Вона домовляється зі шкіпером судна, що пливе в Брістоль, що він візьме на борт двох дорослих людей і дитини. Судно повинне відплисти через три дні, а напередодні Димсдейл збирається прочитати проповідь на честь дня виборів. Але він почуває, як у нього каламутиться розум

Чиллингуорт пропонує йому свою допомогу, але Димсдейл відмовляється. Народ збирається на ринковій площі, щоб почути проповідь Димсдейла. Эстер зустрічає в юрбі шкіпера брістольська судна, і він повідомляє її, що Чиллингуорт також попливе з ними. Вона бачить на іншому кінці площі Чиллингуорта, що зловісно посміхається їй. Димсдейл вимовляє блискучу проповідь

Починається святковий хід, Димсдейл вирішує покаятися перед народом. Чиллингуорт, розуміючи, що це полегшить борошна страждальця, і почуваючи, що жертва вислизає від нього, кидається до нього, благаючи не викликати ганьбу на свій священний сан. Димсдейл просить Эстер допомогти йому зійти на поміст. Він встає в ганебного стовпа й кається у своєму гріху перед народом. На закінчення він зриває священників шарф, оголюючи груди. Погляд його вгасає, він умирає, останні його слова - хвала Всевишньому

По місту повзуть різні слухи: одні говорять, що на грудях священика була червона буква - точну подобу тої, котру носила Эстер Прин. Інші, навпаки, затверджують, що груди священика були чисті, але, почуваючи наближення смерті, він побажав випустити дух на руках занепалої жінки, щоб показати миру, як сумнівна праведність самого непорочного з людей. Після смерті Димсдейла Чиллингуорт, що втратив сенс життя, відразу постарів, духовна й фізична сила разом покинули його. Не пройшло й року, як він умер. Весь свій величезний стан він заповів маленької Перлину

Після смерті старого лікаря Эстер і її дочка зникли, а історія Эстер стала легендою. Через багато років Эстер повернулася й знову добровільно наділу емблему ганьби. Вона самотньо живе у своєму старому будиночку на окраїні Бостону

Перлина, зважаючи на все, щасливо вийшла заміж, пам’ятала про матір, писала їй, посилала подарунки й була б рада, якби Эстер жила з нею. Але Эстер хотіла жити там, де свершился її гріх, - вона вважала, що там же повинне свершиться й спокута. Коли вона вмерла, її поховали поруч із пастором Димсдейлом, але між двома могилами був залишений проміжок, немов навіть після смерті порох цих двох не мав права змішатися