Конфуцій ( Кун-Цзи, 551479м. До н.е.) народився й жив в епоху більших соціальних і політичних потрясінь, коли чжоуский Китай перебував у стані важкої внутрішньої кризи. Влада чжоуского правителя - вану давно ослабнула, Руйнувалися родові-патріархально-родові норми, у міжусобицях гинула родова аристократія. Катастрофа древніх підвалин сімейно-планового побуту, міжусобні звади, продажність і жадібність чиновників, нещастя й страждання простого народу - все це викликало різку критику ревнителів старовини. Виступивши із критикою свого століття й висока ставлячи століття минулі, Конфуцій на основі цього протиставлення створив свій ідеал доконаної людини изюнь-цзи. Високо моральний цзюнь-цзи повинен був володіти двома найважливішими в його поданні достоїнствами: гуманністю й почуттям боргу. Гуманність (жень) містило в собі скромність, стриманість, достоїнство, безкорисливість, любов до людей і т.п. Жень - це майже недосяжний ідеал, сукупність досконалостей, якими володіли лише древні. Із сучасників він уважав гуманним лише себе й свого улюбленого учня Янь Хуея. Однак для сьогодення цзюнь-цзи однієї гуманності було недостатньо. Він повинен був володіти ще однією важливою якістю - почуттям боргу. Борг - це моральне зобов’язання, що гуманна людина в силу своїх чеснот накладає на себе сам

Почуття боргу, як правило, обумовлено знанням і вищими принципами, але не розрахунком. “Шляхетна людина думає про борг, низька людина піклується про вигоду,” - учила Конфуцій. Він також розробив і ряд інших понять, включаючи вірність і щирість (чжен) , благопристойність і дотримання церемоній і обрядів (чи) .

Проходження всім цим принципам було обов’язком шляхетного цзюнь-цзи, і, таким чином, “шляхетна людина” Конфуція - це умоглядний соціальний ідеал, повчальний комплекс чеснот. Цей ідеал ставав обов’язковим для наслідування, наблизиться до нього було справою честі й соціального престижу особливо для тих, представників вищого стану вчених-чиновників, професійних бюрократів-адміністраторів, які з епохи Хань (III в. До н.е.) стали керувати китайської конфуциальной интерией.

Конфуцій прагнув створити ідеал лицаря чесноти, боровшегося за високу мораль, проти царившей навколо несправедливості. Але з перетворенням його навчання в офіційну догму, на передній план виступила не суть, а зовнішня форма, що проявлялася в демонстрації відданості старовині поваги до старих, напускній скромності й чесноті. У середньовічному Китаї поступово зложилися й були канонізовані певні норми й стереотипи поводження кожної людини залежно від займаного місця в соціально-чиновницькій ієрархії. У будь-який момент життя, на будь-який випадок, при народженні й смерті, надходженні в школу й при призначенні на службу - завжди й у всім існували строго факсирование й обов’язкові для всіх правила поведінки. В епоху Хань був складений звід правил - трактат Лицзи, компендіум конфуцианских норм. Всі записані в цьому обряднике правила випливало знати й застосовувати на практиці, причому тем старанніше, ніж більше високе положення в суспільстві людин займав

Конфуцій, відштовхуючись від сконструйованого їм соціального ідеалу, сформулював основи того соціального порядку, що хотів би бачити в піднебесній: “Нехай батько буде батьком, син - сином, государ - государем, чиновник - чиновником” , тобто все стане на свої місця, усе будуть знати свої права й зобов’язання й робити те, що їм покладене. Упорядковане в такий спосіб суспільство повинне складатися із двох основних категорій, верхів і низів - тих, хто думає й керує й тих, хто трудиться й кориться. Критерієм поділу суспільства на верхи й низи повинні були служити не знатність походження й не багатство, а ступінь близькості людини до ідеалу цзюнь-цзи. Формально цей критерій відкривав шлях наверх для кожного набагато складніше: стан чиновників було відділено від простого народу “стіною ієрогліфів” - грамотність. Уже в Лицзи було спеціально застережене, що церемоніали й обряди не мають відносини до простолюду й що грубі тілесні покарання не застосовуються кграмотним.

Кінцевою й вищою метою керування Конфуцій проголошував інтереси народу. Одна при цьому вони були переконані, що самому народу його інтереси незрозумілі й недоступні й без опіки утворених конфуцианцев - управителів він обійтися ніяк не може: “Народ варто змушувати йти належним шляхом, але не потрібно пояснювати, чому.” Однієї з важливих основ соціального порядку, по Конфуцію, була строга покора старшим. Сліпа покора його волі, слову, бажанню - це елементарна норма для молодшого, підпорядкованого, підданого як у рамках держави в цілому, так і в рядах клану, сім’ї. Конфуцій нагадував, що держава - це більша сім’я, а сім’я мала держава

Конфуціанство додало культу предків глибокий зміст символу спец. Порядку й перетворило його в найперший обов’язок кожного китайця. Конфуцій розробив вчення про сяо, синів шанобливості. Зміст сяо - служити батькам за правилами чи, поховати їх за правилами чи й приносити їм у жертву за правилами чи.

Конфуцианский культ предків і норми сяо сприяв розквіту культу сім’ї й клану. Сім’я вважалася серцевиною суспільства, інтереси сім’ї набагато перевершували інтереси окремої особистості. Звідси й постійна тенденція до росту сім’ї. При сприятливих економічних можливостях прагненні до спільного проживання близьких родичів різко переважало над сепаратистськими похилостями. Виникав потужний розгалужений клан і родичей, що трималися один за одного й населяли часом целую село

И в сім’ї й у суспільстві в цілому кожної, у тому числі впливовий глава сім’ї, важливий чиновник імператора, являв собою насамперед соціальну одиниці, уписану в строгі рамки конфуцианских традицій, вийти за межі яких було неможливо: це означало б “втратити особу” , а втрата особи для китайця рівносильно цивільної смерті. Відхилення від норми не допускалися, і ніякої екстравагантності, оригінальності розуму або вищого вигляду китайські конфуціанство не заохочувало: строгі норми культу предків і відповідного виховання придушували егоїстичні похилості сдетства.

Людина з дитинства звикала до того, що особисте, емоційне, своє на шкалі цінностей несоизмеримо із загальним, прийнятим, раціонально обумовленим і обов’язковим для всіх

Конфуціанство зуміло зайняти провідні позиції в китайському суспільстві, придбати структурну міцність і обґрунтувати свій крайній консерватизм, що знайшов найвище вираження в культі незмінної форми. Дотримати форми, у щоб те не стало скоротити вид, не втратити особа - все це стало тепер грати особливо важливу роль, тому що розглядалася як гарантія стабільності. Нарешті, Конфуціанство виступав і як регулятор у взаєминах країни з небом і - від імені неба - з різними племенами й народами, що населяли мир. Конфуціанство підтримало й піднесло створений в иньско-чжоуское час культ правителя, імператора “сина неба” керуючого піднебесної від степу великого неба. Звідси був тільки крок до поділу всього миру на цивілізований Китай і некультурних варварів, що животіли в теплоті й неуцтві й знання, що черпала, і культуру з одного джерела - із центра Миру, Китаю

Не будучи релігією в повному розумінні слова, конфуціанство стала більшим, ніж просто релігія. Конфуціанство - це так само й політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних і соціальних процесів - словом це основа всього китайського способу життя, квінтесенція китайської цивілізації. Протягом двох із зайвим тисяч років конфуціанство формувало розуми й почуття китайців впливало на цих переконання, психологію поводження, мислення, сприйняття, на їхній побут і уклад життя

Pages: 1 2 3