Чому б іспанським романістам не сприяти зі своєї сторони протверезінню нації? Навіщо вони так різко ухиляються у своїх зображеннях від дійсної пропорції? Навіщо ці постійні перебільшення й бажання будь-що-будь додати своїй країні давно вже не приналежне їй світове значення? Це важлива помилка, сильне гальмо в справі прогресу. Навпроти, їм першим варто було б отрешиться від усякого самообдурення й, при повній свідомості всіх суспільних зол, намагатися розбудити у своїх співвітчизниках моральну енергію, вселяти їм любов до праці, прагнення до мирного внутрішнього розвитку, до особистої незалежності, що досягає тільки шляхом розумних і розважливих дій

Варто було б уразуметь, що, завдяки своєму географічному положенню, Іспанія може зовсім ізолювати себе від всіх бур і хвилювань, що піднімаються в сучасній Європі, і, не втручаючись у розгляд далеких міжнародних суперечок, направити всі сили до лікування своїх застарілих недуг, породжених нещасними умовами її минулого історичного життя, Варто було б також іспанським письменникам, як представникам суспільної думки, вигнати зі своєї творчості споконвічний дух авантюризму, a не підтримувати його багатство фантазії. Нарешті, найважливіше завдання їх повинна полягати в тім, щоб сприяти до мері сил очищенню ідеї християнства від всіх її шкідливих домішок, розвіювати вікову тьму світлом розуму й науки, a не згущати ще більше за допомогою ідеалізації корінних забобонів і марновірств своєї країни. Словом, пора б хоч це-те вибраним людям залишити мрії o другої всесвітньої монархії, заснованої на торжестві католицизму, і не визнавати його ідеалом майбутнього Іспанії

Эскрич не має ні особливу добірність, ні навіть належною правильністю складу. Він сам зізнається в одній з передмов до своїх видань, що має звичай писати по нескольку романів зараз, ніколи не вертаючись до написаного заради яких би те не було змін, або виправлень. Так на це й немає часу, тому що всі, вихідне з під нього пера, негайно друкується й лунає передплатникам. От чому ця змушена поспішність роботи стала, за словами автора, її звичайним, майже нормальною умовою

Дуже часто y його проявляється чисто фейлетонна замашка переривати оповідання на самім цікавому місці й, залишаючи читача в невідомості щодо тієї або іншої розв’язки, підтримувати, наскільки можна долее, його збуджену цікавість. Не можна не помітити, що таке кокетство свого роду зовсім вуж - не личить серйозному письменникові

Відсутність певного общага характеру в численних добутках цього плідного романіста не дає ніякої можливості становити o їх точне поняття в цілому. Тому ми обмежимося тут вказівкою на самі популярні й найбільш видатні з романів Эскрича: El Cura de la Aldea, La Calumnia, La Mujer adultera і Los Angeles de la Tierra.

Успіх першого із цих добутків можна визнати цілком заслуженим. Тут автор малює нам ідеальний тип, що почасти нагадує Сільського Священика Бальзака, і в загальному добре виконує своє завдання: вага роман від початку до кінця повний жвавого інтересу, хоча, на жаль, і в ньому не дістає добірності роботи, тих тонких відтінків, якими повинна відрізнятися всякий художній живопис, a також не дістає й почуття міри: всі піднесена моральна якості, людинолюбство, самовідданість, християнська милосердя, перебільшені до крайності, і головний герой на кожному кроці виступає із природних границь людської природи, -і до той вуж він добрий і великодушний. Взагалі, заради сили враження, Эскрич нерідко жертвує життєвою правдою

