Домашні порахували Християнина божевільним, а сусіди зло насміхалися, коли він покинув будинок у граді Загибель, сам не знаючи, куди йде. Але в чистому полі зустрівся йому людина по ім’ю Євангеліст, що вказав Християнинові на высившиеся вдалині Тісні врата й велів іти прямо до них, нікуди не звертаючи. З міста слідом за Християнином пустилися двоє сусідів: Уперт і Згідливий, але перший незабаром повернув назад, не одержавши від супутників зрозумілого йому відповіді на питання, що за «спадщину нетлінне, непорочне» очікує їх за Тісними вратами. Згідливий теж залишив Християнина, коли побачив, як той вступив у непролазну драговину зневіри - місце на шляху до Тісних вратам, куди стікаються нечистоты гріха сумніву й страху, що опановує грішником, що пробудилися від затьмарення

Не обійти стороною цю драговину, не осушити або забрукувати її неможливо. За драговиною Християнина чекав Мирський Мудрець. Він спокусив подорожанина мовленнями про те, що знає більше простий і діючий спосіб позбутися від ноші гріхів, ніж повне грізними небезпеками мандрівка по ту сторону Тісних врат.

Досить лише згорнути в селище з гарною назвою Доброзвичайність і розшукати там людини по ім’ю Законність, що допоміг уже дуже многим. Християнин послухав недоброї ради, але на обхідному згубному шляху його зупинив Євангеліст і направив на шлях щирий, ступивши на який він незабаром добрався до Тісних врат. «Стукаєте, і відчинять вам», - прочитав Християнин напис над вратами й із завмиранням серця постукався

Воротар впустив Християнина й навіть злегка підштовхнув його в спину, тому що неподалік піднімався міцний замок Вельзевула, з якого він і прісні його пускали смертоносні стріли в що гаються пройти Тісними вратами. Воротар указав Християнинові на безліч шляхів, що лежать за вратами, але лише один з усіх - прокладений патріархами, пророками, Христом і Його апостолами - вузький і прямий. По ньому, по шляху істини, і повинен іти далі Християнин. Через кілька годин Християнин прийшов у якийсь будинок, де все - і кімнати, і предмети в них - символізувало найважливіші істини, без знання яких пілігримові не перебороти було перешкод, уготованных на нього шляхи

Значення символів роз’яснив Християнинові хазяїн цього будинку. Тлумач. Подякувавши Тлумача й продовживши свій шлях. Християнин незабаром углядів спереду пагорб, увінчаний Хрестом. Ледь він піднявся до Хреста, як тягар гріхів скотилося з його плечей і сгинуло в могилі, що зяяла в підніжжя пагорба

Тут же, у Хреста, три ангели Господня обступили Християнина, зняли з його дорожнє руб’я й обрядили у святкові одяги. Наставивши на подальший шлях, ангели вручили йому ключ Обетования й сувій з печаткою, службовець пропуском у Небесний Град. По дорозі Християнинові попадалися інші пілігрими, по більшій частині неварті вибраної ними шляху. Так, зустрілися йому Формаліст і Лицемір із країни Марнославство, що тримали шлях на Сіон за славою.

Вони стороною минули Тісні врата, тому що в їхній країні прийнято ходити найкоротшим шляхом - нібито не про них сказано: «Хто не дверима входить у двір овчий, але перелазить инуде, той злодій і розбійник». Коли треба було перевалити через гору Утруднення, формаліст із Лицеміром обрали зручні на вид, рівні обхідні дороги - одна звалася Небезпека, а інша Погибель - і на них пропали. У самої вершини гори Християнинові зустрілися Боязкі й Недовірливий; ці пілігрими убоялись небезпек, якими чревата дорога в Небесний Град, і по малодушності вирішили повернути назад. З першою небезпекою Християнин зштовхнувся у входу в чертог Пишнота: по сторонах стежки тут були прикуті два грізних леви. Християнин оробел було, але отут воротар докорив його маловір’ям, і він, зібравшись із духом, цілим-непошкодженим пройшов точно посередині між рикаючими тваринами

Відвага Християнина була вознаграждена привітним прийомом у чертогу й довгої, тривалої за північ, проникливою бесідою з дівами, що жили в ньому, Мудрістю, Благочестям і Милосердям про велич і доброту Хазяїна, созиждевшего цей чертог. Ранком хазяї проводили Християнина в шлях, спорядивши бронею й зброєю, що не старіє й не зношується вовек. Без ці зброї й броні несдобровать було б Християнинові в долині Приниження, де шлях йому перепинив жахаючого обличия ангел безодні Аполлион, затятий ворог Пануючи, Якому служив Християнин. Пілігрим відважно вступив у двобій із супостатом і з ім’ям Господнім на вустах одержав верх

Далі шлях Християнина лежав долиною Смертної Тіні, де в кромішній тьмі йому довелося ступати по вузькій стежці між страшною трясовиною й бездонною прірвою, минаючи вхід у пекло. Благополучно він минув і вертеп велетнів Язичество й Папство, у колишні часи, поки вони ще були сильні, що суцільно засіяла околиці костьми подорожан, що попалися в їхні лабети. За долиною Смертної Тіні Християнин нагнав пілігрима по ім’ю Вірний, котрий, як і Християнин, пройшов Тісними вратами й встиг уже витримати не одне випробування. Знайшовши друг у другу гідних супутників, Християнин з Вірним вирішили продовжити шлях разом.

