«Повість про капітана Копейкине» існує в трьох основних редакціях; у сучасних виданнях друкується друга, не пропущена цензурою. Фольклорне джерело образа К. К.- цикл розбійницьких пісень про злодія Копейкине, особливо «Копейкин зі Степаном на Волзі». Можливі літературні джерела - «Вадим» М. Ю.Лермонтова, «Дубровский» і «Капітанська дочка» А. С.Пушкіна. Метафоричний зміст образа К. К. укладений в імені, що реалізує прислів’я: «життя - копійка» (порівн. у первісній редакції: «усе звикло, знаєте, до распускной життя, усякому життя - копійка, забубешь скрізь такий, хоч трава не рости…»).

Хоча К. К. формально не пов’язаний з іншими персонажами поеми, проте асоціативно образ К. К. звернений до Чичикову («лицаря копійки») - теж розбійникові, що грабує скарбницю. Оповідання поштмейстера про К. К. викликаний розгубленістю «батьків міста» перед аферою Чичикова й слухами про його розбійницьке минуле. Із Чичиковим К. К. також зв’язує дух авантюризму й загальне прагнення знайти життєве благополуччя «багатством несправедливим». Нарешті, найголовніший символ поеми - «копійка». (Порівн. заповіт батька Чичикова, втілене сином у життя: «найбільше бережи й збирай копійку: ця річ надійніше всього на світі. Товариш або приятель тебе надує й у лиху перший тебе виаст, а копійка не видасть Усе зробиш і все прошибиш на світі копійкою».)

К. К.- учасник війни 1812р., інвалід; під Червоним або Лейпцигом йому відірвало руку й ногу. К. К. приїжджає в Петербург із метою виклопотати пенсію, тому що, за його словами, «жиз-нию жертвував, проливав кров». Міністр, «генерал-аншеф», пообіцяв днями вирішити його питання. К. К. розраховуючи на швидке одержання грошей, що спокушає спокусами Петербурга, «казкової Шехерезадой», улаштовує гульба. Тим часом у приймальні міністра пенсію йому не призначають, «підносять усе те саме блюдо: «завтра»». К. К. бунтує, внаслідок чого за наказом міністра його відправляють за казенний рахунок на місце проживання. Тоді К. К. стає отаманом зграї розбійників у рязанських лісах (друга й третя редакції). У первісній редакції «Повести», поверх того, К. К. грабує винятково казенне майно, збиває капітал і біжить у Сполучені Штати, звідки пише покаянний лист государеві із проханням помилувати його товаришів. Государ виявляється великодушним: велить не переслідувати винних і, виправляючи недогляд своїх чиновників, засновує інвалідний капітал, що гарантує поліпшення життя поранених

Образ К. К. двойствен у Гоголя. З одного боку, чиновно-поліцейська Росія, бездушний бюрократичний Петербург мають намір без жалості знищити К. К., як роздавили вони Башмачкина, Пискарева, Поприщина; «злочинна байдужість столиці перетворилася захисника батьківщини в отамана розбійницької зграї» (В. Маркович). Петербург зближається з біблійним Вавилоном, погрязшем у гріхах, ідолопоклонстві, забутті заповідей (Е. Смирнова), звучить тема прийдешньої відплати (порівн. з Башмачкиним, що зриває шинелі в епілозі). Разом з тим К. К. аж ніяк не пасивний: подібно Поприщину, він вимагає миттєвого виконання своєї егоїстичної претензії

Але якщо в подібній ситуації Башмачкин кінчає смертю, а Поприщин божевіллям, те К. До вибирає бунт проти держави як вихід із соціального тупика. Розбоєм К. К. прагне досягти соціальної справедливості. Різкий супротивник бунту, Гоголь знижує образ К. К., виділяючи в ньому хлестаковско-ноздревскую стихію. К. К. одержимо страстями заздрості й гніву: він їсть «огірок солоний так хліба на два гроші», а в ресторані «котлетки із трюфелями», арбуз-громадище, диліжанс такої, шукає дурня, який би заплатив сто рублів (порівн. хлестаковский «у сімсот рублів кавун»). Ці страсті породжені головною пристрастю - до копійки, перед нею неспроможний і герой 1812 г.

Страсті гублять душу К. К. Хаотичному, що бунтує, що дробить мир К. К. протистоїть утопічний образ мудрого й милостивого государя-миротворця, якої хотів би бачити його Гоголь, що писав в «Обраних місцях з переписки із друзями»: «Влада государя явище безглузде, якщо він не відчує, що повинен бути образом Божиим на землі».