Стає відомо, що один з розбійників, найближчому Карлові людин, Роллер, пійманий владою й присуджений до страти. Отаман клянеться звільнити його й виконує свою обіцянку: коли Роллер перебував уже в ешафота, Карл зі своїми молодцями підпалює місто з усіх боків. Піднімається паніка, і в метушні Роллеру вдається бігти. Однак Карл фон Моор довідається, що під час цієї операції загинули ні в чому не винні дитини, вагітні жінки, хворі. Ці злодіяння важко гнітять його. «Піду, заб’юся в який-небудь барліг, де денне світло не опромінить моєї ганьби»,- вирішує він. У цей час приходить звістка, що великий отряддрагун оточив ліс. Влади посилають до розбійників священика з дорученням переконати їх здати в руки правосуддя свого отамана в обмін на обіцянку помилувати всіх інших. Розбійники відмовляються видати Карла. Отаман вирішує виступити проти урядових військ

Акт третій

Францдостиг своєї мети - він тепер єдиновладний власник родового замка й всіх його багатств. Однак він не почуває себе цілком щасливим, тому що Амалия відмовляється стати його дружиною. «За волосся поволоку я тебе до вінця! - загрожує він їй.- З мечем у руці вивергну в тебе шлюбна обітниця! Приступом візьму твоє незаймане ложе!» Тим часом Герман, зрозумівши, що обдурять, що Франц сам розраховує на на Амалию, вирішує розкрити «фрейлен Амалии» правду. Він повідомляє їй, що Карл Моор живий і її дядько, старий граф,- теж.

Сцена друга

Карл зі своїми розбійниками попадає в оточення. Їм вдається вирватися, при цьому супротивники зазнали збитків у триста чоловік, а з боку розбійників погиблишь одна людина, але ця людина - Роллер. Карл уболіває про загибель свого друга. У стані розбійників з’являється хтось Косинский. За його словами, він «зазнав катастрофи в бурхливих хвилях життєвого моря» і тепер проситься в загін славного отамана. Карл називає парубка «вітряним хлопчиком», що необачно приймає важливі рішення. Тоді Косинский розповідає йому про себе. Він - богемский чеський дворянин, егб наречену, що теж кличуть Амалией, князь шляхом обману викрав і зробив своєю коханкою, його самого позбавили стану, схопили, зрадили суду й вислали. Ця історія сколихнула в душі Карла спогаду про рідний будинок і покинуту наречену, і він вирішує вести своїх розбійників у Фраконию. Косинский відправляється сними.

Акт четвертий. Сцени перша й друга

Сільська місцевість поблизу замка Мооров. Карл доручає Косинско-му доповісти в замку, що він, Карл,- граф фон Бранди їде з Меклен-бурга. Під цим ім’ям він з’являється у своєму родовому замку, бачить Амалию й довідається, що нинішній власник замка - його брат Франц. У розмові з Амалией він переконується, що вона вірна «загиблому Карлові» і усе ще любить його. У рідній домівці ніхто не довідається Карла фон Моора, але у Франца закрадається підозра, що зненацька, що з’явився в замку гість, - ніхто інший, як його старший брат. Він зміцнює у своїй підозрі після того, як старий слуга Даніель повідомляє йому, що бачив, як гість змахнув сльозу побачивши портрета старого фон Моора. Франц пропонує Даніелеві зробити вибір: убити гостя або нудитися все життя вподземелье.

