Родіон Потапыч у штейгерах біля сорока років. І сам він, і його перша, рано померла дружина, у якій він душі не сподівався й від якої народився старший син, «безпутний Яша», були колись каторжанами. Женився він у другий раз, уже на дочці каторжанки, що народила йому чотирьох дочок, «але щастя не відвертав, по прислів’ю: небіжчик у воріт не коштує, а своє візьме». Після смерті коханої дружини Родіон Потапыч із головою пішов у роботу. Лише один раз він «покривив душею» - коли сховав від «казенного фіскала» факт повсюдного злодійства золота на Балчуговском заводі (втім, крали й на інших казенні й часток копальнях; були й скупники золота, на яких уже вийшов було детектив, і, якби не Зыков, Балчуговский завод постраждав би набагато сильніше). До речі, тоді чудом урятувався Кишкин, замішаний у цій справі…

Коли скасували каторгу, що не розумів волі Родіон Потапыч розгубився, але «із запровадженням на промислах компанійської справи заспокоївся». Промислові робітники продовжували залишатися в рабстві: їм нікуди було подітися, і доводилося працювати на самих невигідних умовах: «досита не наїсися й з голоду не вмреш». Тому відкриття Кедровской казенної дачі для вільних робіт змінить «весь лад промислового життя», і ніхто не почуває цього так, як Родіон Потапыч Зыков, «цей промисловий випробуваний вовк». А в сім’ї Родіон Потапыч буває рідко, пропадаючи на відкритій недавно шахті Рублихе, у прибутковість якої истово вірить. Та й прив’язаний він у сім’ї по-справжньому тільки до молодшої дочки Фене, з іншими ж крутий: від дочки Марьи віднадив всіх наречених, сина забив; старша, Тетяна, утекла з робітником-стругальником Мыльниковым, зробивши «mesalliance, що назавжди викинув непокірлива дочка з рідної сім’ї».

Чоловік Тетяни часто п’є, б’є дружину й дітей, особливо непосидючу й безмовну поганулю Оксю, і живеться всім їм погано (мати, УСИНЬЯ Марківна, тайкома допомагає Тетяні). Але й улюблениця Зыкова Федосья, до жаху сім’ї, біжить під час відсутності батька з будинку, як Тетяна, тільки, на відміну від її, не вінчається, а йде на Тайболу, у раскольничью сім’ю, що вважається найтяжчим гріхом. Поки грізний батько сімейства не повернувся з копалень, єдиний брат Фени Яків із шурином Мыльниковым намагаються влагодити справу полюбовно, повернувши Феню додому, але ні вона, ні її чоловік, Кожин, «щільний і гарний молодець», не хочуть і слухати про це. Зыков як громом уражений звісткою про втечу дочки, проклинає її перед іконою й оплакує смерть першої дружини, при якій, як він думає, цього не могло б відбутися. Про інше лихо, що от-от може вибухнути, повідомляє Родіонові Потапычу його зять Мыльников: на його думку, Кишкин із заздрості до розбагатілим на копальнях готовить донос на всіх старателів по факті розкрадання золота

Зыков вислухує нелюбимого зятя із презирством і не надає його словам особливого значення. Тим часом головному керуючий Балчуговских копалень Карачунскому, якого Зыков дуже поважає за розум і знання справи, але засуджує за слабість до жіновий статі, вдається переконати Феню й Кожина попросити прощення в панотця. Однак Родіон Потапыч уже прокляв дочку й не бажає її знать - і він вирішує відправити її на виховання до «баушке Лукери», сестрі покійної дружини, суворій бабі старого загартування, особливо шанованої Зыковым і близької йому за духом. Феню обманом відвозять до «баушке».

Слухаючи доводам баби, дівчина вертається до православ’я, охоче виконує всі турботи по будинку, але не забуває свого обранця. Гірко, що й він міг би перейти в православ’я, кабы не його матінка, розкольниця крутої вдачі Маремьяна; Кожин же, сам не свій з туги, пристрастився до випивки: як забути Федосью Родіонівну! Меж тим соромлива красуня Феня дуже сподобався й керуючий Карачунскому… Золотодобування в самому розпалі, і навколо золота киплять страсті

Кишкин, Мыльников і син Зыкова Яків з азартом працюють на Кед-Ровской дачі; до старательських робіт залучають і дочка Мыльникова Оксю: по народній легенді, безневинна дівчина принесе шукачам золота удачу. Усі сміються над зацькованою й безмовної Оксей, що, однак, виявляється незамінною робітницею, до того ж і собі на розумі: вона закохана в робітника Матюшку й, дійсно напавши на золоту жилу, тайкома від усіх тягає звідти золото собі в придане й ховає його в конторці в нічого не Родиона, що підозрює, Потапыча, що щиро привязывается до Оксе й навіть не в силах бути із внучкою суворим, розуміючи, що їй з таким батьком, як Мыльников, і без того несолодко. А Кишкин і справді віддає донос у прокуратуру, починаючи затяжний процес, що відволікає Зыкова від роботи: Зыков - головний свідок, але він ухиляється від показань, і справа затягається нескінченно, зрештою грузнучи в бюрократичній рутині

