В Алеши Пєшкова вмер батько. З Нижнього Новгорода приїхала бабуся, щоб забрати їх з матір’ю до себе. Хлопчик смутно пам’ятав похорони батька, народження брата Максима, що незабаром умер, горі матері. А от подорож з Астрахані до Нижнього на пароплаві запам’яталися як «дні насичення красотою» повноводної Волги, її мальовничих берегів

Особливо яскраве враження зробила на Алешу бабуся. Більша, повна, пишноволосая, але зненацька спритна, легка в рухах, вона й говорила незвичайно, «якось особливо виспівуючи слова». Пізніше хлопчик зрозумів, що бабуся, Килина Іванівна Каширина, стала головною людиною в його житті. Уже дорослим він згадував; «До її начебто спав я, захований у темряві, але з’явилася вона, розбудила, вивела на світло… і відразу стала на все життя іншому, найближчому серцю моєму, самим зрозумілою й дорогою людиною, - це її безкорислива любов до миру збагатила мене, наситивши міцною силою для важкого життя». Пароплав підплив до Нижнього. На пристані Варвару Пєшкову із сином і бабусю зустрічали сім’я Кашириних: дід Василь Іванович, дядьки Алеши Яків і Михайло, їхньої дружини, діти. Всі вони не сподобалися хлопчикові. Особливо неприємний був дід: Алеша відразу зачув у ньому ворога. Вся сім’я направилася до приосадкуватого одноповерхового будинку, де тепер стояло жити хлопчикові

II

Почалося строкате, дивне життя серед «нерозумного племені». Будинок діда був наповнений «гарячим туманом… ворожнечі всіх з усіма», і навіть діти брали участь у ній. Дядьки хотіли відділитися від діда. Вони ненавиділи один одного, боячись, що розділ майна буде несправедливим, і билися до крові. Дід стежив за онуком розумними й зіркими очами. Хлопчик був незрозумілий, далекий йому. Усе змінила субота — день, коли дід поров провинених протягом тижня дітей.

N

Алеша чув про історію з наперстком. Вечорами дядьки й напівсліпий майстер Григорій зшивали пофарбовані (дід володів фарбувальної майстерні) шматки матерії в одну «штуку». Сашко, син Якова, по наущению дядька Михайла розжарив на вогні наперсток і підклав його під руку Григорієві. Але прийшов дід і сам сунув руку в розпечений наперсток. Сашка очікувало жорстоке пороття. До суботи й Алеша встиг провинитися. Хлопчика дуже займало фарбування тканин, хотілося самому пофарбувати що-небудь. Сашко порадив йому взяти із шафи білу скатертину й офарбити її в сині кольори. Як тільки Алеша опустив край скатертини в чан, до нього підскочив подмастерье Циганок, вихопив скатертину, але та була вже зіпсована. Дід довідався про це від Сашка. У суботу, перед всеношною, усе зібралися в кухні. Алеша з жахом дивився, як дід поров Сашка, ще не знаючи, що його очікує те ж саме. Коли дід схопив Олексія й поніс до лави, хлопчик запекло пручався, вкусив мучителя й був засічений до втрати свідомості

Кілька днів він змушений був лежати спиною нагору. Дні нездоров’я стали для нього «більшими днями життя». Його вразила сварка бабусі з матір’ю. Незабаром мати виїхала кудись, а до Алеше прийшов дід. Його оповідання про своє життя, про те, як він виходив Волгу бурлакою, потряс хлопчика. А потім з’явився Циганок і, показавши шрами на своїх руках, зізнався Алеше, що підставляв руки під прут, щоб менше дісталося дитині. Упевнений, що Олексія ще будуть сікти, він учив його, як лежати під різками. А хлопчик слухав і згадував бабусині казки про Іван-царевича, про Иванушку-дурачка.

Коли Алеша видужав, йому стало ясно, що Циганок займає в будинку особливе місце: дід кричав на нього рідко, а позаочі навіть хвалив, і дядьки зверталися з ним дружески й ніколи не дозволяли собі «жартувати» з Іваном так, як смастером Григорієм, над яким знущалися постійно. Але Циганка вони (дядьки) теж лаяли, називали злодієм, говорили, що він поганий працівник. Бабуся пояснила Алеше причину цього: кожний із братів хотів взяти Івана до себе, коли з’явиться своя майстерня, от вони й брешуть, хитрять, наговорюють на його

Тепер Алеша знову жив з бабусею, як на пароплаві, і щовечора вона розповідала йому казки або своє життя, теж схожу на казку. Онук довідався від її, що Циганок підкидьок. Бабуся хвалила його, Алеша любив Івана й дивувався йому «до німоти».

