Академік Каниш Имантаевич Сатпаев - видатний геолог, учений і великий організатор науки, засновник республіканської геологічної служби й Академії наук Казахської РСР, творцем Великого Жезказгана й Інституту геологічних наук, що носять нині його ім’я. Він - перший президент Академії наук Казахстану й перший союзний академік-казах (з 1946р.) . З його ім’ям зв’язана одна із самих яськравих сторінок історії геологічного вивчення й розкриття багатств надр Казахстану, організації широких комплексних досліджень, спрямованих на якнайшвидше виявлення родовищ корисних копалин і розширення мінерально-сировинної бази країни.

Сатпаев народився 12 квітня 1899 року в сім’ї казаха-кочівника в аулі № 4 Баянаульського райони Павлодарськой області. Учився в аульній школі, потім у російсько-казахському училищі Павлодара й після успішного закінчення Семипалатинськой учительської семінарії в 1918 році працював учителем природознавства на педагогічних курсах у Семипалатинську, а в 1920 році призначається народним суддею. На прохання Сатпаева Семипалатинський ревком в 1921 році направляє його в Томський технологічний інститут, де він, після блиськуче зданих прийомних випробувань, стає студентом геологорозвідувального відділення гірського факультету.

Саме в студентські роки початок формуватися науково-інженерний світогляд Сатпаева під сприятливим впливом сибірської школи геологів і особливо його улюбленого вчителя й наставника професора М. А. Усова, глибокі наукові ідеї й знання якого пізніше лягли в основу всієї творчої діяльності Сатпаева.

Становленню його багатогранної особистості сприяли не тільки чудові педагоги і його великі вчителі, такі як академіки М. А. Вусів і В. А. Обручев, перед ним стояли Чокан Валиханов і Абай. Сама духовна атмосфера того періоду, пов’язана з великими відкриттями людства в галузі науки й техніки, літератури й мистецтва, вигідно сприяла вихованню й становленню талановитої людини.

Восени 1926 року, проробивши якийсь час у Моськві після завершення навчання, молодий інженер-геолог Каниш Имантаевич їде в Карсакпай. На його частку випало важке завдання організації й проведення перших стаціонарних геологорозвідувальних робіт на мідному Жезказганськом і вугільному Байконурському месторожденях, що поклали початок планомірному виявленню запасів корисних копалин у всім Жезказган-Улитауськом районі. У результаті плідної роботи в 1928 році Сатпаев прийшов до сміливого й обґрунтованого висновку про те, що “Жезказганський район являє собою одну з найбагатших провінцій міді, на користь якої в майбутньому, бути може, поступляться пальму першості не тільки родовища Уралу, але і більшість відомих мідних провінцій Америки” . Надиха_ непохитною вірою у велике майбутнє Жезказгана й, завдяки наполегливості й невтомній енергії Сатпаева, керований їм молодий колектив геологів - розвідників працював з величезним ентузіазмом і, незважаючи на більші труднощі того років, за три роки зумів одержати чудові результати. До кінця 1931 року в надрах Жезказгана були виявлені величезні запаси руд, і він міцно посів перше місце серед мідних родовищ колишнього Сполучника. В 1938 році було ухвалене рішення про проектування й початок будівництва Жезказганського гірничо-металургійного комбінату. В 1940 році за видатні досягнення в геологічному вивченні Жезказган-Улитауського району ДО. И. Сатпаев був нагороджений орденом Леніна. Молодий гірський інженер-геолог Каниш Сатпаев п’ятнадцять років очолював комплексну геологічну службу в Жезказган-Улитауськом районі. Сьогоднішній Великий Жезказган по праву називають дітищем академіка Каниша Сатпаева.

Життєвий шлях не завжди був посипаний трояндами, були роки несправедливих гонінь, прикростей і негод. Так, у тридцяті роки троє Сатпаевих були репресовані й загинули. Рідний брат Сатпаева Газиз ( 1892-1937) до революції вчився в Семипалатинськой гімназії, готувався стати медичним працівником. Каниш любив і поважав його, високо цінував його інтелект і щиросердечні якості. Жертвою несправедливості пал і Карим Жаминович Сатпаев ( 1897-1936) . За свідченням сучасників - утворена, чарівна людина, талановитий ськрипаль, організатор етнографічних вечорів. І третій - великий педагог, перший серед казахів фахівець із російської мови й літератури, природознавству, перший директор Семипалатинськой семінарії й Семипалатинського педагогічного технікуму А. З. Сатпаев ( 1881-1938) . Але Каниш Имантаевич завжди був переконаним оптимістом, ніколи не втрачав віри в себе й непохитно боровся за правду.

Восени 1941 року Сатпаев був призначений заступником голови, а через рік головою Президії Казахської філії АН СРСР. Серед найважливіших проблем, вирішених геологами республіки під керівництвом Сатпаева у військові роки, було безперебійне постачання фронту металом, вугіллям, нафтою. Значення казахстанської допомоги фронту й роль у цьому Сатпаева були, безумовно, величезними. Зі зрозумілою гордістю він не раз говорив: “Дев’ять із десяти куль, що разять гітлерівських окупантів, відливається зі свинцю, добутого в Казахстані” .

Війна з фашизмом зажадала перебудови діяльності Казахської філії Академії наук, керівником якого був Сатпаев. У це лихоліття з його ініціативи наращивается виплавка міді на Балхашському заводі за рахунок залучення в переробку руд Жезказгана, він уміло направляв діяльність вітчизняних дослідників і бере активну участь у роботі з розширення й оптимізації сировинної бази металургійних підприємств Рудного Алтаю й Південного Казахстану.

У суворі військові роки Сатпаев і його соратники зробили теперішній науковий подвиг, коли ворог захопив єдине діюче тоді Нікопольське марганцеве родовище на Україні, перекрив дороги до Чіатури на Кавказі й уральських танкових заводах виявилися без сировини для виробництва броньової сталі. Так, на початку 1942 року була отримана шифрована телеграма за підписом голови Державного Комітету Оборони И. Сталіна, що зобов’язує геологів терміново знайти родовище марганцю, що вимагався для випуську броньової сталі. У той же день у Будинок уряду запросили всіх геологів і вчених, що перебували в Алма-Аті, дали від імені першого секретаря ЦК завдання - до ранку наступного дня прийти з готовими реченнями із цього приводу. Яке ж був подив повторно тих, що зібралися фахівців, що мовчазно сиділи в залі, коли з місця піднявся їхній колега Сатпаев і цілком відповідально заявив про те, що потрібна для фронту ферромарганцевая руда в достатній кількості є в містечку Жезди, усього на відстані 45 кілометрів від станції Жезказган. Після недовгої перевірки рудних зразків досі невідомого родовища почалася підготовка до видобутку руд, що не переривалася ні на мінуту цілодобово. На будівельних майданчиках трудилися тисячі людей, була ськонцентрована різноманітна техніка. Напруга наростала з кожним днем. Державний комітет оборони, як із фронту бойових дій, щодня одержував зведення від будівельників Жезди. У результаті вжитих твердих заходів і героїчних зусиль жезказганцев через 38 днів з початку підготовчих робіт були відвантажені перші тонни дорогоцінної марганцевої руди, за три місяці була завершена будівля залізниці, заодно рудника й робочого селища.

Pages: 1 2