Восени 1840 р. вісімнадцятирічний Фредерик Моро вертався пароплавом у рідне місто Ножан-на-Сене. Він уже одержав звання бакалавра й незабаром повинен був відправлятися в Париж вивчати право. Мрійливий, здатний до наук і артистичний, «він знаходив, що щастя, якого заслуговує досконалість його душі, бариться». На пароплаві він познайомився із сім’єю Арну. Чоловік був товариським здорованем років сорока й володів «Художньою промисловістю» - підприємством, що з’єднувало газету, присвячену живопису, і магазин, де торгували картинами. Дружина його, Марія, уразила Фредерика незвичайною красою. «Немов бачення стало йому… Ніколи не бачив він такої чудової смаглявої шкіри, такого чарівного стану, таких тонких пальців». Він закохався в пані Арну романтичної й у той же час жагучою любов’ю, ще не знаючи, що це на все життя

У Ножане він зустрівся із Шарлем Делорье, своїм приятелем по коллежу. Через бідність Шарль змушений був перервати утворення й служити клерком у провінції. Обоє друга збиралися жити разом у Парижі. Але засобу на це поки були тільки у Фредерика, якого позичала мати. У коллеже друзі мріяли про великі діяння. Фредерик - про те, щоб стати знаменитим письменником, Шарль - про те, щоб створити нову філософську систему. Зараз він пророкував швидку революцію й шкодував, що бідність заважає йому розгорнути пропаганду

Оселившись у Парижі, Фредерик перебрав набір звичайних світських розваг, обзавівся новими знайомствами й незабаром «упав у совершеннейшую ледарство». Правда, він складав роман у дусі Вальтера Скотта, де героєм був він сам, а героїнею - пані Арну, але це заняття недовго його надихало. Після декількох невдалих спроб випадок допоміг йому ввійти в будинок до Арну. Розташована на Монмартре, «Художня промисловість» була чимсь начебто політичного й артистичного салону. Але для Фредерика головним залишалася його божевільна любов до пані Арну, що він боявся зізнатися у своєму почутті. Делорье, до цього часу вже приїхав у Париж, не розумів захоплення друга й радив йому домагатися свого або викинути пристрасть із голови. Він ділив із Фредериком дах, жив на його гроші, але не міг побороти заздрості до приятеля - улюбленцеві долі. Сам він мріяв про велику політику, про те, щоб керувати масами, тягся до соціалістів, які були в них молодіжної компанії

Пройшло час, і обоє приятеля захистили дисертації, причому Шарль блискуче. Мати Фредерика вже не могла надсилати синові необхідну суму, до того ж вона старіла й скаржилася на самітність. Парубку довелося покинути столицю, з якої були зв’язані всі його прихильності й надії, і влаштуватися працювати в Ножане. Поступово він «звикав до провінції, поринав у неї, і навіть сама його любов придбала дрімотне зачарування». У цей час єдиною відрадою Фредерика стала Луїза Рокк - сусідська дівчинка-підліток. Її батько був керуючого великого паризького банкіра Дамреза й успішно збільшував власний капітал. Так пройшло ще три роки. Нарешті вмер старий дядюшка Фредерика, і герой став спадкоємцем чималого стану. Тепер він знову зміг повернутися в Париж, пообіцявши матері зробити там дипломатичну кар’єру. Сам же він у першу чергу думав про пані Арну.

У Парижі з’ясувалося, що в Арну вже друга дитина, що «Художня промисловість» стала приносити збитки й неї довелося продати, а замість почати торгівлю фаянсом. Пані Арну, як і раніше, не давала Фредерику ніяких надій на взаємність. Не обрадувала героя й зустріч із Делорье. У того не складалася адвокатська кар’єра, він програв кілька справ у суді й тепер занадто явно хотів приєднатися до спадщини друга й занадто зло говорила про людей, що займають якесь положення. Фредерик оселився в затишному особняку, обробивши його по останній моді. Тепер він був досить багатий, щоб увійти у вибрані столичні кола. Однак як і раніше любив старих друзів, серед яких були й зовсім незаможні - наприклад вічний невдаха, затятий соціаліст Сенекаль або республіканець Дюссардье - чесний і добрий, але трохи обмежений

