Основа людинолюбства - “жень” - “шанобливість до батьків і поважність до старших братів” , “взаємність” або “турбота про людей” - основна заповідь конфуціанства. “Не роби іншим того, чого не бажаєш собі” .

Конфуцій звертається до довіри (Синь) як до політичної й моральної категорії. “Керуючи царством, що має 1000 бойових колісниць, варто серйозно ставитися до справи й опиратися на довіру, дотримувати економії у витратах і піклуватися про людей; використовувати народ у відповідний час. Ідею Довіри він проводить крізь все своє навчання

Всі ці початки опираються на знання в конфуцианском змісті. Маються на увазі не теоретичні знання, а знання правил поведінки з обов’язковим застосуванням їх на практиці. Конфуцианское вчення про знання підпорядковано соціальній проблематиці. Знати - “значить знати людей” . Пізнання природи його не цікавить. Його цілком задовольняє те практичне знання, яким володіють ті, хто безпосередньо спілкується із природою - хлібороби, ремісники. Конфуцій допускав уроджене знання. Але воно рідко: “Ті, хто має вроджене знання, коштують вище всіх, а за ними ідуть ті, хто придбав знання завдяки навчанню” . Навчання в Конфуція повинне обов’язково доповнюватися міркуванням. Звідси випливає, що ототожнювати конфуцианскую вченість із книжковою премудрістю не зовсім справедливо. Хоча в конфуціанстві авторитет мудреців стародавності й викладеного ними навчання був завжди високий, на перший план виходить правильне поводження, а не знання саме по собі. Цінність знання в тім, щоб сприяти правильному поводженню

§3. Ритуал і виховання

Застосовуються конфуцианские знання за правилами етикету, без яких їхнє використання не буде “правильним” , а людське поводження виявиться нерегульованим. Завдання відтворення норм покладає на саму людину: “Стримувати себе, для того щоб у всім відповідати вимогам ритуалу, - це і є людинолюбство…Здійснення людинолюбства залежить від самої людини, хіба воно залежить від інших людей?” Так гуманність зв’язується з ритуалом, причому людина повинен прикласти певні зусилля, щоб перебороти себе, увімкнутися в систему відносин, регульованих правилами етикету, і домогтися того, щоб далі проявляти себе щонайкраще без додаткових зусиль, тобто стати “шляхетним чоловіком” ( Цзюнь-Цзи) .

Все це вказує на необхідність виховання, що передбачає діяльну участь у ньому самої людини, його прагнення стати вихованим. Але це не означає відмов від відповідальності. Скоріше мова йде про врівноваженість того й іншого, тому що природність забезпечує прояв щирості: “Після того як вихованість і природність у людині зрівноважать один одного, вона стає шляхетним чоловіком” .

Таким чином, створюючи концепцію ритуальної форми організації суспільства, Конфуцій виводить ритуал із предфилософской світоглядної традиції. Він бере з Ритуалу все краще й пристосовує його до умов класового суспільства. Ритуал як слово, музика й рух ставати в Конфуція головним способом теоретичного й практичного втілення своїх ідей серед верхів і низів

Здійснюючи ритуализацию політики, моральності, сімейних відносин, Конфуцій зауважує ще одну силу, що сприяє успіху Ритуалу, - культ предків. Їх має кожний з живучих людей. Сімейні узи самі міцних і щирі серед всіх інших відносин. Конфуцій і тут прагнути здійснити ритуализацию, знаходячи в шануванні предків як основи політичних підвалин, так і моралі

§4. Низька людина й шляхетний чоловіки

Як же погоджуються між собою положення Конфуція про близькість людей до природи, про необхідність певних дій, щоб стати шляхетним чоловіком, і соціальною ієрархією залежно від моральних якостей? Логічно допустити, що кожна людина здатна стати шляхетним чоловіком. Але як тоді бути з незмінним соціальним розшаруванням?

