Твенная біографічна деталь Гринева, про яку «видавець» повідомляє в післямові, - присутність автора «записок» на страті Пугачова. Але значимість цієї деталі, мабуть, в іншому: вона «добудовує» образ Пугачова. За кілька митей до страти самозванець довідався Гринева в багатотисячній юрбі, кивнув йому - це свідчить про величезну силу духу, витримці, свідомості своєї правоти, властивому Пугачову.

Життєпис Гринева є основою хронікального сюжету роману. Формування особистості молодого дворянина - це безперервний ланцюг випробувань його честі й людської порядності. Виїхавши з будинку, він раз у раз попадає в ситуації морального вибору. Спочатку вони нічим не відрізняються від тих, що бувають у житті кожної людини (програш ста рублів Зурину, буран, любовний конфлікт). Він абсолютно не готовий до життя й повинен покладатися тільки на моральне почуття. Мемуарист іронічно дивиться на своє дитинство й сімейне виховання, представляючи себе недалеким Митрофанушкой, самовпевненим дворянським недоуком. Самоіронія - це погляд досвідченої людини, що зрозумів, що сім’я не змогла дати йому головного - знання життя й людей. Наставлянням суворого батька, отриманим перед від’їздом, і обмежився його життєвий досвід.

Моральний потенціал героя розкрився під час бунту. Уже в день узяття Білогірської міцності йому кілька разів довелося вибирати між честю й безчестям, а фактично між життям і смертю. Самі складні ситуації в житті Гринева виникають тоді, коли його змінюють до компромісу: після того, як Пугачов «помилував» Гринева, він повинен був поцілувати йому руку, тобто фактично визнати в ньому пануючи. У главі «Незваний гість» сам Пугачов улаштовує «випробування компромісом», намагаючись одержати від Гринева обіцянка «хоча б не воювати» проти нього. У всіх цих випадках герой, ризикуючи життям, проявляє твердість і непоступливість. Але саме головне моральне випробування виявилося спереду. В Оренбурзі, одержавши листа Маші, Гринев повинен був зробити вирішальний вибір: солдатський борг вимагав підкоритися рішенню генерала, залишитися в обложеному місті - борг честі вимагало відгукнутися на розпачливий заклик Маші: «ви один у мене заступник; заступитеся за мене бідну». Гринев-Людина перемогла Гринева-солдата, що присягнули імператриці, - він зважився виїхати з Оренбурга, а потім скористатися допомогою Пугачова.

Честь Гринев розуміє як людське достоїнство, сплав совісті й внутрішнього переконання людини у своїй правоті. Таке ж «людський вимір» честі й боргу ми бачимо в його батька, що, довідавшись про мниму зраду сина, говорить про пращура, що вмер за те, що «почитав святынею своєї совісті». Прагненням не заплямувати честь Маші був продиктований відмова Гринева назвати її під час наслідку (сама «думка вплутати ім’я її між мерзенними изветами лиходіїв» здалася йому «жахливої»). Із всіх випробувань Гринев вийшов із честю, зберігши в собі достоїнство людини.

Через моральні випробування проходять всі основні герої роману. Не тільки в захисників Білогірської міцності, у Маші Миронової, але й у Пугачова і його соратників є свої подання про честь. Наприклад, один з пугачевских «енаралов» Хлопуша в суперечці з Бєлобородовим так формулює «кодекс» честі розбійника: «И ця рука винна в пролитій християнській крові. Але я губив супротивника, а не гостя; на вільному роздоріжжі так у темному лісі, не будинку, сидячи за піччю; кистенем і обухом, а не жіночою обмовою». Честь стала в романі Пушкіна мірою людяності й порядності всіх героїв. Відношення до честі й боргу розвело Гринева й Швабрина. Щирість, відкритість і чесність Гринева залучили до нього Пугачова («Моя щирість уразила Пугачова», - зауважує мемуарист).

Пушкін поставив у романі одне із самих складних питань - питання про залежність життя людей від ходу історії. Мемуарист увесь час підступає до головного «чудності» свого життя, але зупиняється, говорячи лише про «дивні події», «дивному зчепленні обставин»: «дитячий кожух, подарований бурлаці, рятував мене від петлі, і п’яниця, шатавшийся по постоялих дворах, осаджував міцності й потрясав державою!» Доля Гринева й долі інших героїв роману дозволяють зробити висновки про те, як Пушкін розумів залежність людини від історії.

