Своєю вдачею, переконаннями й учинками Альцест не переставав дивувати близьких йому людей, і от тепер навіть старого свого друга Филинта він відмовлявся вважати другом - за те, що той надто радо розмовляв з людиною, ім’я якого міг потім лише на превелику силу пригадати. З погляду Альцеста, тим самим його колишній друг продемонстрував низьке лицемірство, несумісне зі справжнім щиросердечним достоїнством. У відповідь на заперечення Филинта, що, мол, живучи в суспільстві, людина невільна від необхідних вдачами й звичаєм пристойностей, Альцест рішуче затаврувала богопротивную мерзенність світської неправди й удавання. Ні, наполягав Альцест, завжди й при будь-яких обставинах варто говорити людям правду в особу, ніколи не опускаючись до лестощів

Вірність своїм переконанням Альцест не тільки вголос декларував, але й доводив ділом. Так він, приміром, навідріз відмовився улещивать суддю, від якого залежав результат важливої для нього позову, а в будинок своєї улюбленої Селимены, де його й застав Филинт, Альцест прийшов саме для того, щоб натхненними любов’ю безсторонніми мовленнями очистити її душу від накипу гріха - властивих духу часу легкодумства, кокетства й звички позлословити; і нехай такі мовлення будуть неприємні Селимене…

Розмова друзів була перервана парубком по ім’ю Оронт. Він теж, як і Альцест, харчував ніжні почуття до чарівної кокетки й тепер бажав представити на суд Альцеста з Филинтом новий присвячений їй сонет. Вислухавши добуток, Филинт нагородив його витонченими, ні до чого не зобов’язуючими похвалами, чим надзвичайно потрафив авторові. Альцест же говорив щиро, тобто дощенту розніс плід поетичного натхнення Оронта, і щирістю своею, як і слід було сподіватися, нажив собі смертельного ворога

Селимена не звикла до того, щоб поклонники - а в неї них було чимало - домагалися побачення лише для того, щоб гарчати й лаятися. А саме так повівся Альцест. Найбільше гаряче викривав він легковажність Селимены, те, що тією чи іншою мірою вона дарує прихильністю всіх кучерявих навколо її кавалерів. Дівчина заперечувала, що не в її силах перестати залучати шанувальників - вона й так для цього нічого не робить, все відбувається саме собою. З іншого боку, не гнати ж їх усіх з порога, тим більше що приймати знаки уваги приємно, а інший раз - коли вони виходять від людей, що мають вагу й вплив - і корисно. Тільки Альцест, говорила Селимена, любимо нею по-справжньому, і для нього набагато краще, що вона дорівнює привітна з усіма іншими, а не виділяє з їхнього числа когось одного й не дає цим підстав для ревнощів. Але й такий довід не переконав Альцеста в перевагах безневинної легковажності

Коли Селимене доповіли про два візитерів - придворних чепурунах маркізі Акаєте й маркізі Клитандре, - Альцесту стало огидно й він пішов; вірніше, переборовши себе, залишився. Бесіда Селимены з маркізами розвивалася рівно так, як того очікувала Альцест - господарка й гості зі смаком перемивали кісточки світським знайомим, причому в кожному знаходили що-небудь гідне осміяння: один дурний, інший хвалькуватий і марнолюбний, із третім ніхто не став би підтримувати знайомства, кабы не рідкісні таланти його кухарі

Гострий язичок Селимены заслужив бурхливі похвали маркізів, і це переповнило чашу терпіння Альцеста, до тої пори не рота, що розкривав, Він від душі затаврував і лихослів’я співрозмовників, і шкідливі лестощі, за допомогою якої шанувальники потурали слабостям дівчини

Альцест вирішив було не залишати Селимену наодинці з Акастом і Клитандром, але виконати цей намір йому перешкодив жандарм, що з’явився із приписанням негайно доставити Альцеста в керування. Филинт умовив його підкоритися - він думав, що вся справа у сварці між Альцестом і Оронтом через сонет. Напевно, у жандармському керуванні задумали їх примиритися

Блискучі придворні кавалери Акає й Клитандр звикли до легких успіхів у серцевих справах. Серед шанувальників Селимены вони рішуче не знаходили нікого, хто міг би скласти їм хоч якусь конкуренцію, і тому уклали між собою така угода: хто із двох представить більше вагомий доказ прихильності красуні, за тим і залишиться поле бою; іншої не стане йому заважати

Тим часом з візитом до Селимене заявилася Арсиноя, що вважалася, у принципі, її подругою. Селимена була переконана, що скромність і чеснота Арсиноя проповідувала лише поневоле - остільки, оскільки власні її жалюгідні принадності не могли нікого подвигнуть на порушення границь цих самих скромності й чесноти. Втім, зустріла гостю Селимена цілком люб’язно.

