Суспільно-політичні реалії трагічного XX століття показали всю облудність багатьох поборників свобод і демократій, що потім нищились своїми ж ідейно збанкрутілими “провісниками” — носіями (прикметними є слова М.Горького про те, що революції здійснюються для знищення (морального і фізичного самих же революціонерів). Верховинські і раскольнікови, виписані Ф.Достоєвським, псевдогерої і псевдомесії з творів В.Винниченка з теоріями вседозволеності й безбожності виринуть пізніше в іпостасі більшовизму і фашизму.

Лесі Українці, якій, безперечно, імпонували сильні, неординарні особистості, був чужий культ “надлюдини”, пропагований ніцшеанством. Розвінчання цих людиноненависницьких теорій лежить в основі полемічної драми поетеси “На полі крові”. Ці ж ідеї знайшли логічне продовження і в українському варіанті світової теми — “Камінному господарі”. Характерно, що проблему “надлюдини”, пропагованої декадентами, апологетами філософії Ніцше (Л.Андреев, Д.Мережковський, С.Пшибишевський тощо), порушив англійський драматург Вернард Шоу у п’єсі “Людина і надлюдина”(1903), у якій письменник подав прообраз осучасненого Дон Жуана — Теннера, персонажа парадоксального в основі. Іронізуючи через образи Теннера та Енн (модернізований варіант Анни) над апологетикою сильної особистості, покликаної завоювати світ, Б. Шоу, однак, не зумів протиставити антилюдяності здорове духовноморальне начало.

Леся Українка, засуджуючи в образах Дон Жуана та Анни ренегатство і користолюбство, облудній моралі вседозволеності протиставляє ідеал людської жертовності і самовідданості, втілених в образі нареченої “лицаря волі” Долорес, яка успадкувала кращі

М. Г. Кудрявцев, доктор філологічних наук, професор

Pages: 1 2