Справа в тому, що природа людини в китайській традиції містить у собі як би два рівні: уроджені якості й здатність до самовдосконалення. Людині мало мати деякі якості, треба ще вміти їх застосувати, сконцентрувавши волю й регулюючи своє поводження

Очевидно, Конфуцій має на увазі саме таке трактування природи людини. Тоді стає зрозумілим, як при подібності вроджених якостей люди виявляються представниками різних шарів, обумовлених моральним статусом

Оскільки здатності людей регулювати своє поводження зізнаються різними від природи, кожному шару пред’являються особливі вимоги й пропонуються різні правила поведінки. Конфуцій зв’язує суспільне становище людини не з багатством або знатністю, а з його моральною характеристикою. Конфуцій дає розгорнутий образ людини, що відповідає конфуцианским моральним заповідям. Це цзюнь-цзи (“шляхетний чоловік” ) , якому протиставляється “низька людина” . Низька людина не має належне знання, тому його поводження не регулюється етикетом. “ Кун-Цзи сказав: Шляхетний чоловік боїться трьох речей: він боїться піднебіння, великих людей і слів совершенномудрих. Низька людина не знає веління неба й не боїться його, нехтує високих людей, що займають високе положення; залишає без уваги слова мудрої людини” . Низька людина виявляється негуманним, тобто нездатним правильно поводитися з людьми. “Є шляхетні чоловіки, які не мають людинолюбство, але немає низьких людей, які б мали людинолюбство” . Гуманність залишається прерогативою шляхетного чоловіка, здатн і зобов’язаного надходити належним чином: інакше всі дела розбудуються

§5. Гідний правитель

На шляхетного чоловіка Конфуцій покладає відповідальність за підтримку порядку в Піднебесній. Виходячи із цього, особливе значення Конфуцій надає опису правителя, для якого гуманність перетворюється в уміння розбиратися в людях, відрізняти гідних від невартих і керувати ними, подаючи гарний приклад. Відповідаючи на запитання про те, чи варто вбивати людей з метою поліпшення керування державою, Конфуцій заявив: “Навіщо, керуючи державою, убивати людей? Якщо ви будете прагнути до добра, то й народ буде добрим. Мораль шляхетного чоловіка подібна до вітру; мораль низького чоловіка подібна до трави. Трава нахиляється туди, куди дме вітер” .

Конфуцій не пояснює, звідки береться гідний правитель. Цілком ймовірно, він уважає його таким же проявом загальної закономірності, як і будь-яку річ у природі. З контексту ясно, що подібний талант не можна сформувати, але його можна виявити, щоб людина, що володіє їм, зайняла належне місце в державі. Звідси своєрідність системи іспитів на посаду, що передбачають лише відбір найбільш гідних, але не виховання або навчання їх.

Правитель може стати шляхетним чоловіком, якщо відповідає певним вимогам. При цьому Конфуцій підкреслює, що влада повинна перебувати в руках верховного правителя, “сина Неба” , а не сановників, тому що він відповідає за підтримку природного ходу речей, що й забезпечує державну стабільність. “Коли в Піднебесній панує дао, ритуал, музика, (накази) на каральні походи виходять від сина неба… Коли в Піднебесній панує дао, те правління вже не перебуває в руках у сановників. Коли в піднебесній панує дао, те простолюдини не нарікають” . Ідеальне правління не є залежним від того, які державні заходи здійснює правитель, а від того, що представляє він собою і як він поводиться: “Якщо особисте поводження тих, (хто стоїть на верху) , правильно, справи йдуть, хоча й не віддають наказів. Якщо ж особисте поводження тих, (хто коштує нагорі) , неправильно, те, хоча наказують, народ не кориться” . В ідеалі така форма правління не пов’язана з навмисними діями. Керування здійснюється як би саме собою

Отже, ідеальну форму правління Конфуцій зв’язує з підтримкою природного й незмінного порядку речей через недіяння (увей) гідного правителя, одним лише своїм поводженням що заповнює відсутні ланки загальних зв’язків відповідно до дао, що уникає приватних намірів і надуманих дій. У цьому - близькість світоглядних основ Конфуція й даосизму, хоча по ряду питань ці навчання були антиподами

Pages: 1 2 3