Створюючи образи Манилова, Коробочки, Ноздрева, Собакевича, Плюшкина, Гоголь прибігає до загальних прийомів реалістичної типізації - зображення села, панського будинку, портрета хазяїна, кабінету, розмови про міських чиновників і мертві душі… У тих випадках, коли це необхідно, з’являється перед нами й біографія персонажа

Отже, відправимося за героєм поеми «Мертві душі» Чичиковим у Н.
З перших же сторінок добутку ми відчуваємо захопливість сюжету, тому що читач не може припустити, що після зустрічі Чичикова з Маниловим будуть зустрічі із Собакевичем і Новосибірським. Читач не може догадатися й про кінець поеми, тому що всі її персонажі виведені за принципом градації: один гірше іншого. Наприклад, Манилова, якщо його розглядати як окремий образ, не можна сприймати як позитивного героя (на столі в нього лежить книга, відкрита на одній і тій же сторінці, а його ввічливість удавана: «Дозвольте цього вам не дозволити>>), але в порівнянні із Плюшкиним Манилов багато в чому навіть виграє. Однак у центр уваги Гоголь поставив образ Коробочки, тому що вона є своєрідним єдиним початком всіх персонажів. По думці Гоголя це символ «людини-коробочки», у якому закладена ідея невгамовної спраги накопичення.

Тема викриття чиновництва проходить через всю творчість Гоголя: вона виділяється й у збірнику «Миргород», і в комедії «Ревізор». У поемі «Мертві душі» вона переплітається з темою кріпосництва

Особливе місце в поемі займає «Повість про капітана Копейкине». Вона сюжетно пов’язана з поемою, але має велике значення для розкриття ідейного змісту добутку. Форма розповіді надає повести життєвий характер: вона викриває уряд.
Миру «мертвих душ» у поемі протипоставлений ліричний образ народної Росії, про яку Гоголь пише з любов’ю й замилуванням.

За страшним миром поміщицької й чиновницької Росії Гоголь почував душу російського народу, що і виразив в образі швидко, що несеться вперед трійки, що втілює в собі сили Росії: «Чи не так і ти, Русь, що жвава, необгонимая трійка несешся?» Отже, ми зупинилися на тім, що зображує Гоголь у своєму добутку. Він зображує соціальну хворобу суспільства, але також варто зупинитися на тім, як вдається це зробити Гоголеві

По-перше, Гоголь користується прийомами соціальної типізації. У зображенні галереї поміщиків уміло сполучить загальне й індивідуальне. Практично всі його персонажі статичні, вони не розвиваються (крім Плюшкина й Чичикова), відбиті автором як результат. Цей прийом підкреслює ще раз, що всі ці Манилови, Коробочки, Собакевичи, Плюшкини і є мертві душі. Для характеристики своїх персонажів Гоголь використає й улюблений прийом характеристику персонажа через деталь. Гоголя можна назвати «генієм деталізації», так точно часом деталі відбивають характер і внутрішній мир персонажа. Чого коштує наприклад, опис маєтку й будинку Манилова! Коли Чичиков в’їжджав у маєток Манилова, він звернув увагу на зарослий англійський ставок, на похилу альтанку, на бруд і запустіння, на шпалери в кімнаті чи Манилова те сірі, чи те блакитні, на обтягнуті рогожею два стільці, до яких так і не доходять руки в хазяїна. Всі ці й ще багато інших деталей підводять нас до головної характеристики, зробленої самим автором: «Ні те, ні рє, а чорт знає що таке!» Згадаємо Плюшкина, цю «діру на людстві», що втратив навіть підлогу свій.
Він виходить до Чичикову в засаленому халаті, на голові якась немислима хустка, скрізь запустіння, бруд, старість. Плюшкин крайній ступінь деградації. І все це передається через деталь, через тіі життєві дрібниці, якими так захоплювався А.С. Пушкін: «Ще в жодного письменника не було цього дарунка виставляти так яскраво вульгарність життя, уміти окреслити в такій силі вульгарність вульгарної людини, щоб весь той дріб’язок, що вислизає з очей, мигнула б крупно в очі всім».

