Держава в Західній Азії, на східному узбережжі Середземного моря. Територія - 14,1тис. кв. км. (у границях певних рішенням ГА ООН в 1947 р. ; без 6,7 тис. кв. км., захоплених Ізраїлем під час арабсько-ізраїльської війни 1948-1949гг.) . Населення(1986) - 4,33 млн., з них євреїв 3,6 млн., арабів - понад 0,7 млн. Державна мова - іврит, державна релігія - іудейська. Обмивається Средиземним і червоним морем. Граничить із Саудівською Аравією, Сирією, Єгиптом, Іраком, Йорданією. Головний економічний і культурний центр - Тель-Авів (327 тис. жит.) . В 1950 р., всупереч резолюції ООН (1947 р.) , ізраїльські влади оголосили Єрусалим столицею держави й перевели більшість урядових закладів у зайняту Ізраїлем під час війни 1948-49 гг. західну частину міста. Поверхня Ізраїлю головним чином плоськогір’я. Клімат в основному субтропічний. Середня температура січня від 6 до 18 гр., липня - серпня від 24 до 36 гр. Опадів від 100 до 800 мм. На території Ізраїлю перебуває частина плину ріки Йордан і частина Мертвого моря. Рослинність - маквис і фригана. Поверхня Ізраїлю головним чином плоськогір’я. На Півдні - напівпустеля й пустеля..

У результаті Ізраїльської агресії в 1967 р. була анексована східна частина Єрусалима. В 1980 р. ізраїльський парламент проголосив Єрусалим "неподільною" столицею Ізраїлю. Рада Безпеки ООН оголосив це рішення Ізраїлю недійсним і зажадав його ськасування.

Ізраїль утворений 14.5 1948 р. відповідно до рішення ГА ООН від 29.11 1947 р. про ськасування англійського мандата на Палестину й про створення на її території 2-х незалежних держав єврейського й арабського. До влади в Ізраїлеві прийшла велика сіоністська буржуазія. Уряд Ізраїлю став проводити політикові експансіонізму, шовінізму, сполучника з імперіалізмом, особливо США. Арабська держава на території Палестини створено не було, а Ізраїль у результаті воєн окупував всю відведену для арабської держави територію.

Протягом усього існування Ізраїль проводить агресивну, експансіоністську політику у відношенні сусідніх арабських держав. В 1956 році він брав участь разом з Англією й Францією в агресії проти Єгипту потерпілу невдачу. У червні 1967 року Ізраїль зробив Агресію проти Єгипту, Сирії, Йорданії, проігнорувавши резолюцію Ради Безпеки ООН від 22 листопада 1967 року про політичне врегулювання близькосхідної кризи й окупувавши територію загальною площею понад 68 тис. кв. км.. Анексіоністська політика ізраїльських правлячих кіл привела в жовтні 1973 року до нового спалаху воєнних дій на Близькому Сході, між Ізраїлем, Єгиптом і Сирією в ході яких Ізраїль удержавши більшу частину окупованих територій, поніс більші втрати в живій силі й техніку.

Однак уряд Ізраїлю не відмовилося від своєї політики "з позиції сили". За підтримкою й широкою допомогою імперіалістичних держав, у першу чергу США, воно завзято саботує всі зусилля, спрямовані на справедливе всеосяжне врегулювання близькосхідного конфлікту, на виконання відповідних резолюцій Ради Безпеки й ГА ООН. Сепаратна угода, укладена в Кемп-Девиде, а також так званий ізраїльсько-єгипетський мирний договір 1979 року привели в обмін на вивід ізраїльських військ з території Синая(завершений у квітні 1982 року) до подальшого закріплення окупації Західного берега ріки Йордан і сектори Газа, до нарощування американської військової присутності на Близькому Сході. Опираючись на ці угоди, Ізраїль різко підсилив агресивні дії проти арабських народів, про що свідчили рішення ізраїльського парламенту про анексію Голландських висот, посилене будівництво ізраїльських поселень на Західному березі ріки Йордан і в секторі Газа, інші антиарабські акції. Все це а також підписання 30.11 1981 р. американо-ізраїльської угоди про "стратегічне співробітництво", що оформили військово-політичний сполучник 2 країн, небезпечно загострило обстановку на Близькому Сході. У червні 1982 р. Ізраїль розв’язав агресію проти Лівану, поставивши своєю метою знищити Палестинський рух опору, змусити арабів підкоритися планам Ізраїлю. Однак завдяки активному опору палестинців, ліванських патріотів і стійкості Сирії, підтримуваної СРСР агресорам не вдалося досягти своєї мети.