По суботах, коли дід, перепоровши дітей, нагрешивших за тиждень, ішов до всеношної, у кухні починалися веселощі: Циганок забавляли всіх, запрягаючи чорних тарганів і показуючи мишеняти, які виконували його команди. Але особливо запам’ятався він хлопчикові у святкові вечори, коли дядько Яків брав у руки гітару. Все напряженно слухали музику, а бабуся просила: «Ти б, Ванятка, поплясал!» - «…Скажено дзенькала гітара, дробно стукали каблуки… а серед кухні вогнем палав Циганок, розвівався шулікою… метався золотим стрижем…

Циганок танцював невтомно, самозабутньо, і здавалося, що, якщо відкрити двері на волю, він так і піде танком по вулиці, по місту, невідомо куди…

Один раз майстер Григорій, а за ним і інші сталі просити бабусю пройтися разок у танці. Спочатку вона відмовлялася, але раптом молодо встала, випрямилася…

«Бабуся не танцювала, а немов розповідала щось. От вона йде тихенько, задумавшись, погойдуючись, поглядаючи навколо з-під руки, і всі її велике тіло коливається нерішуче, ноги мацають дорогу обережно. Зупинилася, раптом злякавшись чогось, особа здригнулося, насупилося й негайно засяяло доброю, привітною посмішкою. Откачнулась убік, уступаючи комусь дорогу, відводячи рукою когось, опустивши голову, завмерла, прислухаючись, посміхаючись усе веселіше,- і раптом неї зірвали з місця, закрутило вихром, вся вона стала стройней, вище ростом, і вуж не можна було очей відвести від її - так буйно гарна й мила ставала вона в ці хвилини чудесного повернення до юності».

Алеша придивлявся, прислухався, усе було цікаво йому, багато чого лякало. Дуже займав майстер Григорій, здавалося, що він з-під окулярів бачить всі наскрізь. Він розповів Алеше, що дядько Яків забив свою дружину на смерть, а тепер його «совість смикає».

Хлопчик згадував, але смутно, інше життя, з родителями, які не сварилися, не кричали, часто співали, сміялися. Отут, у Кашириних, усе було інакше: часто кричали один на одного, загрожували чимсь один іншому, таємно шепотілися в кутах. «Діти були тихі, непомітні… прибиті до землі, як пил дощем». Алеша почував себе чужим вдоме.

Його дружба з Іваном усе росла. Незабаром він довідався, що Циганок спритний не тільки в роботі. Щоп’ятниці Іван запрягав Шарапа, улюбленця бабусі, і їхав на базар закуповувати провізію. Привозив багато м’яса, битої птаха, риби, і все в будинку знали, що він не стільки купує, скільки краде, і всі, крім бабусі, минулого раді цьому

Незабаром він загинув. Трапилося це так: у дворі в забору лежав важкий дубовий хрест. Його купив дядько Яків, щоб поставити над могилою своєї дружини, і дав обітницю в річницю її смерті віднести на своїх плечах на цвинтар

Цей день наступив на початку зими. Падав сніг, було слякотно. Дядьки стали під крила, а важкий комель звалили на плече Циганку. Він похитнувся, але встоявся

«Не сдюжишь?» - запитав Григорій.- «Не знаю. Важко начебто». Але дядьки квапили… Алеша розмовляв з майстром. Раптом той прислухався до чого й стрибками побіг по дворі. Хлопчик кинувся за ним. У кухні на напівлежав Циганок. «Чоло його дивно світився», косі очі дивилися в стелю. З кутів губ і з-під спини текла кров. Струмки крові, дуже яскраві, тяглися до порога. Циганок не рухалися тільки пальці рук ворушилися, «дряпаючись за підлогу, і блищали на сонце пофарбовані нігті».

• «Спіткнувся він,- якимось сірим голосом сказав Яків.- Упав, а його й придавило, у спину вдарило. І нас би покалічило, так ми вчасно скинули хрест». «Ви його й задавили»,- глухо вимовив Григорій

А Циганок, здавалося, танув Він весь стемнів, уже не ворушив пальцями. Нянька Євгенія голосила над ним. Було моторошно, холодно. Прибіг дід, закричав, лаяв синів

Pages: 1 2 3

Збережи - » Короткий переказ повести А. М. Горького «Дитинство» . З'явився готовий твір.