У раннім дитинстві ми вперше знайомимося із книгою. Перші казки, вірші, оповідання нам читають батьки. А потім ми й самі вчимося розуміти друковане слово. Книга з’явилася тому, що люди завжди прагнули зберегти й передати для нащадків свою мудрість, знання, красу художнього слова. З історії знаємо, що спочатку писали на глиняних табличках, папірусі, пергаменті. Лише згодом винайшли папір і почали друкувати книги. Перші книги були рукописними. Їхнє створення займало чимало часу й сил. Джерела вітчизняної рукописної книги починаються із часів Київської Русі. Завдяки літописам, які створювалися в монастирях, ми сьогодні маємо можливість знати про те, як жили наші предки. Найбільш детальний літописний звід укладений ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. Називається він «Повість минулих літ» і розповідає про розселення слов’ян, про утворення держав, про перших російських князів. Рукописною книгою є також одна з найдавніших пам’яток української писемності - «Слово об полицю Ігоровім».

Рукописні книги завжди цінувалися дуже дорого й користуватися ними могло обмежену кількість людей. Доступніше книги стали відтоді, коли їх почали друкувати. Першодрукарями були Іван Федоров, Франциск Скорина, Єлисей Плетедкий. Книгодрукування починалося з перших несміливих спроб, а потім цей процес удосконалився. Книг ставало усе більше й вони були кращої якості. Сьогодні важко уявити наше життя без книг. Вони допомагають нам здобувати утворення, дізнаватися більше про навколишній світ, життя інших людей. Друковане слово нерідко стає порадником у різних життєвих ситуаціях.

Книги - це теперішня скарбничка мудрості. Недарма здавна люди збирали книги, створювали бібліотеки, щоб зберегти ту інформацію, що втримується в книгах. У Львові на одному із приміщень місцевої бібліотеки зроблений напис латинською мовою: «Тут мертві живуть і німі проговорюють». Тому що й справді, у книгах залишаються жити думки, прагнення, мрії не тільки наших сучасників, а й представників минулих поколінь.

В Росії книгу поважали здавна, ще із часів Київської Русі. Книжкова наука в нашій Батьківщині почалася в часи князювання Володимира. Ще більшого розквіту одержала при Ярославі Мудрому. В одному з тодішніх літописів відзначається, що князь любив церковні уставах, часто читав їх удень і вночі. Він зібрав багато писарів, які перекладали книги із грецької мови на слов’янську. Ярослав Мудрий не тільки сам любив книги, був освіченим. Він піклувався й про розвиток утворення в державі. Один історичний факт свідчить, що в Новгороді Ярослав зібрав триста дітей старостів і священиків і велів учити їх. Народна мудрість говорить, що книга вчить, як на миру жити. І це дійсно так. Вона розкриває нам цікавий мир, допомагає мандрувати через сторіччя й краще розуміти сьогодення.