- ланка, що з’єднала звичайної людини Гринева з миром таємничого й загадкового: з долею й історією. З появою Пугачова в главі «Приступ» Гринев відчуває таємничий взаємозв’язок нових обставин свого життя й ознак, отриманих їм раніше. Пугачов руйнує звичну одномірність його життя. Оповідання про долю Гринева перестає бути лінійним рухом від епізоду до епізоду, у якому нова подія просто приєднується до попереднього. У романі виникають композиційні й значеннєві паралелі. Всі вони зв’язані саме з фігурою Пугачова (відзначимо найбільш важливі паралелі: зустріч Гринева з Пугачовим у Білогірській міцності - зустріч Маші з Катериною II у Петербурзі; «суд» над Гриневым у Бердской слободі - суд у Казані; страта, що не відбулася, Гринева - страта Пугачова, про яку говориться в післямові; оборона Білогірської міцності - оборона Оренбурга).

Образ Пугачова - центральний образ роману, хоча Пугачов і не є головною діючою особою. З ним зв’язані міркування Пушкіна про історію й долю, про співвідношення приватного життя людини й життя історичної. Фігура Пугачова порівнянна тільки з фігурою Петра I. Серед російських історичних діячів своєї епохи Пушкін особистості такого масштабу не знаходив.

У день, коли була завершена « Капітанська дочка », на зустрічі із друзями-ліцеїстами поет прочитав своє останнє віршоване послання до них: «Була пора: наше свято молодий…». У ньому підведений підсумок епосі, про початок якої мемуарист Гринев з ентузіазмом написав: «Не можу не дивуватися швидким успіхам освіти й поширенню правил людинолюбства». Пушкіна теж глянув на свою епоху поглядом чесного й небайдужого «свідка»:

Пригадаєте, про други, з тої пори,

Коли наше коло долі з’єднали,

Чому, чому свідки ми були!

Игралища таємничої гри,

Металися збентежені народи;

И височіли й падали царі;

И кров людей те слави, то волі,

Те гордості багріла вівтарі.

Велична картина європейської й російської історії першої чверті XIX в., створена в посланні, - своєрідний поетичний «епілог» до роману про безглуздому й нещадному «російському бунті», що, по переконанню Пушкіна, не повинен був повторитися в Росії…

Сторінка: