На східному схилі гори, що піднімається за Портом Людовика, що на Острові Франції (нині - острів Маврикій), видні руїни двох хатин. Один раз, сидячи на пагорку в їхнього підніжжя, оповідач познайомився зі старим, що повідав йому історію двох сімейств, що жили в цих місцях два десятки років тому. В 1726 р. один парубок родом з Нормандії на прізвище де Латур приїхав на цей острів з молодою дружиною шукати щастя. Дружина його була стародавнього роду, але її сім’я стала проти її шлюбу з людиною, що не був дворянином і позбавила її приданого. Залишивши дружину в Порті Людовика, він відплив на Мадагаскар, щоб купити там трохи чорношкірих і повернутися назад, але під час подорожі занедужав і вмер

Дружина його залишилася вдовою, не маючи рівно нічого, крім однієї негритянки, і вирішила обробляти разом з невільницею клаптик землі й тим добувати собі засобу до існування. У цій місцевості вже біля року жила весела й добра жінка по ім’ю Маргарита. Маргарита народилася в Бретані в простій селянській сім’ї й жила щасливо, поки її не спокусив сусід дворянин. Коли вона понесла, він кинув неї, відмовившись навіть забезпечити дитини

Маргарита вирішила покинути рідні місця й сховати свій гріх удалині від батьківщини. Старий негр Доминго допомагав їй обробляти землю. Пані де Латур зраділа, зустрівшись із Маргаритою, і незабаром жінки подружилися. Вони розділили між собою площа улоговини, що нараховувала біля двадцяти десятин, і побудували поруч два будиночки, щоб постійно бачитися, розмовляти й допомагати друг другові

Старий, що жив за горою, уважав себе їхнім сусідом і був хресним батьком спочатку сина Маргарити, якого назвали Полем, а потім дочки пані де Латур, що нарекли Віргінією. Доминго женився на негритянці пані де Латур Марії, і всі жили в злагоді й спокої. Дами з ранку до вечора пряли пряжу, і цієї роботи їм вистачало на зміст себе й своїх сімейств. Вони задовольнялися самим необхідним, у місто ходили рідко й надягали черевики тільки по неділях, направляючись рано ранком у церкву Пампельмуссов.

Поль і Віргінія росли разом і були нерозлучні. Діти не вміли не читати, не писати, і вся їхня наука полягала в обопільній догоді й допомозі. Пані де Латур тривожилася за дочку: що станеться з Віргінією, коли вона виросте, адже в неї немає ніякого стану. Пані де Латур написала у Францію багатій тіточці й при кожному зручному випадку писала знову й знову, намагаючись розбудити в тої добрі почуття до Віргінії, але після довгого мовчання стара ханжа нарешті надіслала лист, де говорила про те, що племінниця заслужила свою сумну долю

Не бажаючи прослыть надто жорстокої, тіточка все-таки попросила губернатора, пана де Лабурдонне, взяти племінницю під своє заступництво, але так відрекомендувала її, що тільки настроїла губернатора проти бідної жінки. Маргарита утішала пані де Латур: «До чого нам твої родичі! Хіба Господь нас покинув? Він один нам батько».

Віргінія була добра, як ангел. Один раз, нагодувавши випадну невільницю, вона пішла разом з нею до її хазяїна й вимолила для неї прощення. Вертаючись із Чорної Ріки, де жив хазяїн утікачки, Поль і Віргінія заблудилися й вирішили заночувати в лісі. Вони стали читати молитву; як тільки вони закінчили її, почувся собачий гавкіт. Виявилося, що це їхній пес Фидель, слідом за яким здався й негр Доминго

Бачачи тривогу двох матерів, він дав Фиделю понюхати старе плаття Поля й Віргінії, і вірний пес відразу кинувся слідами дітей. Поля перетворив улоговину, де жили обоє сімейства, у квітучий сад, мистецьки насадивши в ній дерева й квіти. Кожний кут цього саду мав свою назву: стрімчак Знайденої Дружби, галявина Серцевої Згоди

Місце в джерела під покровом двох кокосових пальм, посаджених щасливими матерями на честь народження дітей, називався Відпочинок Віргінії. Час від часу пані де Латур читала вголос яку-небудь зворушливу історію зі Старого або Нового завіту. Члени маленького суспільства не мудрували над священними книгами, тому що все богослов’я їх, як і богослов’я природи, полягало в почутті, а вся мораль, як і мораль Євангелія, - у дії. Обидві жінки уникали спілкування й з багатими поселенцями, і з бедными, тому що одні шукають догідників, а інші часто злі й заздрі

