До другої половини 19 століття було з’ясовано, що харчова цінність продуктів харчування визначається змістом у них в основному наступних речовин: білків, жирів, вуглеводів, мінеральних солей і води.

Уважалося загальновизнаним, що якщо в їжу людини входять у певних кількостях всі ці живильні речовини, то вона повністю відповідає біологічним потребам організму. Це думка міцно вкоренилася в науці й підтримувалася такими авторитетними фізіологами того часу, як Петтенкофер, Фойт і Рубнер.

Однак практика далеко не завжди підтверджувала правильність укорінених подань про біологічну повноцінність їжі.

Практичний досвід лікарів і клінічні спостереження здавна з безсумнівністю вказували на існування ряду специфічних захворювань, безпосередньо пов’язаних з дефектами харчування, хоча останнє повністю відповідало зазначеним вище вимогам. Про це свідчив також багатовіковий практичний досвід учасників тривалих подорожей. Справжнім бичем для мореплавців довгий час була цинга;від її гинуло моря ков більше, ніж, наприклад, у боях або від аварій корабля. Так, з 160 учасників відомої експедиції Васько де Гамору прокладивавшей морський шлях в Індію, 100 чоловік загинули від цинги.

Історія морських і сухопутних подорожей давала також ряд повчальних прикладів, що вказували на те, що виникнення цинги може бути відвернено, а цинготні хворі можуть бути вилікувані, якщо в їхню їжу вводити відома кількість лимонного соку або відвару хвої.

Таким чином, практичний досвід ясно вказував на те, що цинга й деякі інші хвороби связанни з дефектами харчування, що навіть сама рясна їжа сама по собі ще далеко не завжди гарантує від подібних захворювань і що для попередження й лікування таких захворювань необхідно вводити в організм якісь додаткові речовини, які втримуватися не у всякій їжі.

Експериментальне обґрунтування й науково-теоретичне узагальнення цього багатовікового практичного досвіду вперше стали можливі завдяки открившем нову главу в науці дослідженням російського вченого Миколи Івановича Луніна, що вивчало в лабораторії Г. А. Бунге роль мінеральних речовин у харчуванні.

Н. И. Лунін проводив свої досвіди на мишах, що втримувалися на штучно приготовленій їжі. Ця їжа ськладалася із суміші очищеного казеїну(білок молока) , жиру молока, молочного цукру, солей, що входять до ськладу молока й води. Здавалося, були наявними всі необхідні ськладові частини молока;тим часом миші, що перебувало на такій дієті, не росли, втрачали у вазі, переставали поїдати дава_ їм годуй, нарешті, гинули. У той же час контрольна партія мишей, що одержала натуральне молоко, розвивалася зовсім нормально. НА підставі цих робіт Н. И. Лунін в 1880 р. прийшов до наступного висновку: "… якщо, як вищезгадані досвіди вчать, неможливо забезпечити життя білками, жирами, цукром, солями й водою, то із цього треба, що в молоці, крім казеїну, жиру, молочного цукру й солей, утримуються ще інші речовини, незамінні для харчування. Становить великий інтерес досліджувати ці речовини й вивчити їхнє значення для харчування".

Це було важливе наукове відкриття, що спростовувало стале положення в науці про харчування. Результати робіт Н. И. Луніна стали оспариваться;їх намагалися пояснити, наприклад, тим, що штучно приготовлена їжа, що він у своїх досвідах кормил тварин, була нібито несмачною.

В 1890 р. К. А. Сосин повторив досвіди Н. И. Луніна з іншим варіантом штучної дієти й повністю підтвердив висновки Н. И. Луніна. Все-таки й після цього бездоганний висновок не відразу одержав загальне визнання.

Блиськучим підтвердженням правильності висновку Н. И. Луніна встановленням причини хвороби бери-бери, що була особливо широко поширена в Японії й Індонезії серед населення, що харчувалося головним чином полірованим рисом.

Лікар Ейкман, що працював у тюремному госпіталі на острові Ява, в 1896 році помітив, що кури, що втримувалися у дворі госпіталю й харчувалися звичайним полірованим рисом, страждали захворюванням, що нагадує бери-бери. після перекладу курей на харчування неочищеним рисом хвороба проходила.

Спостереження Ейкмана, проведені на великій кількості ув’язнених у в’язницях Яви, також показали, що серед людей, що харчувалися очищеним рисом, бери-бери занедужував у середньому одна людина з 40, тоді як у групі людей, що харчувалися неочищеним рисом, нею занедужував лише одна людина з 10000.

