Ця школа, на думку одних учених є третьої після класичної й позитивістської напрямком у кримінології, а, на думку інших - подальшим розвитком позитивістської теорії. Напрямок школи соціального захисту відрізняється від позитивістської тем, що знову вводить право в кримінологічну думку. Однак це не виходить, що воно вертається до теорій класичної школи, оскільки право в теорії соціального захисту містить у собі положення, орієнтовані на облік особистості правопорушника, а не на серйозність доконаного импреступления.

Цікаво відзначити, що найбільший внесок у розвиток теорії соціального захисту внесений європейськими вченими, тоді як багато хто із принципів цією теорією знайшли практичне втілення головним чином на американському континенті

Марксистська теорія злочинності в класифікації ряду закордонних кримінологів уважається однієї із соціологічних теорій. Ми не можемо собі дозволити не приділити їй деяка увага, у зв’язку з тим, що на її положеннях будуються багато положень кримінологічної думки як дореволюційної, так і кримінології радянського періоду. Вона має ще одну назву - теорія конфлікту

Якщо не вважати деяких робіт, те Карл Маркс мало писав про злочинність. Однак його навчання, розвинене їм в “Капіталі”, внесло істотний вклад у дискусію про походження злочинності. На підставі розроблених їм теорій (концентрації виробництва, нагромадження, криз, зубожіння, краху капіталізму й революційного перетворення суспільства) і закону зниження норми прибутку він визначив, що свідомість не впливає на буття, його визначають соціальна й економічна дійсність. Оскільки спосіб виробництва в багато визначає соціальні й психологічні життєві процеси й контролює соціальні відносини й інститути, змінити суспільство можна тільки корінною реформою економічної системи. Маркс уважав, що для людини важливо, щоб він у своєму житті й праці одержував задоволення й міг принести користь. У капіталістичному індустріальному суспільстві велика кількість робітників виявляються незайнятими або не повністю зайнятими. Оскільки ці люди не можуть задовольнити свою потребу до праці легальним способом, вони виявляються деморалізованими й схильними до різних порочних занять, у тому числі до злочинів. Це, насамперед, ставиться до нижчих шарів. Така “нелегальна продуктивність”, тобто соціально, що відхиляється поводження, являє собою форму бунту проти пануючих умов життя

Трохи докладніше виклав свої погляди на злочинність Ф.енгельс у монографії “Положення робітничого класу в Англії”, опублікованої в 1845 році. Він відзначає, що найбільш грубою й самою марною формою збурювання був злочин. енгельс захищав наступні три основних тези:

o причина злочинності - в економічних умовах капіталізму;

o злочинність є вираження обурення робітничого класу проти класу капіталістів;

o злочинність - марна й не форма, що обіцяє успіху, класової боротьби

До цих тез не можна не віднести критично.

Марксистську теорію злочинності розвивали й дотримувалися, причому не тільки в минулому, але й у ХХ столітті ряд відомих закордонних кримінологів. Так голландський кримінолог Виллем Адріан Бонгер (1905р.) затверджував, що капіталізм породжує егоїзм, а соціалізм - альтруїзм. Схильність до злочинного поводження росте, коли егоїст бачить можливість шляхом нелегальних дій одержати якусь вигоду за рахунок інших, якщо в нього немає шансів задовольнити свої потреби законним образом. При капіталізмі можна переслідувати егоїстичні цілі за рахунок інших протиправним способом. Інакше - при соціалізмі. Він гарантує кожному можливість задовольняти свої потреби цілком законним порядком. Тому капіталізм плодить злочинність, у той час як при соціалізмі не можуть відбуватися кримінально карні діяння

Польський кримінолог Лернель уважаючи, що злочинність може зникнути лише у віддаленому майбутньому, з повним відмиранням держави, розвиває теорію генетичних і динамічних криміногенних факторів

