“Перетворення” я прочитала вперше до того, як ми почали вивчати творчість Франца Кафки. Не сховаю, мене трохи вразив сюжет його добутку. Щось подібне я зустрічала, мені здається, тільки один раз, коли зштовхнулася із творчістю Эдгара По. І на мене зробило враження не стільки саме перетворення, скільки подробиці, з якими автор описав його. Йому вдалося настільки точно передати відчуття героя, його почуття, його поводження, що я змогла представити себе в ролі дивовижної комахи. Жах, кошмар, у який перетворилося колись тихе й спокійне життя героя, пройшли перед моїми очами, як кінострічка заворожливого фантастичного фільму

Але є деталь, що мені не вдалося помітити при першому прочитанні новели. Я не побачила самого головного - тої “моралі”, що намагався донести до читача письменник. Але ж це те, із чим я й мої сучасники зіштовхуються щогодини, щохвилини. Це трагедія “маленької людини”. Так, Грегор Замза був “маленькою людиною”.

И він жив своїм “маленьким щастям”. У нього була сім’я. У нього була сестра, що він любив і цінував. У нього була, усі права захищені 2001-2005 нарешті, ціль у житті - нагромадити грошей для того, щоб сестра надійшла вконсерваторию.

Але скоїлося ихо. Раптово, ранком звичайного дня, він усвідомив, що його, Грегора, уже немає. Вірніше, що він уже не він… І зникає все: зникає любляча сім’я, робота, ціль життя - всі, для чого він жив, за що боровся. Він став безпомічним

Тепер він не може заробляти гроші, не може говорити, огидно себе почуває. Але не в цьому його трагедія. Він залишився один, один у цілому світі, - от трагедія героя. У кожного з нас є люди, яких ми любимо, є люди, які нас люблять, є люди, які нам необхідні і яким необхідні ми. У Грегора Замзы теж були такі люди, але з ним трапилося нещастя, і все відвернулися від його

Дуже важко почувати, що ти не такий, як всі, і тому навіть родичі відвертаються від тебе. Боляче усвідомлювати, що ускладнюєш і робиш нестерпної життя близьких. Але ще болючіше думати, що вони ненавидять тебе, не бажаючи навіть бачити потворну істоту

От як Франц Кафка описує фізичні страждання свого героя: “…Грегор - будь що буде - втиснувся у двері. Одна сторона його тулуба піднялася, він навскіс ліг у проході, один його бік був зовсім поранений, на білих дверях утворилися потворні плями…”. Автор дуже докладно описав знущання батька над бідною істотою, у яке перетворився його син. І мені здається, що, описуючи фізичний біль свого нещасного героя, письменник намагався показати його моральну катастрофу. Я думаю, що не на двері утворилися ці “потворні плями”, а в чистій душі Грегора відкрилися невиліковні рани

И не тіло героя обливалося кров’ю, а душу, що почувала й у той же час відмовлялася розуміти поводження батька, сестри й матері. Але от, нарешті, сім’я звільнилася від каменю, що обтяжував неї. Грегор умер. Чи було це ударом для близьких?

чиВажко було усвідомити смерть одного зі членів сім’ї? “Ну от, - сказав пан Замза, - тепер ми можемо подякувати Бога”, - от реакція батька на повідомлення про смерть сина. Чи нормально це? Бездушно?

Жорстоко? Франц Кафка досяг своєї мети. Кожний читач задумався над цими питаннями. І знайшов для себе єдино вірна відповідь. Я теж знайшла його, от він: кожна людина повинен постаратися зробити хоча б кого-небудь зі своїх близьких дійсно щасливим, подбати про долю кого-небудь, крім себе

И тоді, я вірю, менше буде на нашій планеті “маленьких людей”, сліз і трагедій самітності