Стаття ознайомлює з українським літературознавцем К. Забарилом та його неопублікованою критичною спадщиною. Досліджуються особливості сприйняття К. Забарилом філософсько-естетичної концепції німецького романтизму та специфіки її втілення в художніх творах німецьких літераторів, зокрема Г. фон Клейста.

У листопаді 2008 року виповнюється 110 років з дня народження професора Клима Степановича Забарила (1898-1976) – українського педагога, літературознавця, перекладача.

Одним із небагатьох спогадів про цю непересічну особистість є згадка випускника Ніжинського педінституту Д. Брилинського про його «славних викладачів» у невеличкій статті «Ніжинському педагогічному – 175» (1995 р.). Там знаходимо й слова, присвячені К. Забарилу: «знаючий, спокійний, щирий, доброзичливий», який вчив по-шевченківськи «своє любити і чужого не цуратися» [1, 64].

Доля професора склалася нелегко. Перебування у полоні під час війни призвело після повернення до переслідувань літературознавця радянською владою, які тривали впродовж майже всього життя. Тому науковець часто змінює місця проживання і, відповідно, викладає у різних навчальних закладах (у Київському та Чернівецькому університетах, Львівському педінституті (1943-1950 рр.); у Кзил-Ординському педінституті (1950-1952 рр.); з 1954 р. знову – у Львівському педінституті, який у 1960 р. було переведено до Дрогобича) [5, 77]. Упереджене ставлення до К. Забарила було також викликане його наполегливою діяльністю, спрямованою, з одного боку, на духовний та культурний поступ української нації, з іншого – на збереження її національної ідентичності.

Поряд із педагогічною діяльністю К. Забарило займався перекладами й дослідженнями античної літератури, написав чимало наукових розвідок, статей та рецензій, які опубліковані в наукових збірниках і численних періодичних виданнях. Серед них – «Образ молодої людини в творчості Бальзака» (Молодий більшовик. – 1938. – № 8), «Великий гуманіст» (про творчість Гете) (Молодий більшовик. – 1938. – № 8), «Франко – критик Золя» (Літературна критика.– 1940.– № 8-9), «Світогляд і естетика Мопассана» (кандидатська дисертація, 1947), «Видатний чеський письменник: [К. Чапек]» (Советская Украина.– 1953.– № 12), «Останній роман К. Чапека» (Львівський педінститут. Доповіді та повідомлення.– Вип. І. – Л., 1955), «Перша збірка новел К. Чапека» (Там само.– Вип. ІІ.– Л., 1956) та багато інших.

Науковець переклав українською мовою збірку новел чеського письменника Карела Чапека «Оповідання з обох кишень» (1970 р.). Він є автором передмови до Гомерової «Одіссеї» (1968 р.) у перекладі Бориса Тена, а також післямов до повісті Л. Вальскопф-Генріх «Сини великої ведмедиці» (1967 р.) та роману А. Доде «Королі у вигнанні» (1971 р.). Чимало статей про персоналії К. Забарило подав до Української радянської енциклопедії, серед них: Я. Єсенський, Я. Ігнатович, Я. Коубек, Лу Сінь, Мопассан, К. Новий, Б. Нємцова, І. Ольбрахт, К. Сабіна, Т. Сватоплук, В. Скотт та багато інших [5, 78].

Слід відзначити, що діяльність української інтелігенції у радянський період проходила в непростих умовах, тому й донині

Багато матеріалів залишаються неопублікованими. Так, донька Клима Степановича, Мирослава Забарило, передала у відділ рукописів Львівської національної бібліотеки імені Стефаника НАН України батьківський архів. Серед матеріалів – рукописні конспекти («Лекції з історії зарубіжних літератур», «Лекції з історії античної літератури. Греція, Рим», «Нариси з історії західноєвропейських літератур»), велика кількість статей про зарубіжних письменників. Серед них -представники античної (Вергілій, Горацій, Квінт, Овідій), англійської (Ґолсуорсі, Кіплінг, Джойс, Стівенсон, Уельс, Шоу), польської (Ко-нопницька, Красицький, Кручковський, Міцкевич, Ожешко, Прус, Сенкевич), французької (Барбюс, Драйзер, Золя, Лондон, Мопассан, Флобер, Франс), іспанської (Свіфт, Сервантес), німецької (Г. Манн, Т. Манн, Гауптман, Кляйст), чеської (Нємцова, Чапек) та інших літератур. Принагідно зауважимо, що в цьому архіві німецька література займає 27 позицій. Причому літературознавець досліджував майже всі її періоди. Особливе зацікавлення викликають його праці «Німецький романтизм» та «Генріх фон Клейст» (обидві без дати і місця написання).

