Учені припуськають, що саме таємниче місто Древньої Русі - Тмутаракань (Матарха) стояв на місці сучасної кубанської станиці Тамань на Таманськім півострові. Російська назва міста сформувалося завдяки фонетичній трансформації стародавньої грецької назви. Тмутаракань як російське місто-міцність виникло близько 965 р. на місці древнього поселення. Після походів Святослава Ігоровича на Хазарию й розгрому її, росіяни господарювали в південних степах. Тоді ж з’явилася можливість заснувати тут і росіянку факторію. Колись на Тамані жили різні народи: північні іранці - касоги і яси, тюрки - хазари, германці - готи.

Назва міста, як уважають лінгвісти, було взято з тюркських мов. У перший раз ця назва згадується в "Повісті минулих літ" під 988 р., коли Володимир Святославич утворив там князівство й посадив у ньому свого сина Мстислава.

Тмутаракань при Мстиславі Володимировичі

Матір’ю Мстислава, на думку більшості дослідників, була Рогнеда, отже, Мстислав доводився рідним братом Ярославові Мудрому. Однак не зовсім ясно, був він молодше або старше Ярослава. (Перший раз Мстислав згадають в «Повісті минулих літ» у переліку дітей Володимира й Рогнеди в 980 р., і його ім’я коштує перед Ярославом. Пізніше з контексту випливає, що начебто б старше Ярослав.) Мстислав Володимирович усіляко зміцнював і розширював границі своїх володінь. В 1016 році Мстислав Володимирович, що одержав прізвиська Хоробр і Відважного, допоміг візантійському імператорові відібрати в хазар Тавриду (Крим). В 1022 р. років відбулося знамените єдиноборство Мстислава з касожським князем Редедей. Перемігши Редедю, Мстислав наклав на касогов і ясов данина й побудував у Тмутаракани церква Пресвятої Богородиці. (Можливо, підстави саме цієї церкви були відкриті археологічною експедицією академіка Б. А. Рибакова на таманський городище.) Пізніше, зібравши військо з підвладних йому місцевих племен, Мстислав воював зі своїм старшим братом, великим князем Ярославом Мудрим, і здобув перемогу. В 1026 році брати з’їхалися для перемир’я, "разделиста по Дніпро Російську землю; Ярослав приясю сторону, а Мстислав ону", тобто, за свідченням літописця, Тмутараканський князь привласнив собі Лівобережжя Дніпровський Русі. Усього ж Тмутаракань перебувала під владою могутнього князя Мстислава без малого 50 років, і це був період справжнього розквіту віддаленого від Русі приморського князівства.

Від чернігівського «долі» до форпосту заколотних изгнаников

Після смерті не прямого спадкоємця, що має, Мстислава в 1036 році, Тмутараканськое князівство разом із завойованими землями відійшло до Ярослава, що заповів його вкупі із Чернігівською землею й "всією країною східної" своєму четвертому синові, Святославові, що, зі слів літописця поклав початок ськиненню братів із князівських престолів. (В 1073 р. він у союзі з молодшим братом Всеволодом, князем Переяславським, зжене з київського престолу свого старшого брата Изяслава Ярославовича.) Святослав, що одержав прізвисько Марнолюбний, у свою чергу передав тмутараканський престол у питоме князювання своєму синові Глібові.

Поступово Тмутаракань перетворилася в притулок для російських князів-ізгоїв і інших біженців. При цьому вона всіляко намагалася звільнитися з-під чернігівської опіки й відокремитися.

В 1061 році, рятуючись від переслідування великого князя Київського Изяслава Ярославовича, у Тмутаракань біжить чернець Києво-Печерського монастиря, згодом знаменитий літописець Никін. А в 1064 р. тут з’являється самий старший з онуків Ярослава мудрого - Ростислав Володимирович. Батько Ростислава - новгородський князь Володимир довгі роки був старшим спадкоємцем, але йому так і не призначено було зійти на київський престол. Владимир помер в 1052 р., і за заповітом Ярослава Мудрого його син Ростислав вибув із черги спадкоємців Києва. Дядьки постійно ігнорували його інтереси. І Ростислав захопив разом з воєводами Пореєм і Вишатой Тмутараканськое князівство. Свого двоюрідного брата Гліба Ростислав відправив до батька в Чернігів. Через рік Святослав вигнав Ростислава, але як тільки пішли із Тмутаракани чернігівські дружини, Ростислав повернувся.

