Вибитий з колії спогадами, що нахлинули, про минуле й останніми подіями, томимый гострою потребою сісти за письмовий стіл, прибудувавши якось Присциллу, Брэдли забуває про запрошення на вечірку, улаштовану в його честь колишніми співробітниками, і забуває про свою обіцянку поговорити із Джулиан про «Гамлета»; коли вона приходить у призначений день і годину, вона не може сховати подиву. Проте він експромтом читає блискучу лекцію, а провівши неї, раптом розуміє, що закохано. Це був удар, і він збив Брэдли з ніг. Розуміючи, що про визнання не може бути й мовлення, воно щасливо своєю таємною любов’ю. «Я очистився від гніву й ненависті; мені стояло жити й любити на самоті, і свідомість цього робило мене майже богом… Я знав, що чорний Ерот, настигший мене, единосущен іншому, більше таємному богові». Він робить враження блаженного: обдаровує Рэйчел усім, що можна купити в паперовому магазині; мириться із Кристиан; дає Фрэнсису п’ять фунтів і замовляє повне зібрання творів Арнольда Баффина, щоб перечитати всі його романи й знайти в них не побачені раніше достоїнства. Він майже не звернув уваги на лист Арнольда, у якому той розповідає про свої відносини із Кристиан і намірі жити на дві сім’ї, до чого й просить підготувати Рэйчел. Але захват перших днів поміняють борошна любові; Брэдли робить те, чого не повинен був; відкриває Джулиан свої почуття. І вона відповідає, що любить його теж.

Двадцятилітня Джулиан не бачить іншого шляху розвитку подій, крім як оголосити про свою любов батькам і одружитися. Реакція батьків негайна: замкнувши її на ключ і обірвавши телефонне проведення, вони приїжджають до Брэдли й вимагають залишити в спокої їхня дочка; з їхнього погляду, пристрасть похітливого старого до юної дівчини можна пояснити тільки божевіллям

На інший день Джулиан біжить з-під замка; гарячково міркуючи, де можна зникнути від праведного гніву Баффинов, Брэдли згадує про віллу «Патара», залишає Присциллу, що втекла від Кристиан, на Фрэнсиса Марло, і, буквально на секунду разминувшись у своїх дверей з Арнольдом, бере напрокат машину й відвозить Джулиан.

Їхню ідилію порушує телеграма від Фрэнсиса. Не сказавши про неї Джулиан, Брэдли зв’язується з ним по телефоні: Присцилла покінчила із собою. Коли він повернувся з пошти, Джулиан зустрічає його в костюмі Гамлета: вона хотіла влаштувати сюрприз, нагадавши про початок їхньої любові. Так і не сказавши їй про смерть Присциллы, він нарешті вперше опановує нею - «ми не належали собі… Це доля».

Уночі в «Патару» приїжджає Арнольд. Він хоче відвезти дочка, жахається тому, що вона не знає ні про смерть Присциллы, ні справжнього віку Брэдли, передає їй лист від матері. Джулиан залишається із Брэдли, але, прокинувшись ранком, він виявляє, що неї немає.

Після похорону Присциллы Брэдли днями лежить у постелі й чекає Джулиан, нікого не впускаючи до себе. Він робить виключення тільки для Рэйчел - їй відомо, де Джулиан. Від Рэйчел він довідався, що було в листі, привезеному Арнольдом: там вона описала «свій зв’язок із Брэдли» (це була ідея Арнольда). Прийшла ж вона, здається, тільки потім, щоб сказати: «Я думала, що й вам зрозуміло, що в моєму сімейному житті все в порядку», Брэдли розсіяно бере в руки лист Арнольда про намір жити на дві сім’ї, і в цей момент у двері дзвонить розсильний, що принесло зібрання творів Арнольда Баффина. Рэйчел встигла прочитати лист - з диким лементом, що не простить цього Брэдли ніколи, вона тікає

Брэдли з люттю рве принесені книги. Лист від Джулиан приходить із Франції. Брэдли негайно зазбирався в дорогу; фрэнсис Марло відправляється за квитками

Дзвонить Рэйчел і просить негайно приїхати до неї, обіцяючи розповісти, де Джулиан; Брэдли їде. Рэйчел убила Арнольда тією самою коцюбою, який він у свій час її вдарив. В убивстві обвинувачують Брэдли Пирсона - всі проти нього: холоднокровні показання Рэйчел, порване зібрання творів, квитки за кордон…

У післямові Брэдли Пирсон пише, що найбільше його здивувала сила почуттів Рэйчел. Що ж стосується висунутих обвинувачень - «Я не міг виправдатися на суді. Мене нарешті-те чекав мій власний, досить важкий хрест… Такими речами не кидаються».

Завершують книгу чотири післямови чотирьох діючих осіб

Післямова Кристиан: вона затверджує, що саме вона кинула Брэдли, тому що він не міг забезпечити їй гідного її життя, а коли вона повернулася з Америки, домагався її, і що він явно божевільний: уважає себе щасливим, хоча насправді нещасний. І до чого взагалі стільки шуму навколо мистецтва? Але для таких, як Брэдли, тільки те й важливо, чим вони самі займаються

Післямова Фрэнсиса Марло: він витончено доводить, що Брэдли Пирсон був гомосексуален і випробовував ніжність до нього. Післямова Рэйчел: вона пише, що книга брехлива від першого до останнього слова, що Брэдли був закоханий у неї, отчого й видумав небувалу пристрасть до її дочки (підміна об’єкта й звичайна помста), і що вона щиро співчуває божевільному

Післямова Джулиан, що стала поетесою й миссис Беллинг, являє собою витончене есе про мистецтво. Про описані ж події лише три короткі фрази: «…це була любов, непідвласна словам. Його словам, у всякому разі. Як художник він зазнав невдачі».

Г. Ю. Шульга

Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна література XX століття. М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT».

Pages: 1 2