В іншому романі, La Calumnia, прагнення до приголомшливих ефектів вселило авторові таке надзвичайне положення, якого не створювала фантазія навіть таких винахідливих письменників, як Олександр Дюма, або Эжен Сю. Дія переносить нас під тропіки, невільник негр до божевілля закоханий у дружину свого пана; вона ж, жагуча креолка, принесена в жертву старому, любить потай молодого іспанця й, щоб з’єднатися з ним шлюбом, зважується на отруєння чоловіка. Потім, бажаючи безроздільно заволодіти всім його багатством, замишляє усунути головного спадкоємця — свого пасинка, теж жагуче закоханого в неї, але тим тільки ще більш ненависного їй. Для здійснення цього нового вбивства, вона звертається до сприяння негра, і той без коливання, покірно здається її волі. Однак пасинок під час довідається o небезпеки, що загрожує йому, і потім приймає тверде рішення, внутрішньо дає собі клятву жорстоко помститися своїм ворогам, тобто й мачусі, і її коханцеві іспанцеві, і негрові сліпому знаряддю їхнього підступництва. Для останнього месник вигадав чомусь найжахливіше, дивовижну катування:

Він захоплює його у відкрите море, далеко від усякого берега, і залишає там на волю вітру й плину, міцно прив’язаним до щогли невеликого плоскодонного човна. А, на довершення страти, прямо перед ним покладений розпростертий труп убитої креолки, так, щоб ока нещасного негра постійно були прикуті до безжиттєвого, закривавленого тіла тієї, котру він любив з такою божевільною пристрастю

Проходить день, інший, двоє нескінченно довгої доби, у цих щиросердечних і тілесних мученнях, то під променями палючого сонця, то серед обтяжуючої безмовності нічної темряви

“Страшні лиховісні примари безперестану виникають перед розумовим поглядом страждальця й немов, знущаються з його безвихідним борошном

Починається гарячкове томління голоду

Як потопаючий у передсмертну хвилину, негр закриває очі й всю душу звертається Кбогу.

Молитва пожвавлює його сили

A тим часом на морі піднімається той глухий, тривожний шум, що завжди передвіщає бурю

Сплески хвиль стають всі частіше, сильніше, він розгойдують вутле судно й те підкидають його нагору, те знову опускають на своїх хребтах

От одна хвиля з розмаху вдарилася o борт, і на трупі креолки усела плямами її біла піна. Чуються далекі гуркоти грому.

- ПРО, слава Тобі, Боже! радісно викликнув негр. Зглянувся Ти треба мною, недовго вуж мені страждати! Зараз подимится бура, і смерть усьому покладе кінець!…

Даремна надія: хвилі не зростають, вітер не підсилюється, всі так само глухі відгомони далекого грому

Снову проходить година за годиною томлива-довга, непроглядна ніч. От ранкова зоря вже мерехтить на небі, і бліде світло її усе ширше розливається по морю. Вітер затихає, хвилі втихомирюються, немов в урочистому очікуванні сонячного сходу

Яскравіше зашарілися хмаринки на краю обрію, і із за них, у всій своїй величі, виплило сонце

Воно опромінило теплим сяйвом всю безбережну морську далечінь, і негр оглянув її своїм розпачливим поглядом. Пустеля навкруги, нескінченна пустеля! Жодного вітрила, жодного ознаки життя й порятунку ніде, нічого!…

Раптом радісний лемент вирвався з його грудей, особа просвітліло

Удалині, тільки-но помітною крапкою, щось рухалося на поверхні вод і наближалося до нього до слуху його донісся довгий, пронизливий звук

Це морський птах, вірна ознака близькості берега. Раптово воскреє надія в серце що гине, і втішні думки, одна за другою, опромінюють його розум, що скаламутився. Нещасний майже вже вірить у порятунок. ПРО, аби тільки тільки доплисти йому до твердої землі, a там, може бути, він побачить людей, стане кликати, і вони прийдуть рятуйте! a якщо й ні, збереться із силами, сам розірве всі пута й знайде ж де не будь хоч дощової води в розпадині каменю, щоб угамувати свою пекучу жадаю

A птах усе наближається, не відділяючись у своєму польоті від поверхні моря. Знову лунає її однозвучний, сумовитий, протяжливий лемент. І от вона змахнула в повітрі широкими крильми, важко піднялася й злетіла на саму верхівку тієї щогли, до якої прив’язаний невільник

Pages: 1 2

Збережи - » Короткий огляд романів Эскрича . З'явився готовий твір.