Ліванська авантюра загострила в Ізраїлеві фінансово-економічне положення, привела до росту антивоєнних настроїв і в остаточному підсумку до урядової кризи й проведення дострокових парламентських виборів у липні 1984 року. Оськільки жоден з основних політичних блоків Ізраїлю не одержав достатньої підтримки виборців для створення свого уряду, їхні лідери пішли на компроміс і сформували 13.9 1984 р. уряд "національної єдності". Половину строку повноважень (2 роки з 4) його очолював лідер Партії праці Ізраїлю Ш. Перес, що представляє "Маарах". У жовтні 1986 р. його перемінив И. Шамир, що представляє "Ликуд".

Ізраїль республіка. Законодавча влада належить - однопалатному парламенту кнесету (120 депутатів, що обираються на 4 роки) , виконавча - уряду на чолі із прем’єр-міністром. Глава держави - президент, що обирається кнесетом на 5 років.

У країні існує широкий спектр політичних партій і організацій від украй правих, фашистських, до лівацьких. Провідною партією блоку "Маарах" є Партія праці Ізраїлю(МАИ) - найбільша буржуазно-націоналістична сіоністська партія соціал-демократичної користі. Лідери МАИ очолювали всі уряди Ізраїлю до 1977 р. Ядро блоку "Ликуд", що перебував у влади в 1977-84 гг. і виражающего інтереси великої Ізраїльської буржуазії, становить украй права екстремістська сіоністська партія "Херут", створена в 1948 році на базі підпільної терористичної організації "Иргун цваи леуми".

Основна партія, що відбиває інтереси працюючі країни, як євреїв, так і арабів, Комуністична партія Ізраїлю(КПИ) . Є спадкоємицею Соціалістичної робочої партії Палестини, створеної в 1919 р. Послідовно відстоює принципи пролетарського інтернаціоналізму, бореться за політичну й економічну незалежність країни від імперіалістичних держав, проти експансіоністської політики правлячих кіл, за всеосяжне справедливе врегулювання близькосхідного конфлікту, за створення незалежної палестинської держави поряд з Ізраїлем, за об’єднання всіх сил, що виступають за розвиток по шляху миру, демократії й соціального прогресу. КПИ є провідною силою Демократичного фронту за мир і рівноправність, представленої в кнесеті 4 депутатами. Генеральний секретар ЦК КПИ - Меир Вильнер. Друковані органи - газети "Зо гадерех" і " Аль-Иттихад".

Профспілкове об’єднання Гистадрут (Загальна федерація праці) поєднує переважну більшість робітників, селян, службовців, осіб вільних професій, домогосподарок, а також дрібних виробників, що не експлуатують чужу працю. Є власником або співвласником багатьох промислових, торговельних, будівельних, транспортних, банківських, і страхових компаній. Перебуває під впливом Партії праці Ізраїлю. Керівництво Гистадрута проводить соглашательную політикові на шкоду інтересам трудящих.

Економіка

Ізраїль індустріально-аграрна країна. Із сировинних ресурсів має у своєму розпорядженні лише хімічні солі Мертвого моря й фосфатами. Для сільського господарства використовується лише 1/5 частина території, більша частина оброблюваних площ у власності держави й сіоністських колонізаційних трестів. Основну частку експорту займають цитрусові (щорічний збір - 1, 8-2 млн. тонн) , консервовані фрукти, оброблені алмази. Розвинено овочівництво, садівництво, квітництво, а також птахівництво. Основні галузі промисловості: харчова, легка, алмазообрабативающая, нафтопереробна, хімічна. Що одержали в останній час розвиток електротехнічна, електронна, і машинобудівні галузі працюють переважно на військові потреби. Головні порти: Хайфа на Середземне море, Ейлат на Червоному. Головні зовнішньоторговельні партнери: країни "Загального ринку" і США.

Внаслідок постійного уливання капіталу через границю (понад 50 млрд. долари з 1948 р.) в Ізраїлеві протягом досить тривалого часу підтримувалися відносно високі темпи економічного розвитку. Однак все більша залежність від іноземного капіталу, що не припиняється мілітаризація економіки, колосальні витрати на військові цілі (у бюджеті 1984/1985 року близько 25 відсотків) і колонізацію окупованих територій, що збільшуються з кожним роком виплати по колишніх позиках поставили країну на грань економічного краху. В 1984 році дефіцит платіжного балансу - без обліку прямого військового імпорту - зріс до 5,3 млрд. доларів, а інфляція в 1985 р. досягла 185 відсотків. Зовнішній борг країни ськлав в 1985 р. 31 млрд. дол. (1978 р. - 11 млрд.) .

Грошова одиниця - новий шекель (із січня 1986 року) , рівний 1000 шекелей (до 1980 р. ізраїльський фунт) . 1,5 нових шекеля = 1 діл. (1986) .

Культура

Pages: 1 2