Таким чином, стало ясно, що в оболонці рису (рисових отрубях) утримується якась невідома речовина, що охороняє від захворювання бери-бери. В 1911 році польський учений Казимир Функ виділив цю речовину в кристалічному виді(оказавшееся, як потім з’ясувалося, сумішшю вітамінів) ;воно було досить стійким стосовно кислот і витримувало, наприклад, кип’ятіння з 20%-ним розчином сірчаної кислоти. У лужних розчинах активний початок, навпроти, дуже швидко руйнувалося. По своїх хімічних властивостях ця речовина належала до органічних сполук і містило аминогруппу. Функ дійшов висновку, що бери-бери є тільки однієї із хвороб, викликуваних відсутністю якихось особливих речовин у їжі.

Незважаючи на те, що ці особливі речовини присутні в їжі, як підкреслив ще Н. И. Лунін, у малих кількостях, вони є життєво необхідними. Тому що перша речовина цієї групи життєво необхідних з’єднань містило аминогруппу й мало деякі властивості амінів, Функ(1912) запропонував назвати весь цей клас речовин вітамінами(лат. vta-життя, vitamin-амін життя) . Згодом, однак, виявилося, що багато речовин цього класу не містять аминогруппи. Проте термін "вітаміни"настільки міцно узвичаївся, що міняти його не мало вже змісту.

Після виділення з харчових продуктів речовини, що охороняє від захворювання бери-бери, був відкритий ряд інших вітамінів. Велике значення в розвитку вчення про вітаміни мали роботи Гопкинса, Степпа, Мак Коллума, Меленби й багатьох інших учених.

У цей час відомо близько 20 різних вітамінів. Установлено і їхній хімічній структурі;це дало можливість організувати промислове виробництво вітамінів не тільки шляхом переробки продуктів, у яких вони втримуватися в готовому виді, але й штучно, шляхом їхнього хімічного синтезу.

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО АВИТАМИНОЗАХ;ГИПОИ ГІПЕРВІТАМІНОЗИ. Хвороби, які виникають внаслідок відсутності в їжі тих або інших вітамінів, сталі називати авитаминозами. Якщо хвороба виникає внаслідок відсутності декількох вітамінів, неї називають поливитаминозом. Однак типові по своїй клінічній картині авитаминози в цей час зустрічаються досить рідко. Частіше доводитися мати справа з відносним недоліком якого-небудь вітаміну; таке захворювання називається гіповітамінозом. Якщо правильно й вчасно поставлений діагноз, то авитаминози й особливо гіповітамінози легко вилікувати введенням в організм відповідних вітамінів.

Надмірне введення в організм деяких вітамінів може викликати захворювання, називане гіпервітамінозом.

У цей час багато змін в обміні речовин при авітамінозі розглядають як наслідок порушення ферментних систем. Відомо, що багато вітамінів входять до ськладу ферментів як компоненти їх простетичеських або коферментних груп.

Багато хто авитаминози можна розглядати як патологічні стани, що виникають на ґрунті випадання функцій тих або інших коферментів. Однак у цей час механізм виникнення багатьох авитаминозов ще неясний, тому поки ще не представляється можливість трактувати всі авитаминози як стану, що виникають на ґрунті порушення функцій тих або інших коферментних систем.

З відкриттям вітамінів і з’ясуванням їхньої природи відкрилися нові перспективи не тільки в попередженні й лікуванні авитаминозов, але й в області лікування інфекційних захворювань. З’ясувалося, що деякі фармацевтичні препарати (наприклад, із групи сульфаніламідних) частково нагадують по своїй структурі й по деяких хімічних ознаках вітаміни, необхідні для бактерій, але в той же час не мають властивості цих вітамінів. Такі "замаськовані під вітаміни" речовини захоплюються бактеріями, при цьому блокуються активні центри бактеріальної клітки, порушується її обмін і відбувається загибель бактерій.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВІТАМІНІВ.

У цей час вітаміни можна охарактеризувати як низькомолекулярні органічні сполуки, які, будучи необхідній ськладовій частиною їжі, присутні в ній у надзвичайно малих кількостях у порівнянні з основними її компонентами.

Вітаміни - необхідний елемент їжі для людини й ряду живих організмів тому, що вони не синтезуються або деякі з них синтезуються в недостатній кількості даним організмом. Вітаміни - це речовини, що забезпечує нормальний плин біохімічних і фізіологічних процесів в організмі. Вони можуть бути віднесені до групи біологічно активних з’єднань, що роблять свою дію на обмін речовин у незначних концентраціях.

Pages: 1 2 3 4 5

Збережи - » Історія відкриття вітамінів . З'явився готовий твір.