Потім починається новий цикл повільного сну. Ці спостереження лягли в основу робіт Павлова про сон і гіпноз, і послужили засобом формування й вивчення "експериментальних неврозів" Дослідження умовних рефлексів, вироблюваних на роздратування рецепторів різних органів, дозволило вивчити всі функції організму в їхній залежності від діяльності кори мозку при найрізноманітніших умовах життя організму. Дослідження формування умовних рефлексів, що відбуває на очах експериментатора, дозволило також по - новому освітити питання про механізм рефлекторної діяльності. Безумовні рефлекси хоча і є вродженими, однак, деякі постійно повторювані й біологічно для даного виду найбільш важливі умовні рефлекси можуть за певних умов спадково закріплюватися й переходити, зрештою, також у безумовні рефлекси. При дослідженні умовних рефлексів було встановлено, що особини одного виду можуть розрізнятися по типі нервової системи. Тип нервової системи, у певній мері відбиваючи властивості, що здобувають у спадщину, у той же час складається й під впливом умов життя особини. Виховуючи, наприклад, різних щенят одного калу в різних умовах, дослідники спостерігали зміну типу нервової системи. Було доведено, що ці зміни визначаються впливом факторів зовнішнього середовища. Основними принципами рефлекторної теорії Павлов уважав принцип детермінізму, принцип структурності й принцип аналізу й синтезу. Принцип детермінізму встановлює повну обумовленість матеріальними причинами всіх явищ в організмі, у тому числі й вищій нервової діяльності

Вивчення функцій кори головного мозку дозволило Павлову настільки точно пізнати закони, що керують умовно-рефлекторною діяльністю, що стало можливо в значній мірі керувати цією діяльністю у тварин (собак) і заздалегідь пророкувати, які зміни відбудуться при тих або інших умовах. Принцип структурності встановлює, що всі нервові процеси є результатом діяльності певних структурних утворень - нервових кліток, і залежать від властивостей цих кліток. Однак, якщо до Павлова властивості різних кліток і клітинних груп центральної нервової системи розглядалися як постійні, те Іван Петрович у вченні про умовні рефлекси показав, що властивості цих кліток змінюються в процесі розвитку. Локалізація функцій у корі головного мозку не повинна, тому трактуватися тільки як розподіл у просторі кліток з різними властивостями. Принцип аналізу й синтезу встановлює, що в процесі рефлекторної діяльності відбувається, з одного боку, дроблення навколишньої природи на величезну масу окремо сприйманих явищ, а з іншого боку - перетворення одночасно або послідовно діючих подразників (різного характеру) у комплексні. Грубий аналіз може бути здійснений уже нижчими відділами нервової системи, тому що роздратування різних рецепторів, кожна група яких сприймає певні впливи середовища, викликає лише певні безумовні рефлекси

Однак вищий аналіз, завдяки якому можливе існування тваринного організму в постійно, що змінюється середовищі, здійснюється корою головного мозку й заснований на здатності утворювати умовні рефлекси, а також, на здатності до дифференцировке подразників. З поданням про аналітичну й синтетичну діяльність кори мозку, Павлов представляв всю кору півкуль як сукупність аналізаторів. Аналізатори є цілісними структурними й функціональними образованьями, що включають у себе периферичний - сприймаючий відділ (рецептори) , провідниковий відділ (доцентрові нервові волокна й всі утворення центральної нервової системи, що передають порушення від рецепторів у кору головного мозку.) і корковий відділ, що здійснює вищий аналіз і синтез всіх сприйманих організмом роздратувань. У цьому поданні діяльність рецепторів розглядається в єдності з діяльністю центральної нервової системи. Павлов розрізняв зоровий, слуховой, смаковий, нюховий, шкірний, руховий і внутрішній аналізатори. У результаті діяльності аналізаторів окремі подразники, що виходять із зовнішнього середовища, і їхні комплекси можуть вступати у зв’язок з будь-якими формами життєдіяльності організму. Всі "довільні" рухи являють собою результат діяльності рухового аналізатора, що функціонує на основі вроджених рефлексів, викликуваних роздратуванням цих рецепторів, а також рефлексів, вироблених на роздратування зорових, слухових і інших рецепторів

Зібравши величезний матеріал, що характеризує нервову діяльність тварин, Павлов поширив принципи рефлекторної теорії на людину. Вивчаючиючи якісніі відмінноості вищоїої нервовоїої діяльноості людинии в порівнянні із тваринамиами, ввін висунуув вчення про дв сигнальні системи дійсності: першої - загальної в людини й тварин, і сприймаючий безпосередній вплив, сигнали зовнішнього середовища, і другий - властивої тільки людині, мовній системі. Слова, на думку Павлова, - це як би сигнали сигналів. У своїх поданнях про другу сигнальну систему він розглядав реакції на слова, що слишимие, видимі ( щочитають) і вимовні, як результат вироблення особливих умовних рефлексів. Ці умовні рефлекси другої сигнальної системи виникають при проголошенні слів на основі роздратувань рецепторів органів мовлення - мускулатури губ, щік, гортані. Імпульси, викликані роздратуванням рецепторів органів мовлення, надходять у корковий відділ рухового аналізатора й зв’язують ці роздратування тимчасовим зв’язком, з одного боку, з роздратуваннями слухового (а при читанні - зорового) аналізатора, з іншого боку - з роздратуваннями, виробленими впливом явищ природи, позначуваних словами, на різні рецептори організму. Павлов підкреслював, що в цих других сигналах дійсності ми маємо спосіб зв’язку людини з навколишньою його соціальним середовищем, засіб "межлюдской сигналізації". Павлов розглядав свідомість людини в нерозривному зв’язку з мовленням і встановив, що механізми вищої нервової діяльності, вироблення й гальмування умовних рефлексів визначають і розвиток мовлення. Друга сигнальна система функціонує на основі першої, тобто на основі впливу на організм людини явищ природи, позначуваних словами. Це дозволило поширити принцип детермінізму на специфічні для людини вищі форми нервової діяльності

Таким чином, павловский принцип детермінізму, що характеризує все вчення про рефлекси, одержав вищий розвиток у поданнях про другу сигнальну систему, що є першим кроком у природно науковому вивченні вищих сторін мозкової діяльності, пов’язаних з явищами свідомості. Характерною рисою павловского навчання є зв’язок із практикою. Фізіологія завжди представлялася Павлову як теоретична дисципліна, що є основою всієї практичної медицини. Фізіологічний синтез, указував Іван Петрович, збігається й ототожнюється з медициною, тому що оволодіння фізіологічними дозволяє цілеспрямовано на них впливати. З’ясування природи певних патологічних станів в умовах експерименту дозволило Павлову усувати або зм’якшувати їх. Так, він уперше досяг тривалого збереження життя собак після перерізання обох блукаючих нервів, розробив способи боротьби з наслідками втрати більших кількостей шлункового соку, розробив прийоми відтворення експериментальних неврозів і їхнього лікування. Будучи, у такий спосіб (разом із Клодом Бернаром) , основоположником експериментальної терапії, Павлов разом з тим дав винятковий по цінності матеріал для клініки тими своїми дослідженнями, які встановили нормальний хід фізіологічних явищ. Всі сучасні методи лікування хвороб травного тракту засновані на дослідженнях Павлова. При лікуванні порушень діяльності нервової діяльності, зокрема вищої нервової діяльності, величезне значення придбали павловские дослідження про охоронне значення гальмування, які покладені в основу так званої сонної терапії

Pages: 1 2 3 4