У своїй п’єсі Островський розкриває всю систему відносин, що складаються між суспільством і жінкою. За зовнішнім лиском і погонею за грішми сильні миру цього стали забувати про прості людські почуття. Жінка для них перетворюється з ніжної, люблячої істоти в предмет цинічного торгу, з нею звертаються як свещью.

Жертвою цього бездушного, байдужного суспільства стає Лариса - головна героїня п’єси. Це чарівна, чутлива дівчина із чистою й відкритою душею. Лариса жадібно тягнеться до світлого життя, повної добра й любові, «до кого розташована, анітрошки цього не приховує». Але чи може вона жити повноцінним життям у суспільстві, де все продається й купується? Доля Лариси вирішена ще з початку п’єси. Її мати видавала своїх дочок заміж тільки за багатих наречених. «Вида_-те видала, так треба їх запитати, чи солодко їм жи-те». От і для Лариси мати вирішила знайти вигідну партію, рота прекрасна, всебічно обдарована дівчина стає принадою для богатих наречених

Огудалова живе скромно, однак гостей у її будинку багато. Можна було б задатися питанням: «Де ж вона бере гроші?» Лариса створена для розкоші, своєю красою й талантом вона робила приємність таким великих ділкам, як Кнурів, Вожеватов, Паратов, але за задоволення платити треба. «Дорогий діамант дорогою й оправи вимагає… і гарного ювеліра». От і збирає Огудалова гроші з тих, кому сподобалася її дочка. Але таке життя не змогло отруїти в Ларисі простих людських якостей. У душі вона проста й ніжна дівчина

Лариса полюбила щиро, ніжно «блискучого пана» Паратова. Для неї він ідеал чоловіка, Лариса готова піти за ним хоч на край світла. Любов настільки велика й глибока, що бідна дівчина не може розглянути в ньому звичайного купця, що прагне винятково до особистого збагачення. Паратов зненацька їде, глибоко ображаючи почуття Лариси. Любов зганьблена, для Паратова дівчина - лише розвага: «Я любові шукала й не знайшла. На мене дивилися й дивляться як на забаву». Потім Ларису життя зводить із касиром, що засипає грішми її й мати, але він виявляється шулером. Лариса бачить, у якім жалюгідному положенні вона виявилася, і вирішує вийти заміж за першого, хто до неї посватається. Вона стає нареченою небагатого чиновника Карандишева, що щосили хоче ввійти в середовище багатіїв, де його навіть знати не хочуть - «ну що таке Карандишев».

На Ларису і її нареченого обрушується потік глузувань, осудів і принижень, а з Карандишевим ніяк не хочуть уважатися. Лариса, бачачи цю зневагу, хоче одного - виїхати в село. Вона жадає самоти й спокійного сімейного життя, аби тільки назавжди покинути це жорстоке суспільство. Однак вона усе ще мріє про зустріч із Паратовим. У глибині душі вона сподівається на те, що Паратов повернеться, і тоді, коштує тільки йому покликати Ларису, вона кине всі й виїде з ним. Ніхто не обертає уваги на переживання Лариси, ніхто не хоче заглянути їй у душу, зрозуміти її стан. Всі навколо зайняті тільки собою й своїми справами

Постріл Карандишева приносить Ларисі рятування від страждань. Жінка дякує вбивці за те, що він позбавив її від життя у світі, у якому «ні від кого… не бачила співчуття, не чула теплого, серцевого слова. Але ж так жити холодно».

У п’єсі «Безприданниця» Лариса - самотня душа, що страждає від байдужності й нерозуміння. І як знати, якби не цинічність суспільства й байдужність, виявлена стосовно Лариси її найближчими людьми, може бути, доля головної героїні зложилася б набагато счастливее.

Кожний з нас бачив закоханої людини, можливо, був на його місці: до чого щасливі в нього ока! Вони блискають, немов зірки на нічному безмісячному небі… Хода стає легкої й невагомою: за спиною же виросли невидимі, на жаль, для інші крила… Що перебуває в такому стані людин відкриває раніше невідомі в собі здатності й таланти. В одного прокидається поетичний дарунок, іншої береться за кисті й фарби. Закохані хочуть кричати на увесь світ про своє почуття. Їхнє серце, душа й розум занадто переповнені емоціями, щоб залишатися мовчазними

Але зовсім інакше почувають себе ті, хто мав нещастя пережити любовне розчарування або втрату. Їхні серця розриваються від болю й туги. Життя повністю втрачає зміст. Для таких людей єдиним питанням стає: «Навіщо мені таке життя, якщо поруч немає того, кого я люблю більше всіх на світі?». Думки про зведення рахунків з життям все частіше й частіше відвідують нещасного. Ніщо не здатне повернути його до колишнього життя. Лише через якийсь час біль ущухає, залишаючи в серце глибоку рану

Можливо, пізніше люди, перенесшие серцеву втрату, будуть нездатні дарувати й відгукуватися на світле почуття, побоюючись нових ударів долі. Вони будуть міркувати про людство в цілому, будуть говорити про любов до нього. Але все це лише порожні слова…

Людство, по-моєму, дійсно любити набагато простіше, ніж конкретної людини. Ця любов не вимагає ні щоденного підтвердження, ні яких би те не було витрат-матеріальних або щиросердечних. Все людство не зможе пред’являти претензій по дріб’язках, не буде сперечатися й сваритися із приводу й без.

Щира любов до людства починається з любові до своїм близьких, до тих, хто тебе оточує. І нехай банальна фраза «Возлюби ближнього свого» не здається нам чимсь нереальна й надприродним: любов велика починається смалого.

Любов - це не просто гарні слова. Любов - це велика праця: щоденний, завзятий, іноді навіть занадто важкий. Полюбивши людини, ти зобов’язаний піклуватися про нього, бути завжди поруч у потрібну хвилину. Не зрячи при вступі в шлюб закохані клянуться бути разом «у хворобі й у здоров’ї, у горі й у радості». Без взаємоповага, без терпіння друг до друга навіть сама жагуча любов не зможе проіснувати довгі роки

Цікаво, що пари, що прожили в шлюбі 40-50 років, основними правилами щастя називали саме ці якості: терпіння, увага, повага. І, природно, відповідальність один за одного й друг перед іншому. Без цього ніяк не обійтися. Дуже важливо, щоб кожний почував надійне плече, на яке можна обпертися у важку хвилину. Думаю, багато хто погодяться, що без усього вищесказаного любов не можлива

Але щоб навчитися всьому цьому, треба бачити в людині свою «другу половинку». Треба вчитися стримувати свої емоції, якщо щось тебе дратує в улюбленому: краще сказати спокійно йому про це. Робота над самим собою - от що саме важке в любові. Але тут також важливо не «перегнути ціпок»: не варто принижуватися, присмикаться перед людиною. Теперішньої любові такі жертви зовсім ні кчему.

Звичайно ж, простіше не заводити серйозних відносин, якщо немає бажання трудитися. Але через роки, оглянувшись на своє життя й не знайшовши в ній нічого вартого, серце боляче защемить від безцільно прожитих днів. Не зрячи ж говорили мудрі люди: «Любов легко придбати, але важко удержати…».