Амбіція - ключове слово до пояснення особистості К. Амбіційність бідної людини - художнє відкриття Ф. М.Достоєвського (Макар Девушкин в «Бідних людях», Парадоксаліст в «Записках з підпілля», Миршавців в «Дядюшкином сні», Смішна людина в «Сні смішної людини»). На відміну від Достоєвського, що розкриває «самосвідомість бідної людини» (М. М.Бахтин), Островський показує в п’єсі щиросердечне життя К. і те, як вона спотворюється, виявившись у владі амбіцій. Три роки принизливого очікування, глузувань, уколовши самолюбства, байдужість із боку Лариси й, нарешті, як винагорода «за сталість» - згода на весілля. К. і не приховує, що жадає реваншу, можливості «пове-личаться». Він уперше в житті почуває себе не просто «рівним» іншим, але й звеличеним над усіма в силу зробленого йому Ларисою переваги. «Голову так високо підняв, що, того й дивися, наткнеться на кого-небудь».

«Наткнувся» К. на Паратова й виявився з «нелюдською жорстокістю» осміяний і принижений ім. Обід, задуманий К. як демонстрація свого торжества, скінчився тим, що гості його підпоїли й виїхали до циганів, увезя із собою Ларису. Монолог К. про «смішну людину» - крик його ображеного самолюбства. Із цього моменту К. виявляється у владі власної образи: «Для мене немає тепер ні страху, ні закону, ні жалості; тільки злість люта й спрага мести душать мене».

Зайва «літературність» цих слів підказує, що К. вирішує зіграти роль «фатального» героя, що колись грав у будинку Огудалових: «дикі погляди» кидав, «розпачливим» прикидався. «Раз застрелитися хотів, так не вийшло нічого, тільки насмішив всіх».

Пістолет, схоплений зі стола; пихатість і пишномовність реплік, звернених до Лариси («ПРО, не покайтеся!», «Ви повинні бути моєї»); «наполеонівський» жест («Кладе руку за борт сюртука») - все це не що інше, як сміховинне наслідування «печоринским» страстям, що найбільше нагадують про Грушницком. Тільки побачивши вмираючу від його пострілу Ларису, К. розуміє, що він наробив. На догоду марнославству, дешевій позі, тішачи своє самолюбство, він погубив своє щастя