До шостої глави життя Гринева - це життя приватної людини, що тече поза історією. Лише віддалені відгомони страшної історичної бури доходять до нього (відомості про збурювання козаків і «напівдиких народів»). Поза історією живуть і всі інші герої роману. Це звичайні люди, для яких військова служба таке ж «звична справа», як соління грибів або твір любовних куплетів (такі мешканці Білогірської міцності в перших розділах роману). Символічним передвістям грізних історичних подій стали буран і страшний сон, побачений Гриневым (глава «Вожатий»). Під час пугачовщини виявився таємний зміст происшедшего в цій главі.

Історія - непідвласна людям, ворожа їм сила, порівнянна з долею, - зруйнувала побут, казавшийся непорушним, втягла Гринева й всіх мешканців Білогірської міцності у свій вир. Вона піддала героїв роману суворим випробуванням, перевіряючи їхню волю, мужність, вірність боргу й честі, людяність. Під час бунту гинуть батьки Маші, Іван Ігнатійович, із мною зв’язаний». Але й самі герої повинні були виявити кращі свої якості, щоб прийти до своєї мети.

Пушкін показав у романі темний і світлий лики історії. Вона може погубити людини, але може дати його душі «сильне й благе потрясіння» В історичних випробуваннях у людині проявляються сховані вольові якості (Маша Миронова). Підлість і низькість роблять його закінченим негідником (Швабрин). Історія дає шанс урятуватися навіть у складних випробуваннях тим, хто чесний, людяний і милосердний. Тверда й примхлива, історична реальність не виключає «чудесний» випадковості. Здається, що сама історія не тільки карає й губить, в і піднімає людей, милостива до них.

Це особливо яскраво виявилося в долі Маші Мироновій. Головні випробування в житті Маші, як і в житті Гринева, починаються, коли до Білогірської міцності доходить слух про самозванця. Прагнучи вберегти дочка від «пугачовщини», батьки хочуть відправити її в безпечне місце. Але доля знову розпоряджається по-своєму: Маша змушена залишитися в обложеній міцності, серед вогню й жахів «безглуздого й нещадного» бунту. У день узяття міцності її осягає нещастя - страшна смерть батьків. Махаючи залишається круглою сиротою. Її єдиний захисник, Гринев, чудом уникши шибениці, відправляється в Оренбург, а вона, хвор і безпомічна, виявляється в руках нового коменданта міцності - зрадника Швабрина.

Бідній, нещасній Маші довелося винести стільки принижень і страждань, скільки будь-яка інша дівчина, виявившись на її місці, навряд чи змогла б пережити. Швабрин тримав її в прикомірку иа хлібі й воді, домагаючись у такий спосіб згоди стати його дружиною В романі, мабуть, немає іншого героя, що постраждав би більше її. Чесна, розумна й щира, Маша категорично відмовляється вийти заміж за нелюбиму людину, до того ж встали на сторону вбивць її батьків: «мені легше було б умерти, ніж зробитися женою такої людини, який Олексій Іванович».

Приїхавши у Велогорскую міцність, Гринев і Пугачов знайшли Машу сидячої на підлозі, «у селянському обірваному платті», «з розпатланими волоссями». Перед бідною дівчиною стояв глечик води, накритий скибою хліба. У цю мінуту героїня побачила Пугачова, що приїхав звільнити неї, але адже ця ж сама людина, що стала її рятівником, позбавив її найдорожчого в житті - її батьків. Вона не вимовила ні слова, лише закрила особу обома руками й, як згадує вражений Гринев, «упала без почуттів». І знову Швабрин ледь не перешкодив закоханим: він все-таки повідомив Пугачову, ким була Маша насправді. Але, виявивши великодушність, самозванець простив Гринева за змушений обман і навіть викликався бути посаженым батьком на весіллі Маші й Гринева.

Здавалося б, доля Маші із цього моменту початку складатися щасливо. Гринев відправляє її із Савельичем у свій маєток. Тепер Маші потрібно було сподобатися батьком улюбленого, і завдання ця виявилася не зі складних - незабаром вони «искренно прив’язалися» до «милої капітанської дочки» і не бажали для сина ніякої іншої нареченої, крім Маші. Не за горами була мета люблячих - весілля й щасливе сімейне життя. Незабаром бунт був подавлений, а самозванець пійманий.

Але знову всемогутня доля готовить Маші нове й, мабуть, сама складна перешкода: Гринев арештована й обвинувачений у зрадництві. Маші здається, що саме вона стала причиною нещасть улюбленого, котрий заради її повинен був вдатися до допомоги самозванця. На наслідку, пояснюючи своє поводження під час бунту, сам Гринев не називає Маші, не бажаючи, щоб ім’я «капітанської дочки» навіть побічно фігурувало в справі про зраду.

Pages: 1 2