Талантливейшее добуток давньоруської літератури «Слово об полицю Игореве» було написано на рубежі XII-XIII століть, незадовго до спустошливої навали на Русь татаромонгольских орд. Розрізнена країна, що терзається князівськими міжусобицями, була легким видобутком войовничих кочівників. Автор з болем пише: Сказав брат братові: «Це моє, і те моє ж». І стали князі про мале «це велике» говорити И самі на себе крамолу кувати. Невдалий похід князя Ігоря на половців послужив для автора приводом для жагучого звертання до князів із закликом об’єднатися перед особою загального ворога. «Слово…» було написано майже відразу після повернення князя Ігоря з полону, тому автор не вважає за необхідне вдаватися в подробиці, добре відомі сучасникам. Початок «Слова…» безпосередньо не пов’язане з описуваними подіями, тут поміщені міркування автора. Піднесений, патетичний тон вступу готовить читача до сприйняття важливих історичних подій. В експозиції дається коротка характеристика Ігоря й причини його походу в половецькі степи. Зав’язку сюжету становить оповідання про виступ російських військ. «Тоді вступив Ігор-Князь у золоте стремя й поїхав по чистому полю» і повів він свої «хоробрі полки на землю половецьку за землю росіянку». Відомості &copy A L L S o c h. r u про те, звідки вийшла дружина й по якому маршруті вона рухалася, у добутку відсутні. У шляху дружинники спостерігають різні природні явища, які як би пророкують їхню долю. У першому бої з половцями російські полки здобули перемогу. Був узятий багатий видобуток. «Покривалами, накидками й опашнями, і різними узорчьями половецькими стали мости мостити по болотах і топких місцях». Перед другим боєм природа передвіщає нещастя. У годину ранній Криваві зорі світло возвещают; Чорні хмари з моря йдуть. Цей бій описаний дуже яскраво, з достовірними деталями; створюється відчуття, що автор сам у ньому брав участь: З раннього ранку до вечора з вечора до світла летять стріли розжарені, гримлять шаблі об шоломи. Тріскотять списи булатні в поле незнаному серед землі Половецької. Поразка війська князя Ігоря є кульмінацією сюжету «Слова…». Воно приводить до важких наслідків для Русі. А в Києві князь Святослав бачить страшний сон, з якого довідається про поразку Ігоря. І сказав Святослав своє «золоте слово», у якому призиває князів постояти за «землю Росіянку», помститися «за рани Игоревы», припинити міжусобиці. «Золоте слово» Святослава займає центральне місце в добутку. Цим автор підкреслює свою прихильність об’єднавчій ідеї. Для композиції «Слова…» дуже важливе значення має плач Ярославівни: На Дунаї Ярославнин голос чується, кукушкою безвестною рано кукует: «Полечу, - говорить, - кукушкою по Дунаєві, омочу шовковий рукав у Каяле-Ріці, ранку князеві криваві його рани на могутнім його тілі». Звертаючись до сил природи, просячи в них допомоги, Ярославівна як би підготовляє втечу князя Ігоря з половецького полону. Втеча Ігоря є розв’язкою добутку. Князь вертається на рідну землю. Композиція «Слова…» повністю відповідає основній авторській ідеї - ідеї об’єднання Русі. Через те, що не почули князі цього заклику, не усвідомили небезпеки, що загрожувала, Росія була приречена на трьохсотрічне татаро-монгольське ярмо. В. Г. Бєлінський назвав «Слово об полицю Ігореві-Ве» прекрасним благоухающим квіткою слов’янської народної поезії, вартої уваги, пам’яті й поваги.