Час вислизає в коротку мить між сном і пробудженням, Протягом декількох секунд оповідачеві Марселю здається, начебто він перетворився в те, про що прочитав напередодні. Розум силкується визначити місцезнаходження спальної кімнати. Невже це будинок дідуся в Комбре, і Марсель заснув, не дочекавшись, коли мама прийде з ним попрощатися? Або ж цей маєток пані де Сен-Ау в Тансонвиле? Виходить, Марсель занадто довго спав після денної прогулянки: одинадцята година - усі отужинали! Потім у свої права вступає звичка й з митецькою повільністю починає заповнювати обжитий простір. Але пам’ять уже пробудилася: у цю ніч Марселю не заснути - він буде згадувати Комбре, Бальбек, Париж, Донсьер і Венецію

У Комбре маленького Марселя відсилали спати відразу після вечері, И мама заходила на хвилинку, щоб поцілувати його на ніч. Але коли приходили гості, мама не піднімалася в спальню. Звичайно до них заходив Шарль Сван - син дедушкиного друга. Рідні Марселя не догадувалися, що «молодий» Сван веде блискуче світське життя, адже його батько було всього лише біржовим маклером. Тодішні обивателі по своїх поглядах не занадто відрізнялися від індусів: кожному випливало обертатися у своєму колі, і перехід у вищу касту вважався навіть непристойним. Лише випадково бабуся Марселя довідалася про аристократичні знайомства Свана від подруги по пансіоні - маркізи де Вильпаризи, з якої не бажала підтримувати дружніх відносин через тверду віру в благу непорушність каст

Після невдалого одруження з жінкою з дурного суспільства Сван бував у Комбре усе рідше й рідше, однак кожний його прихід був борошном для хлопчика, тому що прощальний мамин поцілунок доводилося нести із собою з їдальні в спальню. Найбільша подія в житті Марселя відбулося, коли його відіслали спати ще раніше, ніж завжди. Він не встиг попрощатися з мамою й спробував викликати її запискою, переданої через куховарку Франсуазу, але цей маневр не вдався. Вирішивши домогтися поцілунку за всяку ціну, Марсель дочекався відходу Свана й вийшов у нічній сорочці на сходи. Це було нечуваним порушенням заведеного порядку, однак батько, якого дратували «сантименти», раптово зрозумів стан сина. Мама провела в кімнаті ридаючого Марселя всю ніч. Коли хлопчик небагато заспокоївся, вона стала читати йому роман Жорж Санд, любовно обраний для онука бабусею. Ця перемога виявилася гіркою: мама немов би відреклася від своєї доброчинної твердості

Протягом довгого часу Марсель, прокидаючись по ночах, згадував минуле уривчасто: він бачив тільки декорацію свого відходу спати - сходи, по якій так важко було підніматися, і спальню зі скляними дверима в коридорчик, звідки з’являлася мама. По суті, весь інший Комбре вмер для нього, тому що як не підсилюється бажання воскресити минуле, воно завжди вислизає. Але коли Марсель відчув смак розмоченого в липовому чаї бісквіта, із чашки раптом виплили квіти в саду, глід у парку Свана, латаття Вивони, добрі жителі Комбре й дзвіниця церкви Святого Іларія

Цим бісквітом пригощала Марселя тітка Леония в ті часи, коли сім’я проводила великодні й літні канікули в Комбре. Тіточка вселила собі, що невигойно хворо: після смерті чоловіка вона не піднімалася з постелі, що стояла у вікна. Улюбленим її заняттям було стежити за перехожими й обговорювати події місцевого життя з куховаркою Франсуазой - жінкою найдобрішої душі, що разом з тим уміла холоднокровно згорнути шию курчаті й вижити з будинку неугодну їй посудомийку

Марсель обожнював літні прогулянки по околицях Комбре. У сім’ї було два улюблених маршрути: один називався «напрямком до Мезеглизу» (або «до Свана», оскільки дорога проходила повз його маєток), а другий - «напрямком Германтов», нащадків прославленої Женевьеви Брабантской. Дитячі враження залишилися в душі назавжди: багато разів Марсель переконувався, що по-справжньому його радують лише ті люди й ті предмети, з якими він зштовхнувся в Комбре. Напрямок до Мезеглизу з його бузком, глодом і волошками, напрямок у Германт із рікою, лататтями й жовтцями створили вічний образ країни казкового блаженства. Безсумнівно, це послужило причиною багатьох помилок і розчарувань: часом Марсель мріяв побачитися з ким-небудь тільки тому, що ця людина нагадувала йому квітучий кущ глоду в парку Свана