При цьому вони проявляли стільки люб’язності й чемності, особливо стосовно бідняків, що поступово здобули пошану богатых і довіру бедных. Щодня був для двох маленьких сімей святом, але самими радісними святами для Поля й Віргінії були іменини їхніх матерів. Віргінія пекла пироги із пшеничного борошна й пригощала ними бідняків, а наступного дня влаштовувала для них свято. У Поля й Віргінії не було ні годин, ні календарів, ні літописів, ні історичних, ні філософських книг. Вони визначали годинники по тіні, що відкидається деревами, пори року дізнавалися по тому, чи цвітуть або плодоносять сади, л роки обчислювали по зборам урожаїв

Але от з деяких пор Віргінію став мучити невідому недугу. Те безпричинна веселість, те безпричинний смуток опановували нею. У присутності Поля вона випробовувала зніяковілість, червоніла й не зважувалася підняти на нього ока. Маргарита всі частіше заговорювала з пані де Латур про те, щоб поженити Поля й Віргінію, але пані де Латур уважала, що діти занадто молоді й занадто бідні

Порадившись зі Старим, дами вирішили відправити Поля в Індію. Вони хотіли, щоб він продав там те, що в надлишку є в окрузі: неочищена бавовна, чорне дерево, камедь - і купив трохи рабів, а після повернення женився на Віргінії, але Поль відмовився покинути рідних і близьких заради збагачення. Тим часом прибулий із Франції корабель привіз пані де Латур лист від тіточки. Вона нарешті зм’якшилася й кликала племінницю у Францію, а якщо здоров’я не дозволяло тієї зробити настільки довга подорож, карала надіслати до неї Віргінію, обіцяючи дати дівчині гарне виховання. Пані де Латур не могла й не хотіла пускатися впуть.

Губернатор став умовляти неї відпустити Віргінію. Віргінія не бажала їхати, але мати, а за нею й духівник стали переконувати її, що така воля Божия, і дівчина скрепя серце погодилася. Поля із прикрістю спостерігав, як Віргінія готується до від’їзду. Маргарита, бачачи смуток сина, розповіла йому, що він усього лише син бідної селянки до того ж незаконнонароджений, следственно, він не пари Віргінії, що з боку матері належить до багатої й знатної сім’ї

Поль вирішив, що Віргінія останнім часом цуралася його із презирства. Але коли він заговорив з Віргінією про різницю в їхньому походженні, дівчина заприсягла, що їде не зі своєї волі й ніколи не полюбить і не назве братом іншого юнака. Поля хотів супроводжувати Віргінію в подорожі, але обидві матері й сама Віргінія вмовили його залишитися. Віргінія дала обітницю повернутися, щоб з’єднати свою долю з його долею

Коли Віргінія виїхала, Поль попросив Старого навчити його грамоті, щоб він міг листуватися з Віргінією. Від Віргінії довго не було звісток, і пані де Латур лише стороною довідалася, що її дочка благополучно прибула у Францію. Нарешті через півтора року прийшов перший лист від Віргінії. Дівчина писала, що відправила до цього кілька листів, але не одержала на них відповіді, і зрозуміла, що їх перехопили: тепер вона вжила заходів обережності й сподівається, що це її лист дійде по призначенню

Родичка віддала її в пансіон при великому монастирі біля Парижа, де неї вчили різним наукам, і заборонила всякі зносини із зовнішнім миром. Віргінія дуже нудьгувала по своїм близьким. Франція здавалася їй країною дикунів, і дівчина почувала себе самотньо. Поля дуже сумував і часто сидів під папайей, що ніколи посадила Віргінія. Він мріяв поїхати у Францію, служити королеві, скласти собі стан і стать знатним вельможею, щоб заслужити честь стати чоловіком Віргінії

Але Старий пояснив йому, що його плани нездійсненні й незаконне походження закриє йому доступ до вищих посад. Старий підтримував віру Поля в чесноту Віргінії й надію на її швидке повернення. Нарешті ранком двадцять четвертого грудня 1744 р. на горі Відкриттів підняли білий прапор, що означав, що в море здався корабель. Лоцман, що відплив з гавані для впізнання корабля, повернувся лише до вечора й повідомив, що корабель кине якір у Порті Людовика наступного дня після полудня, якщо буде попутний вітер

Лоцман привіз листи, серед яких було й лист від Віргінії. Вона писала, що бабуся спочатку хотіла насильно видати її заміж, потім позбавила спадщини й нарешті відіслала додому, причому в таку пору року, коли подорожі особливо небезпечні. Довідавшись, що Віргінія перебуває на кораблі, усі поспішили в місто. Але погода зіпсувалася, налетів ураган, і корабель став тонути. Поля хотів кинутися в море, щоб допомогти Віргінії або вмерти, але його удержали силоміць.

Pages: 1 2