Так вони йшли, поки не вгляділи вдалині якесь місто. Отут їм назустріч вийшов знайомий обом Євангеліст і сказав, що в місті этом один з них прийме мученицьку кончину - прийме її на благо собі: він раніше вступить у Небесний Град, а крім того, уникне скорбей, уготованных оставшемуся в живі. Звався той град Суєта, і цілий рік ішов тут ярмарок. Вибір товару був величезний: будинку, маєтку, посади, титули, царства, страсті, задоволення, плотські втіхи, багаті дружини й чоловіки, життя тіла й душі; цілодобово безкоштовні видовища: злодійство, убивство, перелюбство, клятвопорушення… Освітлена ж ярмарок була лиховісним багряним світлом

На зазывы продавців пілігрими відповідали, що нічого їм не потрібно, крім істини. Ці слова викликали серед торгуючий вибух обурення. Як возмутители спокою Християнин з Вірним минулого притягнуті до суду, на якому проти них свідчили Заздрість, Марновірство й Догідництво

По несправедливому вироку Вірний був жорстоко страчений, Християнинові ж удалося бігти. Але недовго довелося йому йти на самоті - його нагнав Уповающий з міста Суєта, якого змусило пуститися в шлях видовище кончини Вірного; так завжди смерть свідка істини споруджує нових послідовників Христа. Забачачи зручну стежку, що йде начебто б точно уздовж їхньої дороги, Християнин умовив Уповающего перейти на неї, що ледве було не погубило обох: ідучи зручної тропою, пілігрими опинилися в замка Сумнів. Замок належав велетневі Розпач, що зачарував їх і прийнявся мучити, підмовляючи накласти на себе руки й тим припинити страшні мучення

Християнин був уже готовий почути Розпачу, але Уповающий нагадав йому заповідь «Не убий», Отут Християнин згадав про вручений ангелами ключі Обетование й розімкнув їм запори в’язниці. Незабаром пілігрими вже були у Втішних горах, з вершин яких смутно виднілися ворота Небесного Граду. Пастухи Пізнання, Досвідчений, Пильність і Щирий дали Християнинові з Уповающим докладний опис шляху до них. Маючи отримане з вірних рук опис, подорожани все-таки пішли за чорношкірою людиною в сяючому одязі, що пообіцяв проводити їх до Небесного Граду, але заведшим у хитро розставлені мережі. З мереж пілігримів визволив Ангел Божий, котрий пояснив, що вони попалися в пастку Спокусника, інакше - Лжеапостола. Далі Християнин і Уповающий ішли дивовижною країною Сполучення, про яку говорив пророк Исаия і яку Господь називає Своею.

Повітря тут було напоєно чудовими ароматами й дзенькали від чарівного співу птахів. Всі отчетливее й отчетливее поглядам подорожан відкривався жаданий Небесний Град. І от вони вийшли до ріки, що їм неодмінно стояло перейти, - лише двоє, Енох і Илия, потрапили в Небесний Єрусалим, минувши неї. Ледь пілігрими вступили у води ріки, як Християнин черід тонути й возопил словами Псалмопевца: «Я тону у водах глибоких, і хвилі накривають мене з головою! Жах смерті опанував мною!

» Але Ісус Христос не залишив вірних Своїх, і вони благополучно вийшли на протилежний берег. У воріт Небесного Граду пілігримів зустріло воїнство Ангелів; небесний хор гримнув пісню: «Блаженні кликані на шлюбну вечерю Агнця». Пілігрими ввійшли у ворота й за ними раптом перетворили й облеклись в одіяння, що блискають немов золото. Ангели, яких була тут безліч, оспівали: «Святі, святий, святий Господь Саваоф!

» И було благочестивій людині інше бачення, у якому відкрилася йому доля Христианы, що не побажала ніколи піти за чоловіком. Як тільки чоловік перейшов ріку Смерті, жінка ця стала обмірковувати своє минуле й майбутнє; її обтяжувало тягар провини - адже не тільки собі, але й дітям вона перешкодила вступити в Життя Вічну. Якось у сні бачила вона Християнина, що коштує меж безсмертними й грає на лірі перед Господом

Pages: 1 2