Самобутнє осмислення світової теми через сприйняття відомої опери Моцарта (через музичне втілення геніальним композитором і донжуанівського, і фаустівського сюжетів) подає у романтичнотрагедійному стилі Е.Т.А. Гофман у новелі “Дон Жуан” (”Нечуваний випадок, що трапився з якимось мандрівним ентузіастом” — 1812) — містично-філософському творі, де головний герой “мандрівникентузіаст”, глибоко трагічно сприймаючи зміст моцартівського творіння, зазнає якогось внутрішнього єднання з виконавицею ролі дони Анни: артистка настільки входить у життя своєї героїні, що по закінченні спектаклю, через дві години, вночі помирає. Саме цю трагедію містично відчуває в той же час ентузіаст, котрий зумів зрозуміти основну ідею геніального моцартівського твору: прагнення до вищого, неземного ідеалу жінки приводить Дон Жуана у тенета диявола. С

покусник мефістофельської вдачі, розпаливши пристрасть у душі Анни (він є убивцею її батька Командора), мусить загинути разом із своїм знайденим ідеалом кохання. Власне, актриса, яка, виконуючи роль, пережила ту любовпристрасть, теж гине. А героймандрівник через цю земну трагедію, через її містичне сприйняття приходить до думки, що тільки у смерті відкривається справжня сила кохання.

Тяжіння до містичного сприйняття дійсності характерне для багатьох романтиків. Властивою стає для декого із них підвладність демонічній стихії, яка в апологетиці свободи особистості продукувала ідеалізацію і реабілітацію того, що не сприймалось традиційною мораллю. Слушно зазначає з цього приводу (мається на увазі схильність до демонізму у творчості ряду класиків романтичної доби: міфологізація дійсності часто йшла поряд із демонізацією) один із православних мислителів: “Однако в истории мировой культуры романтизм стал очередным, малозаметным шагом, уводящим человеческое мировое восприятие по дороге от Бога… Он “развивал чувствительность”, “воспитывал добрые нравы”, “учил сострадать несчастным”… Все эти “высокие” чувства оказались магическими кругами, которые не спасают от ада”.

Геніальний Гете, наприклад, облагородив і прикрасив Мефістофеля, задум якого нібито утверджував сам Бог. Реабілітація та ідеалізація сил тьми художньо вмотивовується у багатьох романтиків.

Не позбавлений цього і романтичний скептицизм, який поєднується з бунтівним духом і відчаєм водночас, великого англійського поета і суспільного діяча Дж. Г.Н. Байрона (другу іпостась класик вважав головною у своєму житті, борючись за свободу Італії, Греції, народів, які потерпали від поневолення турками). Бунт проти Бога, намагання разом з тим стати і над духами зла з метою самоствердження, яке, однак, не приносить ні спокою, ні щастя, визначають ідейний зміст містерій “Манфред”, “Каїн”. Посвоєму підходить Байрон до традиційного образу Дон Жуана в однойменному віршованому романі, над яким працював упродовж кількох років (1817—1823).

М. Г. Кудрявцев, доктор філологічних наук, професор

Pages: 1 2