На думку західних фахівців, радянські кримінологи, а тепер - російські, дуже сильно орієнтовані на досвід. Вони займаються вивченням вибіркових проб із груп злочинців і правопорушників і порівнянням їх із групами законослухняних громадян. У цих емпіричних дослідженнях вони застосовують вище зазначений багатофакторний метод. Ці дослідження приходять до таких результатів, які повністю збігаються з висновками теорії конфлікту культур, новими результатами психоаналітичної кримінології, з положеннями теорії злочинного навчання й контролю

Злочинність обумовлюється психологічними, соціальними протиріччями, конфліктами норм. Радянська кримінологія була в цілому орієнтована в напрямку карної соціології й судової психології, а кримінально-біологічні пояснення злочинності заперечувалися. І це не випадково. У цьому можна переконатися, якщо розглянути весь історичний шлях розвитку кримінологічної думки в Росії, як дореволюційної, так і “радянського періоду”. Ці ж тенденції спостерігаються, хоча й з деякими змінами, і в сьогодення час

Отже, до питань кримінології в Росії стали звертатися в другій половині ХIХ століття. Серед тих, хто звертався до цих питань можна назвати наступних суспільних діячів і вчених як Радищев ( 1749-1802гг.), що розглядав злочинність як соціальне явище, зв’язував її причини, стан і динаміку з характером суспільства, із процесами, які в ньому відбуваються. Говорячи про шляхи боротьби зі злочинністю, він підкреслював перевагу попередження злочинів покаранню за їхнє здійснення. Радишев указував на необхідність належного вивчення злочинності й практики боротьби з нею, призивав урядові органи до організації статистичного обліку злочинів на основі розгорнутих кримінологічних показників, систему яких він спеціально розробив, за що справедливо вважається засновником російської карної статистики

Герцен ( 1812-1870г.) указував, що злочини викликаються умовами життя людей і, насамперед, їхнім економічним становищем. Причини злочинності, писав він, закладені в антагоністичному характері суспільства, у його розподілі на богатих і бідних, всесильних і безправних. Герцен, так само як і Радищев уважав, що головне в боротьбі зі злочинами не покарання, а їхнє попередження, що опирається на соціальні перетворення

Ряд дослідників злочинності в царській Росії (Тарновский, Фойницкий, Гернет) висловили багато ідей про боротьбу зі злочинністю, трактуючи її причини з позицій особистісних характеристик злочинців. Значне число робіт у той час у Росії було присвячено статистичному аналізу злочинності

Періоди розвитку кримінології “радянського періоду” можна представити в такий спосіб:

- виникнення й розвиток;

- сучасний стан

По можливості постараємося коротко описати й трохи конкретизувати цю класифікацію

Практичне вивчення стану злочинності, її причин, особистості злочинця в перші роки Радянської влади було зосереджено в карному розшуку (потім у міліції), органах суду, прокуратури, ВЧК і навіть Наркомпроса. При різних установах - судових, виправно-трудових, медичних та ін. були створені кримінологічні кабінети й клініки, співробітники яких разом із практиками вивчали на основі статистичного, емпіричного й клінічного матеріалу різні види злочинів і типи злочинців. Так, Московський кабінет по вивченню злочинності й особистості злочинця в 1924 році опублікував збірник “Злочинний мир Москви”, що містить великий фактичний матеріал

В 1925 році був створений Гос. інститут по вивченню злочинності й злочинця. На нього були покладені наступні завдання: вивчення причин і умов злочинності в цілому й окремих видах злочинів, вивчення методів боротьби зі злочинністю, розробка питань карної політики, засобів і методів впливу на засуджених, а також “вивчення окремих осіб, що представляють інтерес для з’ясування злочинності”. Його робота була дуже продуктивної, але особливо відзначається збірник, що видавався, “Сучасна злочинність”, у номерах якого втримувався аналіз даних карної статистики в зіставленні з результатами першого всесоюзного перепису населення 1926 року

Pages: 1 2 3

Збережи - » Історія розвитку кримінологічної думки . З'явився готовий твір.