Капітан фон Шлеттов примірить новий мундир, замовлений в ательє військового кравця, єврея Адольфа Вормсера, у Потсдамі. Це досить відоме на початку століття офіцерське ательє, Вормсер - королівський придворний постачальник. Незважаючи на завірення закрійника Вабшке, що мундир сидить на капітані як улитої, фон Шлеттов «шкірою» почуває якась незручність, щось невловимо «нестатутне». Оглядаючи себе з усіх боків у дзеркалі, він зауважує, що позаду, на сідницях, ґудзики розставлені ширше, чим покладене за статутом. За допомогою сантиметра Вормсер сам робить необхідні виміри й визнає, що ґудзики пришиті на полсантиметра ширше уставних норм

Капітан обсмикує закрійника, що сміється над такими дріб’язками, пояснюючи йому, що солдат перевіряється саме на дріб’язках, у цьому укладений найглибший зміст. Вормсер підтримує фон Шлеттова - Німеччина може за воювати мир, виконуючи стройовий устав і шануючи класиків. Ґудзика будуть негайно перешиті відповідно до уставу. Вільгельм Фойгт, що був швець, потім кримінальник, що відсидів багато років у виправній в’язниці, намагається знайти роботу. Без паспорта його ніде не приймають, і він приходить у поліцейський ділянка

Фойгт смиренно розповідає про свої проблеми й просить видати документи, необхідні для працевлаштування. Околодочний пояснює безглуздому відвідувачеві, у якого таке сумнівне минуле, що спочатку той повинен стати чималою, працюючою людиною. До Фойгта доходить, що йому, видимо, прийде тягати свою судимість при собі, «як ніс на особі».

У недільний ранок, після проведеної на вокзалі ночі, Фойгт сидить у берлінському кафі «Националь» зі своїм колишнім співкамерником по кличці Калле й на останні гроші п’є кава. Калле пропонує йому стати членом злодійської зграї й заробляти пристойні гроші, але Фойгг категорично відмовляється, він все-таки сподівається знайти чесний заробіток. Капітан фон Шлеттов грає в кафі в більярд. Він без мундира, тому що офіцерам заборонено відвідувати злачний місця. Капітан зізнається своєму партнерові - докторові Еллинеку, що почуває себе зовсім іншою людиною в цивільному, «чимсь начебто половинної порції без гірчиці».

Він дотримується заповіді, сприйнятої від покійного батька-генерала - офіцерське звання накладає високу відповідальність перед суспільством. Капітан повідомляє доктора, що замовив собі новий мундир, що схожий на «вороного жеребця, якого тільки що вишкребли». У кафі п’яний гвардійський гренадер учиняє скандал

Ображений за честь мундира, фон Шлеттов на правах капітана жадає від гренадера покинути кафе. Той відмовляється підкоритися «паршивому штафирке» - цивільному, що називає себе капітаном, і вдаряє його по особі. Тло Шлеттов кидається на гренадера, зав’язується бійка, потім обох веде поліцейський. Симпатії юрби, що зібралася, явно на стороні гренадера, а не цивільного

Будучи свідком цієї сцени, Фойгт прекрасно розуміє її зміст. Після скандалу в громадському місці фон Шлеттов змушений подати у відставку. Йому вже не знадобиться новий мундир з бездоганно пришитими ґудзиками

Мундир здобуває доктор Обермюллер, що працює в міській управі. Йому привласнене звання лейтенанта запасу, він повинен брати участь у військових навчаннях, що досить важливо й для його цивільної кар’єри. Нова взуттєва фабрика повідомляє про набір на роботу, і Фойгт приходить у відділ наймання з відмінною рекомендацією від директора в’язниці, де він шив чоботи для військових

Фойгту знову відмовляють - у нього немає ні паспорта, ні послужного списку, ні армійського духу. Ідучи, Фойгт іронічно зауважує, що не очікував потрапити замість фабрики в казарму. Фойгт і Калле проводять ніч у нічліжці, де в них на очах поліція заарештовує як дезертира кволого парубійка, що втік з казарми

Отчаявшись у спробах почати чесне життя, Фойгт задумує зухвалий план - проникнути вночі через вікно в поліцейську ділянку, знайти й спалити папку зі своїм «справою», забрати який-небудь «теперішній» паспорт і з ним утекти за кордон. Калле готовий допомагати Фойгту, маючи намір захопити касу із грошима. Обох ловлять на місці злочину й знову відправляють у виправну в’язницю. Цього разу Фойгт проводить у ній десять років. Наступає останній день тюремного ув’язнення Фойгта.