Головна тема поеми це доля Росії: її минуле, сьогодення й майбутнє. У першому томі Гоголь розкрив тему минулого батьківщини. Задумані ним другий і третій томи повинні були оповідати про сьогодення й майбутнє Росії. Цей задум можна зрівняти із другою й третьою частинами «Божественної комедії» Данте: «Чистилище» і «Рай». Однак цим задумам не призначено було здійснитися: другий тім виявився невдалим по ідеї, а третій так і не був написаний. Тому поїздка Чичикова й залишилася поїздкою в невідомість. Гоголь губився, замислюючись про майбутнє Росії: «Русь, куди ж ти несешся? Дай відповідь! Не дає відповіді».

Експозиція, що традиційно розташовується на початку добутку, в «Мертвих душах» перенесена в її кінець. Таким чином, одинадцята глава є як би неформальним початком поеми й формальним її кінцем. Поема ж починається з розвитку дії: Чичиков починає свій шлях до «придбання».

Трохи незвичайним виглядає й жанр добутку, що сам автор визначає як епічну поему. Високо оцінивши ідейні й художні вартості «Мертвих душ», В. Г. Бєлінський , приміром, дивувався, чому Гоголь назвав цей добуток поемою: «Цей роман, чомусь названий автором поэмою, являє собою добуток, настільки ж національне, скільки й високомистецьке».

Побудова «Мертвих душ» відрізняється логічністю й послідовністю. Кожна глава завершена тематично, вона має своє завдання й свій предмет зображення. Крім того, деякі з них мають подібну композицію, наприклад, глави, присвячені характеристикам поміщиків. Вони починаються з опису пейзажу, садиби, будинку й побуту, зовнішності героя, потім показаний обід, де герой уже діє. І завершення цієї дії відношення поміщика до продажу мертвих душ. Така побудова глав давало можливість Гоголеві показати, як на ґрунті кріпосництва складалися різні типи поміщиків і як кріпосне право в другій чверті XIX століття, у зв’язку з ростом капіталістичних сил, приводило поміщицький клас до економічного й морального занепаду

На противагу авторському тяжінню до логіки в «Мертвих душах» усюди б’є в очі абсурд і алогізм. За принципом алогізму вибудувані багато образів поеми, абсурдні дії й учинки героїв. Прагнення пояснити факти і явища на кожному кроці зіштовхується з необьяснимим і неконтрольованим розумом. Гоголь показує свою Русь, і ця Русь абсурдна. Божевілля тут заміняє зтравий зміст і тверезий розрахунок, нічого не можна пояснити до кінця, і життям керує абсурд і нісенітниця

У контексті всього добутку, у розумінні його задуму, у композиції й розвитку сюжету велике значення мають ліричні відступи й вставні новели. Дуже важливу роль грає «Повість про капітана Копейкине». Не зв’язана по своєму змісті з основним сюжетом, вона продовжує й поглиблює основну тему поеми тему омертвіння душі, царства мертвих душ. В інших ліричних відступах перед нами з’являється письменник-громадянин, що глибоко розуміє й почуває всю силу своєї відповідальності, жагуче люблячу свою Батьківщину, і страждаючою душею від неподобства й безладь, які оточують його і які діються всюди на його улюбленій і багатостраждальній Батьківщині

Зміст першого тому Гоголь узагальнює в маленькій лаконічній притчі про Кифе Мокійовича й Мокие Кофовиче. Вона здобуває особливе, ключове значення для сприйняття всієї поеми. Її герої виростають у символ узагальнюючого значення, вони концентрують у собі найважливіші риси й властивості всіх інших персонажів «Мертвих душ».

Макрокомпозиція поеми «Мертві душі», тобто композиція всього задуманого добутку, підказана Гоголеві безсмертною «Божественною комедією» Данте: перший тім пекло кріпосницької дійсності, царство мертвих душ; другий чистилище; третій рай. Цей задум залишився нездійсненим. Вед написавши перший тім, Гоголь не поставив крапки, вона залишилася за обрієм незакінченого добутку. Не зміг письменник провести свого героя через чистилище й показати російському читачеві прийдешній рай, про яке мріяло всю життя