Попрощавшись із Амалией і переконавшись ще раз у тім, що дівчина безмежно любить свого Карла, але так і не насмілившись розкрити себе, Моор вертається до розбійників. Тим часом, поки Карл був відсутній, Шпигельберг підмовляв одного з розбійників убити з-за рогу отамана, що стискує їхню волю грабувати. Шпигельберг не знаходить підтримки - він сам одержує удар ножем і гине…

Ранком розбійники повинні покинути ці ліси, а поки Карл у роздум бродить по лісі. Він близький до самогубства, але в останній момент вирішує випити чашу своїх нещасть до дна. У цей час Карл чує чийсь голос і бачить вежу. Це Герман приніс їжу заточеному там в’язневі. Помітивши Карла, Герман кидається йому в ноги й розкриває таємницю: у вежі нудиться старий граф фон Моор. Карл зриває замки й звільняє в’язня. Старий Моор, не довідавшись у його розбійнику, що звільнив, сина, повідав йому свою історію: при звістці про загибель старшого сина він знепритомнів, і його порахували мертвим. Опам’ятався він у труні, одягнена в саван. Він став скребти кришку труни. Виявивши, що батько живий, молодший син таємно відвіз його в ліс і кинув у підземелля. Старий обіймав коліна сина, просив про пощаду, але благання батька не торкнули серця сина. «У яму це опудало,- загримів він,- пожив, і вистачить!» Граф був приречений на голодну смерть, але якась добра людина (їм був Герман) пошкодував старого й стала приносити йому тайкома їду

Вислухавши це смутне оповідання, Карл Моор клянеться помститися за батька й наказує своїм розбійникам схопити брата й доставити його живим

Акт п’ятий. Сцена перша.

Замок Мооров. Старий слуга Даніель прощається з будинком, де провів життя,- він залишає замок, щоб, за його словами, урятувати душу. Зі словами: «Зрада! Зрада! Парфуми піднімаються з могил!» вбігає Франц. Він у халаті й майже збожеволів від страху: йому ввижаються чорти й парфуми, які прийшли за ним, щоб зрадити Страшному суду за гріхи. Старому Даніелеві здається, що хазяїн втратився розуму. Франц велить покликати пастора. Приїжджає пастор Мозер; він здивований виклику, адже Франц фон Моор ніколи не вірив у Бога. Франц відповідає, що й зараз готово заявити, що Бога немає. « Якщо твоя впевненість так непохитна, те навіщо ти послав за мною? - резонно зауважує Мозер.- Скажи, навіщо ти призвав мене серед ночі?» Між пастором і Францем іде полеміка про безсмертя душі. Фра«ц наляканий доводами Мозера і явно здає свої позиції, хоча хвилиною раніше самовпевнено заявляв, що на безсмертя уповає лише той, кому не повезло в цьому житті. Він просить пастора назвати два самих тяжких гріхи, які не попрощаються на Страшному суді

Сцена друга

У таборі розбійників Карл Моор очікує повернення своїх розбійників. Поруч із ним - старий граф, він усе ще не довідається в проводирі зграї свого сина. Вертаються розбійники - їм не вдалося взяти молодшого Моора, той сам покінчив зі своїм нікчемним життям. Карл задоволений, що йому не прийде тепер стати братовбивцею. Разом з розбійниками в загоні з’являється Амалия. Вона бачить свого дядька живим і кидається в його обійми. Помітивши отамана, Амалия довідається в розбійнику Моора свого улюбленого Карла й називає його своїм нареченим. Тільки отут у старого графа фон Моора відкриваються очі на характер діючих осіб. Він довідається у ватажку цієї зграї бандитів і вбивць свого старшого сина. Не витримавши потрясіння, фон Моор умирає

Розбійники кличуть свого отамана в шлях. Однак той заявляє, що відтепер перестає бути їхнім отаманом. Він має намір віддати себе в руки влади. Недавно він розмовляв з одним бідняком, у якого одинадцять дітей, Карл вирішує йти до нього, щоб цей бідняк доставив владі «знаменитого розбійника», за голову якого обіцяна тисяча луїдорів - «бідній людині вони придадуться».

• Неспляче сонце! Смутна зірка! Як слізно промінь мерехтить твій завжди! Як темрява при ньому ще темній! Як він схожий на радість колишніх днів! Так світить прошлое нам у життєвій ночі, Але вуж не гріють нас неспроможні промені; Зірка минулі так у горі мені видна; Видна, але далека - світла, але холодна!

Pages: 1 2