Арсиноя не встигла ввійти, як відразу - пославшись на те, що говорити про це велить їй борг дружби - розпочала мову про поголоску, що оточує ім’я Селимены. Сама вона, ну зрозуміло, ні секунди не вірила дозвільним домислам, але проте настійно радила Селимене змінити звички, що дають таким ґрунт. У відповідь Селимена - як тільки подруги неодмінно повинні говорити в очі будь-яку правду - повідомила Арсиное, що бовтають про неї самої: набожна в церкві, Арсиноя б’є слуг і не платить їм грошей; прагне завісити наготу на полотні, але норовить, представився б випадок, понадити своею. І рада для Арсинои в Селимены був готовий: стежити спочатку за собою, а вуж потім за ближніми. Слово за слово, суперечку подруг уже майже переріс у лайку, коли, як не можна більш кстати, вернувся Альцест.

Селимена вийшла, залишивши Альцеста наодинці з Арсиноей, давно вже потай небайдужої до нього. Бажаючи бути приємної співрозмовникові, Арсиноя заговорила про те, як легко Альцест розташовує до себе людей; користуючись цим щасливим дарунком, думала вона, він міг би превстигнути при дворі. Украй незадоволений, Альцест відповідав, що придворна кар’єра гарна для кого завгодно, але тільки не для нього - людини із заколотною душею, сміливого й живильна відраза до лицемірства й удавання

Арсиноя спішно перемінила тему й прийнялася ганьбити в очах Альцеста Селимену, що нібито підло змінює йому, але той не хотів вірити голослівним обвинуваченням. Тоді Арсиноя пообіцяла, що Альцест незабаром одержить вірний доказ підступництва коханій

У чому Арсиноя дійсно була права, це в тім, що Альцест, незважаючи на свої чудності, володів даром розташовувати до себе людей. Так, глибоку щиросердечну схильність до нього харчувала кузина Селимены, Элианта, що в Альцесте підкуповувало рідке в інших прямодушність і шляхетне геройство. Вона навіть зізналася Филинту, що з радістю стала б женою Альцеста, коли б той не був гаряче закоханий вдругую.

Филинт тим часом щиро дивувався, як його друг міг воспылать почуттям до вертихвістки Селимене й не зволіти їй зразок усіляких достоїнств - Элианту. Сполучник Альцеста з Элиантой порадував би Филинта, але якби Альцест все-таки сполучався шлюбом із Селименой, він сам з величезним задоволенням запропонував би Элианте своє серце й руку

Визнання в любові не дав довершити Филинту Альцест, що ввірвався в кімнату, весь палаючи гнівом і збурюванням. Йому тільки що потрапило в руки лист Селимены, що повністю викривало її невірність і підступництво. Адресовано лист було, за словами передавшего його Альцесту особи, віршомазові Оронту, з яким він ледь тільки встиг примиритися за посередництвом влади. Альцест вирішив назавжди порвати із Селименой, а вдобавок ще й досить несподіваним образом помститися їй - взяти в дружин Элианту. Нехай підступна бачить, якого щастя позбавила себе!

Элианта радила Альцесту спробувати примиритися з улюбленої, але той, забачачи Селимену, обрушив на неї град гірких докорів і образливих обвинувачень. Селимена не вважала лист негожим, тому що, за її словами, адресатом була жінка, але коли дівчині набридло завіряти Альцеста у своїй любові й чути у відповідь тільки брутальності, вона оголосила, що, якщо йому так завгодно, писала вона й справді до Оронту, що очаровали її своїми незліченними достоїнствами

Бурхливому поясненню поклало кінець поява переляканого слуги Альцеста, Дюбуа. Раз у раз збиваючись від хвилювання, Дюбуа розповів, що суддя - той самий, котрого його хазяїн не захотів улещивать, покладаючись на непідкупність правосуддя, - виніс украй несприятливе рішення по позові Альцеста, і тому тепер їм обом, щоб уникнути великих неприємностей, треба якомога швидше покинути місто

Як не вмовляв його Филинт, Альцест навідріз відмовився подавати скаргу й заперечувати свідомо несправедливий вирок, що, на його погляд, тільки зайвий раз підтвердив, що в суспільстві безроздільно панують безчестя, неправда й розпуста. Від цього суспільства він вийде, а за свої обманом відібрані гроші одержить незаперечне право на всіх кутах кричати про злу неправду, що править на землі

Тепер в Альцеста залишалася тільки одна справа: почекати Селимену, щоб повідомити про швидку зміну у своїй долі; якщо дівчина по-справжньому його любить, вона погодиться розділити її з ним, якщо ж немає - скатертиною дорога

Pages: 1 2