В «Книзі Ле Гран» поет згадує, як у дні його дитинства в Дюссельдорф вступили французькі війська й усі побачили, що «мир заново перефарбований». У молодості Гейне, подібно персонажам своєї балади «Гренадери», сприймав Наполеона як героя революції. На перший план висувається потім фігура французького барабанщика мсьє Ле Грана, що залишився в Німеччині й після того, як наполеонівська армія давно вже пішла відтіля, встигла зазнати поразки в Росії, а сам Наполеон умер у полоні. Ле Гран — мовцем ім’я, воно означає «великий», хоча Гейне малює героя людиною

маленького росту. Але образ його здобуває символічні риси

Починаючи з «Шляхових картин» барабанщик (як і барабан або барабанний бій) стає для Гейне символом революції. Французька мова, тобто досвід революції, краще, усього вивчати по барабанному бої, запевняє він: «По суті, це краща навчальна методу. Історія узяття Бастилії, Тюиль-ри й т.д. стає зрозумілої лише тоді, коли знаєш, як при цих обставинах били в барабан».

Гейне ремствує, що в часи Реставрації він забув дивний марш, - недавно він, однак, згадав цю бойову мелодію. «Марате, ці люди ні на що не обертають уваги під час їжі, - говорить Гейне про німецьку знать, - і не знають, що інші люди, коли їм нема чого є, починають тарабанити, притім тарабанити особливі марші, давно, здавалося б, забуті». Гейне знає, що історія не коштує на місці, навіть якщо їй і доводиться іноді відступати назад, а це значить, що прийде кінець і раболіпний час

У липні 1830 р. у Франції знову вибухнула революція. Звістка про неї Гейне назвав «сонячними променями, загорненими в газетний папір». Він написав додавання до «Шляхових картин», у якому захоплено привітав революцію. «Безмірна радість охоплює мене! У той час як я сиджу й пишу, під моїм вікном звучить музика, і в елегійному гніві протяжливої мелодії я довідаюся той марсельський гімн, яким прекрасний Барбару і його супутники привітали місто Париж, ту хороводну пісню волі, при звуках якої швейцарці в Тюильри занудьгували по батьківщині. Що за пісню! Вона пронизує мене полум’ям і радістю, запалює в мені вогненні зірки натхнення, ракети ндсмешки… Я не можу писати далі, музика, що лунає під моїм вікном, кружляє мені голову…»

Чергова книга «Шляхових картин», до якої й було написано це додавання, була конфіскована Прусским поліцейським керуванням. У травні 1831 р. Гейне емігрує у Францію, у Париж. Він знайомить із вождями сенсімоністів, відвідує їхніх зборів, установлює дружні зв’язки з найвизначнішими письменниками, художниками, музикантами: Альфредом де Мюссе, Теофилем Готьє, Жорж Санд, Оноре де Бальзаком, Олександром Дюма, Аркушем, Шопеном, Делакруа й іншими. Падіння Бурбонов Гейне розглядає спочатку як торжество народу. Але незабаром поет звільняється від ілюзій, йому стає ясно, що Липнева революція принесла перемогу не народу, а французької буржуазії. «У перші ж дні після прибуття в столицю революції я помітив, що насправді речі пофарбовані зовсім не в ті кольори, які видали їм надавали світлові ефекти мого Ентузіазму», — пише Гейне. Йому чується на паризьких вулицях «тихий плач бідноти», «звук відточуваного ножа». «Народ нічого не ДОСЯГ своєю перемогою, крім жалів і ще більшого нестатку. Але будьте впевнені, - обіцяє поет, - коли споїв ударя1 У набатний дзвін і Народ схопиться за рушниці, на піт раз ВІН буде боротися для себе й зажадає чесно заслуженої плати».

Pages: 1 2