Взагалі помста Кишкина падає не на тих людей: більше всіх дістається улюбленому всіма керуючий Карачунскому. Багатіє в цю пору скупник золота, шахрай Яструбів; він стає вигідним постояльцем, і тому баушка Лукера, у якій прокидається жадібність, пускає його до себе жити. Баушку Лукеру тепер не довідатися: теж занедужала золотою лихоманкою, «посатаніла від грошей», стала жадібної, початку будувати другу хату; подначивает її й син, кривий на одне око, - Петро Васильич.

Зміну цю в бабі зауважує Феня й іде до Карачунскому, нібито «у покоївки». Карачунский по-справжньому любить Феню й ревнує до Кожина, але Феня не може полюбити в другий раз, хоча й не хоче повернутися до Кожина: «молоде щастя порвалося», а в Карачунском вона вгадує прекрасні щиросердечні якості й шукає «ту тиху пристань, до якій рветься кожна жінка, що не втратила кращих жіночих інстинктів». А Кожина матінка Маремьяна женить на тихій дівчині, що той б’є й мучить до смерті

Прознавши про це, Феня просить Мыльникова напоумити Кожина. Шурин готовий допомогти, якщо Феня випросить для нього в Карачунского гарну ділянку для старательських робіт, але вже пізно: нещасну дружину Кожина знаходять ледве не мертвої, і Кожина віддають під суд. А старша дочка Зыкова Марья, що засиділася «у дівках» і тому розлючена, вирішує оселитися в баушки Лукери замість Фени й один час замешавшей її Окси: вона хоче бути ближче до грошей баушки, а там, дивишся, і нареченого підшукати… І справді, хитрій дівиці вдається вийти за машиністів Семеныча, доброго й роботящого мужика моложе її на шість років; вона із чоловіком «надходить до Кишкину на Богоданку» - відкриту старим шахту, а жити в баушки Лукери визначає дочка замужньої сестри Ганни Наташку. Тим часом Богоданка приносить старому Кишкину багатство, хоч він і ремствує, що пізненько; грошика він зберігає в скриньці за сімома печатками - багато хто хотіли б відкрити його; баушка Лукера водить із Кишкиным дружбу й дає йому гроші під відсотки; він же «поклав око» на Наташку й навіть хоче до неї посвататися. Тим часом наступає черги страшних нещасть

Під погрозою викриття, рятуючи свою честь і честь заводу, застрелився Карачунский (попередньо забезпечивши Феню), а «нову мітлу», що керує Оникова, робітники не злюбили й називають «чистоплюєм»: він ламає всі «сплеча», не замислюючись, зменшує службовцем платні, уводить нові строгості; скупника золота Ястребова видав наслідку обманутий їм син баушки Лукери Петро Васильич, за що його висікли зацікавлені в Ястребове старі; сам не свій від гніву й приниження, Петро Васильич підпалив свій будинок, а Лукера, збожеволівши від жадібності, полізла у вогонь за грошима й загинула. Петро Васильич оголошений поза законом. Марья разом із чоловіком, Наташкой і її братом Петрунькой поселяються на Богоданке в Кишкина. Наташка, що недолюблювала раніше владну тітку Марью (ще будинку «усе під її дудку танцювали», крім батька), тепер торкнута її турботою, навіть не підозрюючи в Марье корисливого наміру: нацькувати дівчатко на хтивого Кишкина, щоб заволодіти його багатством

А робітник Матюшка, що женився на Оксе, що тепер чекає дитину, починає загравати з Марьей і стає її коханцем: він хоче через Марью одержати доступ до кишкинским грошей; а свого чоловіка, Семеныча, Марья за допомогою Кишкина направляє працювати в нічну зміну. Вона ж підбиває наївну Наташку розшукати й нібито в жарт сховати ключ від заповітного кишкинского скриньки. Наташке по душі ідея «злякати противного старичонку, що знову почав поглядати на неї масленими очами». Трагедія вибухає раптово.

Один раз біля напівночі Семеныча терміново викликають із роботи на Богоданку. Він знаходить і Кишки-На, і Марью, і Наташку, і Петруньку вбитими, а касу - порожньої. Спершу думають, що ця справа рук Петра Васильича, пошедшего «на відчайдушність», але пізніше знаходять і його труп. Наслідок у здивуванні, поки Матюшка не зізнається Родіонові Потапычу, що сам всіх «вирішив»: Петро Васильич був спільником, що заважали йому,, що підбив його на злочин і хотів утекти сденьгами.

Pages: 1 2