Зовсім не те що елліни, яких переміг він, Пилип… Олександр нагадує, що переміг і скіфів, і навіть індійських слонів. А хіба не він зруйнував грецькі Фивы?!

Так, Пилип чув про це. Але йому смішно й смутно, що Олександр переймав вдачі їм же скорених народів. Та і його хвалена хоробрість не завжди була розумна. А тепер, коли люди побачили його мертве тіло, вони остаточно переконалися: Олександр - зовсім не бог. І Пилип радить синові розстатися з пихатою зарозумілістю, пізнати самого себе й зрозуміти, що він - простий мрець. XV. Ахілл і Антилох Антилох дорікає Ахілла в тім, що він - неблагородний і нерозумний: заявив, що краще служити живим як поденник у бідного орача, чим царювати над усіма мертвими

Так не пристало говорити славнейшему з героїв. Тим більше Ахілл добровільно обрав смерть в ореолі слави. Ахілл виправдується: посмертна слава на землі йому ні до чого, а серед мертвих - повна рівноправність. Він втратив отут усе: мертві троянцы вже не бояться Ахілла, а греки не роблять поваги

Антилох утішає його: такий закон природи. І радить Ахіллові не нарікати на долю, щоб не смішити інших. XVI. Диоген і Геракл Диоген у своїй звичайній іронічній манері запитує Геракла: як же це він, син Зевса, теж умер?! Великий атлет заперечує: «Теперішній Геракл живе на небі, а я - тільки його примара». Але Диоген сумнівається, чи не вийшов навпаки: сам Геракл - у царстві мертвих, а на небі - лише його примара

Геракл розгніваний такою зухвалістю й готовий покарати насмішника. Але Диоген резонно зауважує: «Я вже раз умер, так що мені нема чого боятися тебе». Тоді Геракл роздратовано пояснює: що було в ньому від земного батька Амфітріону, то вмерло (і це він, що перебуває під землею), а те, що від Зевса, - те живе на небі сбогами.

И це не два Геракл, а єдиний у двох образах. Але Диоген не вгамовує: він уже бачить не двох, а трьох Гераклов. Теперішній Геракл живе на небі, його примара - у царстві мертвих, а тіло звернулося в порох. Ще більш обуреною цією софістикою, Геракл вопрошает: «Хто ти такий?!» И чує у відповідь: «Диогена Синопского примара, а сам він живе разом із кращими серед мертвих і сміється над Гомером і всією цією пишномовною балаканиною».

XVII. Менипп і Тантал Тантал гине від спраги, коштуючи на березі озера: вода тече крізь пальці, і він не може навіть змочити губ. На питання Мениппа, як він, давно померлий, може відчувати спрагу, Тантал пояснює: у цьому-те й полягає його кара, що осягла: душу почуває спрагу, начебто вона - тіло. XVIII.

Менипп і Гермес мертвих філософ, Що Потрапив у царство, Менипп просить Гермеса показати йому прославлених красунь і красенів і здивований, довідавшись, що й Нарцис, і Гіацинт, і Ахілл, і Олена, і Леда тепер - одноманітні черепи й кістяки, не більше. А те, що Олена була при житті настільки прекрасної, що заради її приплила до Трьох тисяча кораблів з еллінами, викликає в Мениппа лише глузливий подив: невже ахейцы не розуміли: вони борються за те, що настільки короткочасно й незабаром відцвітає! Але Гермес пропонує йому перестати філософствувати й скоріше вибрати собі місце серед інших мерців. XIX. Эак, Протесилай, Менелай і Парис Проводир фессалийцев Протесилай, першим із греків загиблий при облозі Трої від руки Гектора, хоче задушити Олену (хоча в царстві тіней це й нездійсненно й безглуздо).

Эаку він пояснює, що загинув саме через Олену. Але відразу погоджується, що у всім, мабуть, винний Менелай, увлекший еллінів під Трою. А Менелай (він, звичайно, теж тут) все звалює на Париса - гостюючи, що підступно похитили дружину хазяїна

Парис же просить Протесилая згадати, що обоє вони при житті були жагуче закохані й тому повинні зрозуміти один одного. І Протесилай готовий уже покарати Ерота, винного у всім. Але Эак нагадує: «Ти забув про свою молоду дружину й, коли ви причалили до берега Троады, зстрибнув з корабля раніше інших, нерозважливо піддаючи себе небезпеки з однієї лише спраги слави, і тому загинув першим». І Протесилай доходить висновку: винні в його передчасній загибелі не Олена й не інші смертні, а богині долі Мойры.

XX. Менипп і Эак Менипп просить Эака показати визначної пам’ятки пекла: йому хочеться побачити самих знаменитих її мешканців. Філософ уражений: всі славні герої поем Гомера перетворилися в порох - і Ахілл, і Агамемнон, і Одиссей, і Диомед, і багато хто інші. Але найбільше залучають його мудреці - Пифагор, Сократ, Солоний, Фалес, Питтак…

Лише вони серед мерців не сумують: їм завжди є про що поговорити. Поговоривши з ними, Менипп не втримується від докору Эмпедокла в тім, що той, мол, кинувся в кратер Етни з порожньої спраги слави й чималої дурості. Зате Сократові він повідомляє, що на землі всі вважають його гідним подиву й усіляко почитають. А потім відправляється до Сарданапалу й Креза, щоб посміятися, слухаючи їх сумні крики

Эак же вертається до своїм привратницким обов’язкам. XXI. Менипп і Кербер Менипп просить Кербера розповісти, як входив у пекло Сократ. І триглавий пес згадує: гідно Сократ поводився лише на початку шляху, а заглянувши в розпадину й забачачи морок, заплакав, як дитина, і став горювати по своїм дітям. І всі софістичні принципи отут уже були забуті… Лише Диоген і він, Менипп, поводилися гідно: вступали в царство мертвих по власній волі й навіть зі сміхом

Все-таки інші філософи виявилися не на висоті. XXII. Харон і Менипп Кульгавий перевізник Харон вимагає з Мениппа звичайну плату за доставку на те світло - один обол. Але той не хоче платити. Тому що, крім усього іншого, не має ні єдиної монети

И пропонує заплатити Гермесу -, що доставив його до меж царства мертвих… «Клянуся Зевсом, вигідно б я влаштувався, якби ще довелося платити за мерців!» - викликує вісник богів

А на докори Харона, що він - один^-єдиний проплывший у царство мертвих даром, Менипп спокійно заперечує: ні, не даром. [ 1 ]