Наступає поворотний момент у долі Маші: адже тільки від її залежать тепер і майбутнє улюбленого, і її власне сімейне щастя. Вона зважилася поїхати до самої імператриці просити за Гринева. Непросто далося «боягузці» Маші це рішення. Вона в перший раз приймає на себе таку відповідальність: це вже відповідальність не тільки за себе, але й за майбутнє, за честь Петра Гринева і його сім’ї.

Чесність і щирість Маші допомогли розтопити холодне серце величної імператриці й одержати прощення для Гринева. Домогтися цього Маші чи було не сутужніше, ніж Гриневу переконати Пугачова в необхідності допомогти самій Маші, бранці Швабрина.

Маша Миронова зрештою змогла перебороти всі перешкоди й улаштувати свою долю, своє щастя. Тиха й боязка «капітанська дочка» у сложнейших обставинах зуміла впоратися не тільки із зовнішніми перешкодами. Вона переборола саму себе, серцем відчувши, що чесність і моральна чистота здатні розтрощити недовіру, несправедливість і зрадництво, допомагають людині узяти гору в його нерівному протиборстві із грізними силами історії.

З-під своїх таємничих покривів історія як би вивела Пугачова, зробивши його символічною фігурою, моторошної у своїй реальності й одночасно чарівної, майже казкової. Прототип пушкінського Пугачова - реальна історична особа, самозванець, глава повсталих. Історичність Пугачова закріплена в романі казенним наказом про його піймання (див. главу «Пугачовщина»), справжніми історичними фактами, які згадані Гриневым.

Але Пугачов у пушкінському романі не тотожний своєму історичному прототипу. Образ Пугачова - складний сплав історичних, реально-побутових, символічних і фольклорних елементів, це образ-символ, що розгортається, як і будь-який символічний образ, у декількох, часом взаємовиключних, значеннєвих площинах. Пугачов - персонаж роману, учасник сюжетної дії. Він побачений очами Гринева. Як персонаж він з’являється тільки тоді, коли його життя перетинається з життям мемуариста. Вигляд Пугачова фізично конкретний, оповідачеві цілком ясний і його соціальний статус: він козак, «бурлака», ватажок «зграї розбійників».

Незважаючи на свою реалістичність, Пугачов різко відрізняється від інших героїв. З його появою в романі виникає тривожна, загадкова атмосфера. І в главі «Вожатий», і під час бунту перед нами людина, зовнішність якого виразна, але оманна. Внутрішнє, сховане здається в ньому значніше й таємничіше того, що доступно погляду Гринева. Людський вигляд Пугачова складний і суперечливий. У ньому уживаются жорстокість і великодушність, лукавство й прямота, бажання підкорити людину й готовність йому допомогти. Пугачов може грізно супитися, напускати на Себе «поважний вигляд» і посміхатися, добродушно підморгувати.

Пугачов непередбачений - це людина-стихія. Найважливіший принцип створення образа Пугачова - перетворення, метаморфоза. Він постійно перевтілюється, як би вислизаючи від однозначних визначень. Двойственно вже саме його положення людини-«перевертня»: він козак - людин, що має справжнє ім’я, і самозванець, що привласнив чуже - ім’я покійного Петра III (ім’я для Пугачова - головний атрибут влади). У сюжеті роману з «бурлаки» він перетворюється в «великого государя». У ньому проступають те риси шахраюватого козака, то мудрість народного вождя й полководця. У деяких епізодах (див. глави «Незваний гість», «Заколотна слобода» і «Сирота») метаморфози випливають одна за іншою: владний і грізний «государ» обертається щирим і милосердним рятівником «його благородія» і «червоної дівиці»; нетерплячий і швидкий на розправу людин - розважливим і примирної (глава «Заколотна слобода»). Мотив перетворення прийшов у роман з фольклору (міфу й чарівної казки).

Пугачов говорить про варіанти розвитку своєї долі: про похід на Москву («Дай строк, чи те ще буде, як піду на Москву»), про можливий тріумф («Либонь і вдасться! Гришка Отрепьев адже поцарствовал же над Москвою»). Задоволений своїми військовими перемогами, він припускає навіть «потягати» із самим прусским королем Фрідріхом. Але жоден із цих варіантів долі не здійснився.

Пугачов - фігура трагічна. У житті йому тісно так само, як у дитячому заячому тулупчике, подарованому Гриневым («Вулиця миючи тісна; волі мені мало»). Влада його здається безмежної, але він усвідомлює трагізм своєї долі - це підкреслено й в улюбленій пісні Пугачова («Не шуми, мати зелена дубровушка…»), і в розказаній їм калмицькій казці. Як і всякий трагічний герой, Пугачов з’являється в героїчному ореолі. Милуючи своїх супротивників, він гордо відкидає раду Гринева - «удатися до милосердя государині». Їм рухає не почуття непомірної провини, а впевненість у незламній правоті. Він хазяїн своєї долі й не може прийняти те, що щедро дає іншим людям. Милосердя для нього - принизлива милостиня. Трагічна доля Пугачова розкривається у фольклорній символіці пісні й казки.

Гринев намагається зрозуміти роль Пугачова у своїй долі, у долі Маші. Заячий тулупчик і загальновідоме «борг платежем червоне»- занадто просте пояснення всього що происшли (борг був оплачений, навіть із лишком: Пугачов надіслав Гриневу овчинний кожух, коня й полтину грошей). Мемуарист усвідомлює, що ця людина чомусь виділила його з юрби, спас, допоміг, улаштував його особисте щастя («Не можу изъяснить те, що я почував, розстаючись із цією жахливою людиною, нелюдом, лиходієм для всіх, крім одного мене»). Чималу роль зіграло почуття людської близькості, що виникло між ними (« Навіщо не сказати істини? У цю мінуту сильне співчуття тягло мене до нього»). Але Гринев прозріває в їхніх відносинах інший, вищий зміст. Пугачов представляється йому людиною винятковою, посланою самою долею. Думки про долю супроводжують кожний поворот сюжету, кожна зміна в житті Гринева, пов’язане з Пугачовим. Як освічена людина, мемуарист не схильний вірити в пророцтва й чудеса. Але Пугачов для нього - випадок особливий, він - живе втілення чуда. Пугачов виник із заметілі, тільки-но не погубила Гринева, зі сну, у якому батько зненацька став у вигляді вожатого. Пугачов став його «вожатим» по життю, у ньому сполучилися й здоровий глузд, і логіка чуда - логіка міфу.

Пугачов одночасно реальний і фантастичний, недоступний для розуміння. Він- ланка, що з’єднала звичайної людини Гринева з миром таємничого й загадкового: з долею й історією

Сторінка:

Pages: 1 2