Фредерик по натурі був м’який, романтичен, делікатний, він не відрізнявся ощадливістю й часом бував по-справжньому щедрий. Не позбавлений честолюбства, він проте так і не міг вибрати гідного застосування своєму розуму й здатностям. Те він приймався за літературну працю, то за історичні вишукування, то навчався живопису, то обмірковував міністерську кар’єру. Нічого він не доводив до кінця. Він знаходив пояснення у своїй нещасній любові, що паралізувала його волю, однак не міг противитися обставинам. Поступово він усе більше зближався із сімейством Арну, став найближчою людиною в їхньому будинку, постійно спілкувався із чоловіком і знав усе про його таємні пригоди й фінансові справи, але це тільки додавало йому страждань. Він бачив, що боготворимая їм жінка терпить обман не позбавленої чарівності, але вульгарного й пересічного ділка, яким був Жак Арну, і заради дітей зберігає чоловікові вірність

Серцева туга, однак, не заважала героєві вести світський спосіб життя. Він відвідував бали, маскаради, театри, модні ресторани й салони. Він був вхожий у будинок куртизанки Розанетти, на прізвисько Капитанша, - коханки Арну, і при цьому став завсідником у Дамрезов і користувався прихильністю самої банкирши. У Делорье, що як і раніше змушений був задовольнятися обідами за тридцять су й поденно трудитися, неуважна життя друга викликало злість. Шарль мріяв про власну газету як про останній шанс знайти впливове положення. І один раз прямо попросив на неї грошей у Фредерика. І хоча тому треба було зняти велику суму з основного капіталу, він зробив це. Але в останній день відніс п’ятнадцять тисяч франків не Шарлю, а Жакові Арну, якому загрожував суд після невдалої угоди. Він рятував від руйнування улюблену жінку, відчуваючи провину перед іншому

У суспільстві напередодні революції було сум’яття, у почуттях Фредерика - теж. Він як і раніше благоговійно любив пані Арну, однак при цьому бажав стати коханцем Розанетти. «Спілкування із цими двома жінками становило як би дві мелодії; одна була грайлива, рвучка, звеселяюча, інша ж - урочиста, майже молитовна». А часом Фредерик мріяв ще про зв’язок з пані Дамрез, що додала б йому ваги в суспільстві. Він був дитя світла - і разом з тим уже встиг відчути холод і фальш його блиску

Одержавши листа від матері, він знову виїхав у Ножан. Сусідка Луїза Рокк на той час стала багатою нареченою. Вона з отроцтва любила Фредерика. Їхній шлюб був як би мовчазно вирішений, і все-таки герой барився. Він знову повернувся в Париж, обещав дівчині, що їде ненадовго. Але нова зустріч із пані Арну перекреслила всі плани. До її дійшли слухи про плани Фредерика, і вона була цим вражена. Вона зрозуміла, що любить його. Тепер він заперечував усе - і захоплення Розанеттой, і швидке одруження. Він клявся їй у вічній любові - і тоді вона вперше дозволила йому поцілувати себе. Вони фактично зізналися в любові друг до друга і якийсь час зустрічалися як щирі друзі, випробовували тихе щастя. Але зблизитися їм було не призначене. Один раз пані Арну вже дала згоду на побачення з ним, однак Фредерик марне прождав її кілька годин. Він не знав, що вночі важко занедужав маленький син пані Арну й вона сприйняла це як Божий знак. У спеціально зняті кімнати він зі злості привів Розанетту. Це було лютневої вночі 1848 г.

Вони прокинулися від рушничних пострілів. Вийшовши на Єлисейські поля, Фредерик довідався, що король біг і проголошений республіка. Двері Тюильри були відкриті. «Усіма опанувала шалена радість, начебто зниклий трон поступився вже місце безмежному майбутньому щастю». Магнетизм захопленої юрби передався й Фредерику. Він написав захоплену статтю в газету - ліричну оду революції, разом із друзями став ходити в робітники, клуби й на мітинги. Делорье випросив у нової влади призначення в провінцію комісаром. Фредерик спробував висунути свою кандидатуру в Законодавчі збори, але був обсвистаний як аристократ

У світських колах ішла стрімка зміна політичних симпатій. Усе негайно оголосили себе прихильниками республіки - від легковажної Капитанши до Державної ради, Дамрезов і архієпископа Паризького. Насправді знать і буржуа турбували лише турботи про збереження звичного способу життя й власності. Проголошення республіки не вирішило проблем нижчих станів. У червні почався робітники заколот

Pages: 1 2