Все подальше життя Марселя було пов’язана з тим, що він довідався або побачив у Комбре. Спілкування з інженером Легранденом дало хлопчикові перше поняття про снобізм: ця приємна, люб’язна людина не бажала здороватися з рідними Марселя на людях, оскільки поріднився з аристократами. Учитель музики Вентейль перестав бувати в будинку, щоб не зустрічатися зі Сваном, якого нехтував за одруження з кокоткою. Вентейль не сподівався душі у своїй єдиній дочці. Коли до цієї трохи чоловікоподібній на вид дівчині приїхала подруга, у Комбре відкрито заговорили про їхні дивні відносини. Вентейль несказанно страждав - можливо, дурна репутація дочки до строку звела його в могилу. Восени того року, коли нарешті вмерла тітка Леония, Марсель став свідком огидної сцени в Монжувене: подруга мадемуазель Венгейль плюнула у фотографію покійного музиканта. Рік ознаменувався ще однією важливою подією:

Франсуаза, спочатку розсерджена «бездушшям» рідних Марселя, погодилася перейти до них на службу

Із всіх шкільних товаришів Марсель віддавав перевагу Блоку, якого в будинку приймали радо, незважаючи на явну претензійність манер. Правда, дідусь посміювався над симпатією онука до євреїв. Блок рекомендував Марселю прочитати Бергота, і цей письменник зробив на хлопчика таке враження, що його заповітною мрією стало познайомитися з ним. Коли Сван повідомив, що Бергот дружно з його дочкою, у Марселя завмерло серце - тільки незвичайна дівчинка могла заслужити подібне щастя. При першій зустрічі в тансонвильском паренню Жильберта подивилася на Марселя незрячим поглядом - очевидно, це було зовсім недоступне створення. Рідні ж хлопчика звернули увагу лише на те, що пані Сван під час відсутності чоловіка безсоромно приймає барона де Шарлю.

Але найбільше потрясіння випробував Марсель у комбрейской церкви в той день, коли герцогиня Германтская соизволила відвідати богослужіння. Зовні ця дама з більшим носом і блакитними очами майже не відрізнялася від інших жінок, але неї оточував міфічний ореол - перед Марселем стала одна з легендарних Германтов. Жагуче закохавшись у герцогиню, хлопчик міркував про те, як завоювати її прихильність. Саме тоді й народилися мрії про літературне поприще

Лише через багато років після свого розставання з Комбре Марсель довідався про любов Свана. Одетта де Креси була єдиною жінкою в салоні Вердюренов, куди приймалися тільки «вірні» - ті, хто вважав доктора Котара світочем премудрості й захоплювався грою піаніста, якому в цей момент робила заступництво пані Вердюрен. Художника на прізвисько «маэстро Биш» покладалося жалувати за грубий і вульгарний стиль листа. Сван уважався із серцеїдом, але Одетта була зовсім не в його смаку. Однак йому приємно було думати, що вона закохана в нього. Одетта ввела його в «кланчик» Вердюренов, і поступово він звик бачити її щодня. Один раз йому почудилось у ній подібність із картиною Боттичелли, а при звуках сонати Вентейля спалахнула теперішня пристрасть. Закинувши свої колишні заняття (зокрема, есе про Вермеере), Сван перестав бувати у світлі - тепер всієї його думки поглинало Одетта. Перша близькість наступила після того, як він поправив орхідею на її корсажі - із цього моменту в них з’явилося вираження «орхидеиться». Камертоном їхньої любові стала чудова музична фраза Вентейля, що, на думку Свана, ніяк не могла належати «старому дурневі» з Комбре. Незабаром Сван почав безумно ревнувати Одетту. Закоханий у неї граф де Форшвиль згадав про аристократичні знайомства Свана, і це переповнило чашу терпіння пані Вердюрен, що завжди підозрювала, що Сван готовий «смикнути» з її салону. Після своєї «опали» Сван втратився можливості бачитися з Одеттой у Вердюренов. Він ревнував її до всіх чоловіків і заспокоювався лише тоді, коли вона перебувала в суспільстві барона де Шарлю. Почувши знову сонату Вентейля, Сван із працею стримав лемент болю: не повернути вже того прекрасного часу, коли Одетта безумно його любила. Мара проходила поступово. Прекрасна особа маркізи де Говожо, уродженої Легранден, нагадало Сванові про рятівний Комбре, і він раптом побачив Одетту такий, як вона є - не схожої на картину Боттичелли. Як могло трапитися, що він убив кілька років життя на жінку, що йому, по суті, навіть і не подобалася?

Pages: 1 2