Досаждав цей енергійний князь-ізгой не тільки Святославові Чернігівському. Його дії порушували й інтереси Візантії, очевидно в області її торгівлі з таманський населенням. Ростислав підкорив Тмутаракани касогов і брав з них данина. «Повість минулих літ» прямо говорить, що греки злякалися Ростислава й підстелили до нього свого шпигуна, котопана. Цей підступний византиец увійшов у довіру до князя. «Один раз, коли Ростислав бенкетував із дружиною своею, котопан ськазав: «Князь, хочу випити за тебе». Той же відповів: «Пий». Він же надпив половину, а половину дав випити князеві, опустивши палець у чашу, а під нігтем був у нього отрута смертельний, і дав князеві, пророчивши йому смерть не пізніше сьомого дня. Той випив, котопан же, повернувся в Корсунь, повідав там, що саме в цей день умре Ростислав, як і трапилося… Був Ростислав чоловік доблесний, войовничий, прекассний додаванням і гарний особою й милостлив до вбогих» . Погребли Ростислава в тмутараканськой церкви Пресвятої Богородиці, що ніколи спорудив його двоюрідний дід - Мсмислав. Після цього з доручення жителів Тмутаракани Никін, що приймав активну участь у суспільному житті князівства, поїхав у Чернігів до Святослава просити повернення Гліба на князювання.

Від чернігівського «долі» до форпосту заколотних изгнаников

ПВЛ// Пам’ятники літератури Древньої Русі ХI - початку ХII століття. М., 1978. С. 181.

Тмутараканський камінь

В 1792 році на території таманської міцності був знайдений пам’ятник російської палеографії XI століття - знаменитий Тмутараканський камінь, що зберігається зараз в Ермітажі. Напис, висічений на великому мармуровому блоці, узятому з якоїсь зруйнованої будівлі візантійського або грецького часу, говорить: "У літо 6576 індикту 6 Гліб князь мірил море по леду від Тмутаракани до Корчева 10 000 і 4000 саджений". Пам’ятник є однієї з найдавніших російських написів і точно датує найперше з відомих нам геодезичних заходів на Русі. У перекладі на сучасне літочислення 6 індикт 6576 року означає грудень 1067-го - січень 1068 року.

До знахідки Тмутараканського каменю Тмутараканськое князівство містилося різними істориками в різних частинах російського прикордоння. Так, В. Н. Татищев думав, що Тмутаракань перебувала в Рязанській області. М. М. Щербатов розміщав її в районі Азова. А. Лизлов і П. Ричков визначали місцезнаходження князівства й міста біля Астрахані. И. Н. Болтин шукав Тмутаракань у верхів’ях ріки Ворськли. Правда, ще в 1736 році, за 56 років до знахідки каменю, засновник норманнськой теорії петербурзький професор Г.3.Байер писав: "Тмутаракань є те саме місце, що цесар Костянтин Порфірородний Таматаркою називає й думає проти Босфору або Керчі. Нині називається це місце на турецьких ландкартах Темрюк і лежить проти міцності Тамана в північно-східній стороні поруч Меотичеського моря".

Тмутаракань під владою Олега Святославича

Однак повернемося до історії Тмутаракани. Поки Гліб «мірил море», чернець Никін покинув Тмутаракань. Його гонитель великий князь Изяслав був прогнаний з Києва братами (1073), і на великокняжем престолі вже сидів Святослав. При дворі Святослава Никін почав писати, як припуськають учені, літописний звід 1073 року. Відповідно до відомої гіпотези, цей звід ліг в основу «Повести тимчасового років», над якою в 1190-х рр. працював киево-печерський чернець Нестр. При від’їзді Никін залишив на піклування князя Гліба заснований в 1068 році на окраїні Тмутаракани монастир, створений за зразком Печерського. Очевидно, в 1074 р. виїхав із Тмутаракани й князь Гліб. Він одержав у долю Новгород. У князівстві залишилися його молодші брати - Роман Червоний і Олег.

Після смерті великого князя Київського Святослава ( 1073-1076) Святославичи намагалися не пустити в Чернігів свого дядька - Всеволода Ярославовича. старший син, Що Повернувся з польського вигнання, Ярослава Мудрого - Изяслав підтримав Всеволода. Так київський і переяславський князі стали супротивниками своїх племінників із Чернігова - Святославичей. Однак ті програли вирішальну битву на Нежатиной Ниві. У цьому бої впало трохи князів, включаючи й великого князя київського Изяслава. На Київський трон зійшов Всеволод. У його руках виявився й Київ, і Чернігів, і Переяславль, і багато інших земель. Святославичи бігли в Тмутаракань, але по дорозі рассорились зі своїми колишніми союзниками половцями. Роман був убитий, а Олег схоплений половцями й відправлений у Константинополь, а потім у посилання на острів Родос. Тмутаракань, що ськорилася великому князеві, була змушена прийняти київського намісника Ратибора. Археологи знайшли на Тамані печатки з ім’ям цього намісника.

Pages: 1 2