Директор в’язниці веде з укладеними традиційний «урок патріотизму» - бойові заняття з метою навчання «сутності й дисципліні» прусской армії. Директор задоволений блискучими пізнаннями Фойгта й упевнений, що це обов’язково придасться йому в подальшому житті. Після виходу з в’язниці Фойгт живе в сім’ї своєї сестри, що не зважувався робити десять років тому, щоб не заподіювати їй неприємностей. Але тепер йому п’ятдесят сім років і вже незмога ночувати де прийде

Чоловік сестри Хопрехт служить в армії й сподівається, що його зроблять у віце-фельдфебелі. Хопрехт відмовляється допомогти Фойгту прискорити одержання паспорта, все повинне йти один по одному, законним шляхом і без порушень. Він упевнений як у своєму довгоочікуваному підвищенні, так і в пристрої справ Фойгта, «на те ми й у Пруссії». Доктор Обермюллер, бургомістр містечка Кепеника під Берліном, викликаний на імператорські маневри

Він замовляє собі новий мундир, а старий повертає його творцеві, закрійникові Вабшке, як аванс у рахунок сплати за новий. Вабшке іронізує, що для маскараду він ще може придатися. У шикарному ресторані Потсдама відбувається пишне свято з нагоди імператорських маневрів

Воно влаштовано шановним у місті військовим кравцям Вормсером, що мають тепер чина радника комерції. Його дочка танцює в офіцерському мундирі - тім самому, ще від фон Шлеттова. Викликаючи загальний захват і розчулення, вона заявляє, що готово заснувати дамський полк і почати війну

Настрій Вормсера затьмарює його син Вилли, що за шість років дослужився лише до чина єфрейтора і явно не годиться в офіцери. Намагаючись прислужити одному офіцерові, Вилли перекидає шампанське й заливає мундир сестри. Тепер мундир збувається в крамницю лахмітника. Фойгт двічі подає прохання на одержання документів, але не встигає одержати їх у покладений строк, тому що в поліції розміщаються учасники військових маневрів

Фойгту приходить приписання на виселення протягом сорока восьми годин. Хопрехт вертається з навчань без давно обіцяного підвищення в чині. Він роздратований і розуміє, що його обійшли несправедливо, але на обурені репліки Фойгга реагує «як пастор» - рано або пізно кожний одержить «своє». «Тебе - не підвищують, мене - висилають» - так визначає це «своє» утомлений Фойгт.

Але Хопрехт упевнений, що в його улюбленій Пруссії панує здоровий дух. Він призиває Фойгта виявити терпіння, підкоритися, додержуватися порядку, пристосуватися. Фойгт любить батьківщину, як і Хопрехт, але знає, що з ним творять беззаконня. Йому не дозволяють жити у своїй країні, він неї й не бачить, «навкруги одні поліцейські ділянки». Фойгт заявляє Хопрехту, що не хоче йти з життя жалюгідним, він хоче «покомизитися». Хопрехт переконаний, що Фойгт - людина небезпечний для суспільства, У крамниці лахмітника Фойгт купує все той же самий мундир, переодягається в нього у вокзальній убиральні й приїжджає на станцію Кепеник.

Там він зупиняє збройний вуличний патруль на чолі з єфрейтором, приводить у ратушу й велить заарештувати бургомістра й скарбника. Приголомшеному Обермюллеру «капітан» заявляє, що має на те наказ його величності імператора. Обоє підкоряються майже без заперечень, привчені, що «наказ є наказ», в «капітана» є, видимо, «абсолютні повноваження». Фойгт відправляє їх під охороною сторожачи магістрату в Берлін, а сам забирає касу - «для ревізії».

Фойгт не знав головного - у магістраті не було паспортів. Над ранок Фойгт прокидається в пивному погребке й чує, як возії, шофери й офіціанти обговорюють подію, героєм якого був він сам. Усі захоплюються блискавично проведеною операцією й «капітаном з Кепеника», оказавшимся вдобавок «липовим». Похмурий і байдужий, у своєму старому костюмі, Фойгт читає екстрені випуски газет, із замилуванням «зухвалого жартівника, що оповідають про витівку,», Фойгт чує, як читають уголос оголошення про його розшук, із прикметами «капітана з Кепеника» - кощавої, кособокої, хворобливий, ноги «колесом». У берлінському розшукному відділенні побувало вже сорок затриманих, але серед них явно ні «капітана». Детективи відмінюються до того, щоб взагалі закрити цю справу, тим більше що в секретних повідомленнях повідомляється, що його величність сміялася й була влещена, довідавшись про те, що трапилося,: тепер всім ясно, що «німецька дисципліна - це велика сила».

Pages: 1 2