Ми мали на меті ввести в літературний контекст критичний доробок професора К. Забарила та визначити його цінність. Зауважимо, що в нашому дослідженні вперше подається огляд та аналіз досі не опублікованих розвідок науковця, присвячених німецькому романтизму і його основним представникам.

Слід зазначити, що саме ідеї німецького романтизму значною мірою вплинули на формування філософських основ цього напряму в Україні і зумовили його специфіку як цілісного світогляду епохи. Тому цінність дослідження К. Забарилом німецького романтизму очевидна. Воно має здебільшого оглядовий характер, однак ознайомлює читачів із теорією та основними філософсько-естетичними засадами цього явища.

У добу Романтизму німецька література і культура набули нового змісту й нової форми. К. Забарило, розуміючи це, досліджує причини його виникнення, національну своєрідність, художні принципи та їхнє вираження у творчості представників цього напряму. Принагідно зауважимо, що праця займає 58 рукописних аркушів (тобто 116 сторінок), написана рівним почерком, містить велику кількість виправлень і додатково вклеєних маленьких аркушиків. Можна припустити,

Що дослідник готував монографію, оскільки умовно поділив матеріал на розділи з окремими підзаголовками:

1. Романтизм (арк. 1-2).

2. Труднощі аналізу процесу літератури (арк. 2-14).

3. Німецький романтизм (арк. 14-19).

4. Теорія німецького романтизму (арк. 19-58).

Автор за тогочасною традицією виокремлює дві лінії літературних напрямів: прогресивний романтизм і критичний реалізм, з одного боку, і реакційний романтизм – з іншого. У першій частині К. Забарило детально подає історичну канву цих літературних явищ. Французьку революцію він образно порівнює з грозою, яка принесла очищення у Західну Європу і, якщо не всюди знищила феодалізм, то майже всюди підірвала його основи [4, 1].

У цій праці під заголовком «Труднощі аналізу процесу літератури» професор розглядає проблеми класової приналежності письменників, а також літературу як художню форму, яка ілюструє глибокі процеси соціальної боротьби. К. Забарило робить також спробу знайти всеохопне визначення самого поняття «романтизм», цитує А. Шлегеля, В. Белінського, Д. Писарева, Н. Чернишевського, А. Горького, А. Ти-мофєєва, розглядає окремі погляди О. Пушкіна, Стендаля. Він не подає власного визначення, проте детально коментує твердження згаданих вище авторів.

Третій розділ присвячений передумовам, періодизації, філософсько-естетичним засадам та представникам німецького романтизму. Дослідник наголошує, що вивчення питання періодизації цього явища в німецькому літературознавстві не є ґрунтовними. У курсах історії німецької літератури найчастіше трапляється поділ за «географічним принципом», виокремлюються єнський, гейдельберг-ський та берлінський гуртки. Зауважимо, що такий поділ є найпоширенішим у сучасному літературознавстві. Проте він не задовольняє дослідника, оскільки, як він зазначає, «при такому принципі вислизає питання еволюції, яке можна простежити тільки хронологічно» [4, 17]. Автору імпонує періодизація Г. Гейне, викладена у праці «Романтична школа».

Велика увага в дослідженні приділена також теорії німецького романтизму, сутністю якої є німецька ідеалістична філософія. К. Забарило зупиняється на проблемі місця та ролі німецької теоре-

Тичної думки, її впливу на розвиток європейської культури. До передових філософів романтичної доби науковець відносить Фіхте, який поставив «Я» у центр світу, зробивши його головним у вирішенні усіх проблем людства. Проте не менш важливу роль у формуванні романтичної естетики відведено Шеллінгу та братам Шлегелям.

Науковець добре розумів чималий внесок німецьких письменників доби Романтизму. Він подав детальний аналіз творчого та життєвого шляху Вакенродера і Тіка ( арк. 26 ), Новаліса ( арк. 27–38 ), Гофмана ( арк. 38-50 ) та Шаміссо ( арк. 50–58 ).

Виходячи з посилань та численних цитат, джерельною базою дослідження можна вважати праці всіх згаданих вище авторів, що свідчить про її достовірність та ґрунтовність. Зауважимо, що для статті характерний хронологічний принцип викладу матеріалу; дата та місце написання праці не вказані, та ми можемо припустити, що вона написана після 40-х років, оскільки автор посилається на видання вказаного періоду.

Pages: 1 2

Збережи - » Клим Степанович Забарило – дослідник німецького романтизму . З'явився готовий твір.