«Некрасов - це однаково що найшовся б такий мужик, з величезними здатностями, з росіянами, мужицькими болями в груди, який би узявся этак і описав своє російське нутро й all so ch. ru 2001 2005 показав би його своїм братам-мужикам: « Дивитеся-Де на себе!» (Газета «Правда», 1 жовтня 1913 р.) Все життя виношував Н. А. Некрасов задум добутку, що стало б народною книгою, тобто книгою «корисного, зрозумілої народу й правдивої», що відбиває найважливішої сторони його життя. «По слівцю» протягом 20 років накопичував він матеріал для цієї книги, а потім 14 років працював над текстом добутку. Підсумком цієї колосальної праці з’явилася ця поема-епопея «Кому на Русі жити добре».

Широка соціальна панорама, розгорнута в ній, правдиве зображення селянського життя починають займати в цьому добутку чільне місце. Окремі сюжетно-самостійні частини й глави епопеї зв’язані внутрішньою єдністю поеми - зображенням життя народу. З першого розділу першої частини починається дослідження головної життєвої сили Росії - народу. Саме бажання зобразити всю народну Русь спричинило поета до таких картин, де можна було б зібрати масу людей

Особливо повно вона з’являється в главі «Сільський ярмарок». Прийшли на площу мандрівники: Товару багато всякого И сила-силенна Народу! Не чи потіха? З більшою майстерністю Некрасов передає колорит російської гулянки

Виникає відчуття особистої участі в цьому святі, начебто ходиш серед строкатої юрби й усмоктуєш у себе атмосферу загальної радості, свята. Всі навколо рухається, шумить, кричить, грає. А от епізод, що підтверджує подання про моральну силу й красу народного характеру. Селяни раді вчинку Веретенникова, що подарував внучці Вавило ботиночки: Зате селяни інші Так були разутешены, Так раді, немов кожного Він подарував рублем!

Картини народного життя - це не тільки веселощі, радість, свято, але й темна, неприваблива, «потворна» її сторона. Веселощі перейшли в пияцтво. Повзли, лежали, їхали, Барахталися п’яні, И стогоном стогін стояв!

Дорога багатолюдна Що пізніше - безобразніше: Всі частіше попадаються Побитим, повзучим, Лежачим шаром. «Пропився» і мужик, що «раздумался над сокирою», і хлопець «тихонький», що поддевку нову в землю закопав, і «стара», «хмільна баба». Висловлення з юрби свідчать про темряву, неуцтво, терпіння й смиренності народу. Селянський мир з’являється гранично оголеним у всій хмільній відвертості й безпосередності

Здається, що сменяющие друг друга слова, фрази, швидкі діалоги й вигуки випадкові й нескладні. Але серед них помітні різкі політичні репліки, що свідчать про прагнення й здатність селян осмислити своє положення. Добра ти, царська грамота, Так не про нас ти писана… А от картина колективної праці - «веселої косовиці». Вона перейнята почуттям святкового й світлим: Народу тьма!

Там білі Сорочки бабів, так строкаті Сорочки мужиків, Так голосу, так брязкіт Моторних кіс… Радість праці відчувається у всім: «трави високі», «коси моторні», «косовиця весела». Картина косовиці народжує подання про працю натхненному, здатному вторити чудеса: Размахи сінокісні Йдуть чредою правильної: Усе разом занесені Блиснули коси, дзвякнули… У главі «Щасливі» Некрасов показав народ уже як «мир», тобто як щось організоване, свідоме, із силою якого не здатний змагатися ні купець Алтынников, ні крючкотворы піддячі («Хитрі, сильні піддячі, а мир їх посильней, багатий купець Алтынников, а все не встояти йому проти мирської скарбниці»). Народ перемагає організованою дією в економічній боротьбі й активно поводиться (нехай ще стихійно, але все-таки рішучіше) у політичній боротьбі

У цій главі поеми письменник розповів, «як бунтовалась вотчина поміщика Обрубкова Переляканої губернії, повіту Недыханьева, села Правці…». А в наступній главі («Поміщик») поет ще раз для «догадливих» людей іронічно скаже: «Мабуть, взбунтовалося в надлишку подяки селенье де-небудь!». Некрасов продовжує відтворювати колективний вигляд героя. Досягається це, насамперед, майстерням зображенням народних сцен

Художник не зупиняється довго на показі окремих типів селянської маси. Ріст селянської свідомості розкривається тепер в історичному, соціальної, побутовому, психологічному планах. Потрібно сказати про суперечливу душу народу. У масі селян є баба стара, «ряба, одноока», що бачить щастя у врожаї ріпи, «солдат з медалями», задоволений, що не вбитий у боях, двірський людина князя Переметьева, що пишається подагрою - шляхетної хворобою

Мандрівники, шукачі щастя, усіх вислухують, а народ у своїй основній масі стає верховним суддею. Як судить він, приміром, двірського князя Переметьева. Нахабність і пиха холуя-лизоблюда викликає презирство мужиків, вони женуть його ладь від цебра, з якого пригощають на сільському ярмарку «щасливих». Не можна упустити з виду, що «улюблений раб» Переметьева ще раз миготить серед картин п’яної ночі. Його січуть за злодійство

Де пійманий - отут і суд йому: Суддів зійшлося десятка три, Вирішили дати по лозочке, И кожний дав лозу. Не випадково про це сказано слідом за тим, як намальовані сцени народної довіри: Єрмилові Гирину без розписок дають гроші на покупку млина, і так само - на чесність - він їх повертає. Цей контраст наводить на думку про моральне здоров’я маси селянства, про міцність його моральних правил навіть в атмосфері кріпосництва

Велике й особливе місце займає в поемі образ селянки Матрены Тимофіївни. Оповідання про діл цієї героїні - це оповідання про діл російської жінки взагалі. Розповідаючи про своє заміжжя, Матрена Тимофіївна розповідає про заміжжя будь-якої селянки, про всю їхню безліч. Некрасов зумів сполучити приватне життя героїні з масовим життям, не ототожнюючи їх. Некрасов увесь час прагнув розширити значення образа героїні, немов би осягнути як можна більша кількість жіночих доль. Це досягається уплітанням у текст народних пісень і голосінь

Вони відбивають характернейшие риси народного життя. Пісні й голосіння - це дещиця художньої своєрідності поеми «Кому на Русі жити добре». Писати про народ, писати для народу можна тільки за законами народної поетичної творчості. І справа не в тім, що Некрасов звернувся до фольклору, використовуючи словник, ритміку й образи народної творчості. У поемі «Кому на Русі жити добре», насамперед, розкрита народна тема - пошук народом шляхи ксчастью.

И ця тема затверджується Некрасовим як провідний, визначальний рух народу вперед. За численними картинами народного життя встає образ Росії, тої «убогої й рясної, забитої й всесильної…» країни. Патріотичне почуття, прониклива любов до батьківщини й народу наповнює поему тим внутрішнім горінням, тією ліричною теплотою, які зігрівають суворе й правдиве епічне її оповідання