В 30-е роки кримінологічні дослідження в нашій країні були практично згорнуті. Позначилися наслідки культу особистості Сталіна, зокрема помилкова думка про те, що в соціалістичному суспільстві немає соціальних причин злочинності й ця проблема нібито не представляє ні наукового, ні практичного інтересу. У результаті інститут по вивченню злочинності й злочинця, кримінологічні кабінети на місцях були ліквідовані. Аналіз злочинності придбав чисто відомчий обмежений характер, а наукових розробок практично припинений

Наступний етап розвитку радянської кримінології починається з кінця 50-х років. Дослідження злочинності включається в плани деяких науково-дослідних правових установ країни. Кримінологічна проблематики стала розроблятися на кафедрах юридичних навчальних закладів

В 1963 році створюється Всесоюзний інститут по вивченню причин і розробці мер попередження злочинності, на який була покладена координація наукових досліджень в області кримінології

З 1964 року викладання кримінології вводиться в програми юридичних Вузів

Проблемами цієї науки займалися такі вчені, як Аванесов, Антонян, Алексєєв, Бабаев, Игошев, Карпец, Миньковский, Стручків і багато хто інші. Ці вчені внесли значний вклад не тільки в кримінологію, але й у карне й кримінально-виконавче право. Вони найчастіше не могли говорити й писати те, що думали, тому що одним з найважливіших принципів кримінологічної науки називався - принцип партійності. А що випливало за ним нагадувати не треба. Деякі з вищезгаданих учених і в “брежнєвські” часи перетерплювали гоніння й тиск

Із другої половини 80-х років по теперішній час кримінологи одержали можливість переглянути багато положень науки кримінології

важливим кроком стало зняття грифа таємності із всіх даних по злочинності й карній статистиці

Підбиваючи підсумок викладеного можна зробити висновок, що радянські кримінологи вважали - їхні попередники лише замислювалися над сутністю злочинності, її походженням, причинами та ін., але перевага віддавали вивченню особистості злочинця, а злочинність розглядали в основному як суб’єктивно-особистісний феномен

Pages: 1 2 3