як серію затоплень суши океаном і наступними його відступами. Під час затоплень відбувається відкладення органогенних опадів і ріст континентів. У цій книзі Ламарк передбачив деякі методи сучасного фаціального аналізу й розширив тимчасові рамки геологічної історії, які в 18 столітті вважалися досить вузькими, що не перевищують кілька тисяч років. Однак ця робота Ламарка, як і дві минулі не одержала широкої популярності.

В 1800 році Ламарк видав книгу “Систематична біологія безхребетних” . У ній він покритикував систему класифікації безхребетних Линнея й запропонував свою власну. При створенні цієї праці Ламарк користувався багатою колекцією, зібраної їм за 30 років життя. Тому в ньому він опирався в основному не тільки на міркування, як звичайно, а також на богатий фактичні матеріали й дослідження. При проведення класифікації, Ламарк головним критерієм зробив гомологичность внутрішніх органів, що дозволило йому уникнути багатьох помилок, зроблених Линнеем, у якого ті або інші організми були віднесені до однієї групи тільки на підставу зовнішньої подібності й в один систематичний розділ попадали молюски й хробаки й. т. п.

Систематика безхребетних, запропонована Ламарком була основний до кінця 19 століття, і більша частини її чорт існує й зараз. Біології й систематики безхребетних були присвячені й наступної його роботи “Система безхребетних тварин або загальна таблиця класів” (1801) і “Природна історія безхребетних тварин” ( 1815-22) , у якій зокрема викладалися міркування вченого із приводу пристрою естественнонаучних музеїв. Загалом, в області систематики безхребетних Ламарк домігся серйозних успіхів і фактично став основоположниками цієї галузі знань.

Еволюційні ідеї Ламарка втримуються в окремих частинах його праць, присвячених фізіології й загальній біології: “Дослідження об будову живих тіл” (1802) і “Філософія зоології” (1809) . На них ми зупинимося нижче.

Учений умер в 1829 році, сліпим і в бідності.

2. Передумови еволюційних поглядів Ламарка.

Першим важливим фактором, що зробив на ідеї Ламарка великий вплив, була його прихильність до деїзму. Цей філософський плин виникло на початку 18 в. Його дотримувалися Вольтер, Дідро, Руссо й інші найбільші мислителі епохи освіти. Основні положення цієї теорії такі: бог є, але на життя людей і взагалі на те що діється у світі він не робить ніякого впливу. Бог створив матерію й закони природи, по поданнях 18 в. закони рухів. Далі матерія під впливом цих законів розвивається вже сама. Таким чином, бог виступає як би в ролі програміста, що написав програму, але далі програма діє вже сама по собі, без усякого втручання ззовні. Тобто Ламарк був матеріалістом, але в той же час із сильною домішкою ідеалізму. Бог міг створити закони фізики, але також і якісь таємничі закони прагнення матерії до досконалості. Ламарк переніс ці свої погляди в область біології.

До початку 19 століття, тобто вчасно, коли Ламарк писав свої книги, всі ідеї, наявні в його теорії, уже були ким-небудь висунуті. Ламарк лише як би зв’язав їх воєдино й створив на їхній основі цілісну теорію. Цими ідеями були: 1) думка про мінливість видів під впливом зовнішніх умов 2) думка про зміну видів під впливом вправи й невправи органів 3) ідея про утворення видів у результаті схрещування двох інших видів 4) ідея про загальний родоночальних формах для певних груп видів 5) допущення про можливість різкого перетворення одних організмів в інші (наприклад, риб у птахів) 6) ідея природного виникнення організмів шляхом самозародження 7) ідея об значення фактора часу в еволюції ідея про ієрархію й послідовність форм, т. зв. “Сходам істот” 9) ідея єдності плану будови різних організмів 10) ідея добору.

3. Еволюційні погляди Ламарка.

Основою поглядів Ламарка, як уже говорилося, стало положення про те, що матерія й закони її розвитку були створені творцем. Ламарк проаналізував подібності й розходження між живою й неживою матерією й перелічив їх. Найважливішим з таких відмінностей є здатність реагувати на зовнішні подразники. Ламарк усвідомлював, що живаючи матерія влаштована набагато складніше, ніж мертва, але все-таки не визнавав за нею здатності до життя. На його думку, причина життя лежить не в самому живому тілі, а поза ним.

Pages: 1 2